97. Взаємовідносини унр та німецько-австро-угорських властей.

УНР — сторона у підписанні мирного договору у Брест-Литовську, попереднього перемовного процесу тощо. В зазначеному договорі визнавалась de jure Україн­ська Народна Республіка, встановлю­вались її державні кордони, було за­кріплене рішення про початок прове­дення в повному обсязі дипломатич­них, торгівельних, політичних відносин між УНР й Німеччиною, Австро-Угор­щиною, Болгарією та Туреччиною. Важливим було й те, що не тільки зміст, але й сама форма договору (підкрес­лення в преамбулі миролюбної ініціати­ви уряду УНР, визнання аутентичності українського тексту договору та інше) виводили Українську державу на між­народну арену як повноцінного суб'єк­та міжнародного права.

В результаті між­народного визнання, Україна в 1917–1920 роках постала як реально функціонуючий суб'єкт міжна­родного права. Її міжнародна право­суб'єктність реалізовувалася через укладання міждержавних угод, участь у міжнародних конференціях, а також через встановлення двосторонніх дип­ломатичних та консульських відносин.

Щоправда, існували певні складності в реалізації України як пов­ноправного міжнародного суб'єкта. В першу чергу, це пояснюється внутріш­німи проблемами державотворення, несприятливою позицією західних країн щодо українського питання та зовніш­ньою інтервенцією, що врешті-решт призвело до руйнації України. Проте підвалини, закладені між­народною діяльністю Української дер­жави в 1917–1920 роках, сприяли роз­витку міжнародно-правового статусу сучасної України, яка з проголошен­ням незалежності стала повноправ­ним суб'єктом міжнародного права.

Центральні держави

• Німецька імперія

Визнання й встановлення дипломатичних зносин з моменту підписання Брест-Литовського договору9 лютого1918року. Підтримка України як противаги Польщі та Росії.

• Австро-Угорщина

Визнання й встановлення дипломатичних зносин з моменту підписання Брест-Литовського договору9 лютого1918року. Слабка підтримка України через протегування полякам для протидії Росії та Німеччині.

• Болгарія,Османська імперія

Визнання й встановлення дипломатичних зносин з моменту підписання Брест-Литовського договору9 лютого1918року.

98. Причини падіння Центральної Ради

Падіння Української Центральної Ради спричинили:

— розкол в українському суспільному русі, взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів;

— політична недосвідченість і наївний романтизм лідерів, їх схильність до народницької, а не державотворчої позиції;

— утопізм соціально-економічного законодавства, особливо в аграрній сфері;

— відсутність ефективних і авторитетних органів управління на місцях, нерозвинутість системи самоуправління, повноважень центру та регіонів;

— однобока орієнтація на російську соціал-демократію, що переростала в більшовизм радикального типу, і на федеративний союз з Росією;

— невідповідність між курсом на побудову парламентської республіки та політичними, соціально-економічними реаліями 1917—1918 pp.;

— запізніле усвідомлення лідерами УЦР необхідності сильної виконавчої влади;

— анархічні тенденції українського менталітету, непідготовленість мас до самостійного національно-державного життя; вірус деморалізації та апатії, що охопив значну частину суспільства, політична культура якого була розвинута надто слабко, залишаючись глибоко патріархальною;

— небажання і невміння створити регулярні збройні сили, інші силові відомства у державі:

— ідейна, матеріальна, психологічна неготовність національно-демократичних сил до побудови основ державності; орієнтація на стратегію руйнування старого ладу, розуміння демократії як нічим не обмеженого народовладдя, що плодило охлократичні тенденції в суспільстві;

— незацікавленість сусідніх з УНР держав в існуванні незалежного, сильного українського державного організму.

Її падіння аж ніяк не означало, що робота протягом 13,5 місяців була марною. Центральна Рада добилася визнання прав українського народу на свою державу і національну культуру. «Великі часи творчості Україн­ської Центральної Ради та її акти, — на думку М.Гру­шевського, — зостануться великою епохою її розвою, твердою підставою національного будівництва». Важко не погодитися з цією оцінкою багатогранної, хоч і не безпомилкової діяльності Центральної Ради.