63. Полководці б. Хмельницького

Богун Іван – полководець кальницький (вінницький), один із найголовніших діячів доби Хмельницького. Діяв 1649 проти поляків на Брацлавщині й брав участь у всіх видатних боях Б. Хмельницького. Особливо важлива роль Богуна під Берестечком 1651, коли Б. Хмельницький залишив на нього козацьке військо, яке він як наказний гетьман мав вивести з-під Берестечка. Богун був противником польського панування на Україні, і поляки ув’язнили його 1662 р. до фортеці в Марієнбурзі. Був також проти орієнтації на Москву й закидав Юрієві Хмельницькому переяславську угоду 1659 р. Брав участь у поході гетьмана Правобережної України Тетері й польського війська на Лівобережжя, але поляки розстріляли його в лютому 1664 під Новгородом-Сіверським, підозрюючи, що Богун таємно зносився з мешканцями Глухова, оточеного арміями поляків і Тетері, який, мабуть, відіграв якусь роль в розстрілі Богуна

Бурляй Кіндрат – відважний козак був учасником Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648 – 1657 рр. у чині гадяцького полковника. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана: наприкінці березня – у квітні 1648 року разом з Б. Хмельницьким вів переговори з кримським ханом Ісламом-Гіреєм ІІІ про утворення українсько-татарського військового союзу для боротьби проти Речі Посполитої; у березні – травні 1653 року разом із С. Мужиловським провадив дипломатичні переговори з царським урядом у Москві; 1655 року спільно з С. Мужиловським та Д. Греком очолював українське посольство до Швеції, яке вело переговори зі шведським королем Карлом Х Густавом. Під час війни декілька разів призначався наказним гетьманом. Доля Кіндрата Бурляя після смерті Богдана Хмельницького невідома. Вишняк-Якубович Федір – полковник чигиринський (1648 – 1650). Служив у реєстровому війську, але на початку Визвольної війни перейшов на бік Б. Хмельницького. Виконував дипломатичні доручення гетьмана, призначався наказним гетьманом. Ганжа Іван – військовий діяч доби Хмельниччини; спершу учасник козацьких походів на Чорне море, згодом старшина у війську Конєцпольського; з доручення Хмельницького керував селянськими повстаннями і взяв Умань; 1648 р. уманський полководець; загинув під Пилявцями.

Гиря Іван – у 20 – 30-х рр. ХVІІ ст. став запорозьким полковником і військовим суддею, згодом приєднався до Національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр., під час якої він очолював білоцерківський полк. Незважаючи на те, що брав участь у багатьох битвах проти польських загарбників, загинув він не від ворожої кулі чи шаблі, а помер під час епідемії чуми в Умані.

Гладкий Максим – козацький полковник доби Хмельницького, попав у польський полон під Загалем на Поліссі й скараний на смерть 20.11.1649 р.

Гладкий Матвій – миргородський полководець, уславлений у боях Хмельницького з поляками, 1649 – 52 рр ; фундатор церкви в Миргороді; скараний на смерть за присудом польської військової комісії за участь у селянському заворушенні.

Головацький Петро – військовий діяч, учасник війни Хмельницького з поляками, 1648 р. організатор повстання на Чернігівщині й Волині; 1648 – очолює загін під Львовом, 1649 – воює в Литві, 1651 – під Берестечком.

Голота Ілля – козацький полковник, сподвижник Б. Хмельницького. Весною 1649 року козаки під проводом Голоти завдали поразки литовсько-шляхетському війську Я. Радзівіла. Влітку 1649 р. Голота потрапив у оточення і був страчений поляками.

Джалалій Філон – полководець прилуцький, згодом кропивенський, татарського роду. Один з найближчих і найвпливовіших помічників Б. Хмельницького, учасник багатьох боїв, починаючи з 1648 р., під Берестечком 1651 – наказний гетьман. Виконував важливі дипломатичні місії, зокрема очолював українське посольство в Істанбулі 1648, яке уклало союз із Портою.

Жданович Антін – полковник київський (1650 – 1953, 1655 – 1660), посол до Туреччини (1650, 1651), Польщі (1653) і Московщини (1654); генеральний суддя (1656). 1657 р. наказний гетьман над українським військом, яке Б. Хмельницький послав на допомогу своїм союзникам, шведському королеві Карлові Х Густавові і семигородському князеві Юрієві ІІ Ракочієві.

Золотаренко Іван – ніженський полководець (1653 – 1656), наказний гетьман; 1654 року був висланий на чолі 20-тисячного козацького корпусу під Смоленськ, куди прийшло московське військо під проводом царя Олексія Михайловича. Більша частина Литви опинилася в руках росіян, а Золотаренко зайняв південну Білорусь, організувавши в ній козацький лад. З цього приводу виник у Золотаренка конфлікт з Москвою, яка також мала пре-тензії на цю країну. Золотаренко був убитий при облозі Старого Бихова.

Кривоніс Максим – козацький полководець, визначний полководець Хмельниччини. Походження Кривоноса невідоме: за деякими відомостями – це був мандрівний вояк з Шотландії, за іншими, певнішими, міщанин з Острога чи Могилева. Відзначився у битві під Корсунем; потім, командуючи резервами козацької армії, які складалися з різного стану повстанців, воював з князем Є. Вишневецьким на Лівобережжі, згодом на Правобережжі, де брав участь у всіх головних воєнних діях, зокрема зайняв Бар і львівський Високий Замок (5 жовтня 1648 р.). Був рішучий противник угоди з Польщею; помер під час пошесті в таборі під Замостям.

Лисовець Демян – генеральний осавул (1649 – 1654), наказний гетьман у походах : на допомогу Дону (1650), проти Польщі (1651), у Молдавію (1653); посол до Молдавії й Валахії (1654). Один з головних дорадників Тимоша Хмельницького.

Лісницький Григорій – шляхтич із Київщини, козацький полководець, відряджений Б. Хмельницьким 1648 на Сіверщину; полководець миргородський (1652 – 58 рр., з перервами), генеральний суддя (1657). Посол до Москви 1658 р. і до Польщі 1659 р. Противник Москви, брав участь у підготовці Гадяцької угоди з Польщею 1660 р. Член Львівського братства 1662 р. розстріляний поляками.

Морозенко Нестор – видатний український військово-політичний діяч часів Хмельниччини. Походив зі шляхетського роду з Теребовлі, здобув блискучу освіту: навчався в Краківському й Падуанському університетах, деякий час перебував при королівському дворі. Майбутній козак вільно володів польською, німецькою, французькою й латинською мовами. У 1638 році став полковником реєстрового козацтва. На початку Національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр. приєднався до української армії. Улітку 1648 року разом з М. Кривоносом та І. Ганжею очолив повстанський рух проти польських загарбників на Поділлі й Волині; відзначився в Пилявецькій битві 1648 року. У 1649 році був призначений корсунським полковником. Під час Збаразької облоги 1649 року він очолював козацьку кінноту; тут і загинув під час одного з боїв.

Небаба Мартин – військовий діяч часів Хмельниччини. З 1648 р. – полковник чернігівський. Загинув у бою з польсько-литовським військом Я. Радзівіла під Лоєвом.

Нечай Данило – походив з українського шляхетського роду з Київщини, за іншими даними – з Поділля; козакував із 40-х рр. до ХVІІ ст. на початку Національно-визвольної війни 1648 – 1657 рр. став козацьким полковником, напередодні Пилявецької битви 1648 року очолював гарнізон м. Старо-Костянтинова. Під час походу української армії в Галичину за дорученням Б. Хмельницького здобув замок у Бродах, брав участь в облозі Замостя. За деякими даними, у грудні 1648 року Д. Нечая призначили київським полковником, на початку 1649 року він був обраний полковником Брацлавського полку.