103. Розвиток культури, науки та освіти в Українській державі гет п.С.

Незважаючи на скрутний час, гетьманський уряд та особи­сто П.Скоропадський виявили розуміння того, що без підтрим­ки науки, освіти, мистецтва не можна успішно вирішувати й інші питання державного будівництва.

14 листопада 1918 р. П.Скоропадський затвердив закон про заснування Української Академії наук як державної уста­нови. УАН складалася з трьох відділів: історико-філологічних, фізико-математичних та соціальних наук. Першим президентом УАН став В.Вернадський.

В системі УАН створювалися не лише інститути, а й На­ціональна бібліотека, ботанічний сад, астрономічна обсерва­торія, музеї, видавнича база - всього 45 структур.

Академія одержала статус юридичної особи, а також пра­во заснування наукових закладів. Усі видання УАН повинні були виходити українською мовою, а за бажанням авторів -й іншими мовами.

Чільну увагу гетьманський уряд приділяв організації й розвитку національної вищої освіти. Було відкрито ще два навчальні заклади - Київський та Кам'янець-Подільський державні університети. Створювалися нові університети з українською мовою викладання і широ­ким спектром українознавчих дисциплін.

За доби гетьманату розпочали роботу створені архітектур­ний та клінічний інститути у Києві, політехнічний й сільсько­господарський - в Одесі, Український історико-філологічний факультет у Полтаві, були засновані стипендії для студентів.

Міністерство народної освіти ініціювало створення націо­нальної початкової школи, видало розпорядження про перехід на українські підручники і мову викладання. Було створено 165 гімназій.

Спостерігалась активізація мистецького життя, що дало підстави дослідникам говорити про розквіт національних закладів культури у той період. Уряд виділяв цільові кошти на охорону пам'яток старовини, археологічні досліджен­ня, підтримку творчих колективів тощо

Підтримка музейної справи. Держава фінансувала діяльність усіх 36 музеїв, зас­нованих до революції.

Прагнучи, щоб українська театральна та музична культура вийшла на європейський рівень, гетьман П.Скоропадський ви­являв особисту увагу діяльності творчих колективів. У травні уряд виділив 165 тис. крб. товариству «Національний театр», ініціаторами створення якого були трупа М.Садовського, «Мо­лодий театр» Л.Курбаса та Музично-драматична школа ім.М.Ли-сенка. У серпні було створено Державний драматичний театр, Державний народний театр .

За активного сприяння Міністерства народної освіти і ми­стецтва було створено Перший український національний хор у Києві, Державну капелу бандуристів Г.Хоткевича, про що подбав сам гетьман. Уряд асигнував 66 тис. крб. на заснуван­ня Державного симфонічного оркестру ім. М.Лисенка. Плідно працювали Київська, Одесь­ка й Харківська консерваторії.

Українська академія мистецтв, очолена Г.Нарбутом, го­тувала спеціалістів малярства, різьбярства, гравюри, художніх промислів, будівництва.

104. Причини та наслідки падіння Гетьманату.

Основними причинамипадіння гетьманату були:

• залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних формувань;

• відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії;

• реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя;

• посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл;

• вузька соціальна база;

• підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;

• наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції.

14 грудня 1918 р. влада в Києві перейшла до Українського військового комітету, а від нього до новоствореної Ради комісарів. Вона мала завдання до приїзду Директорії взяти під свій контроль роботу міністерств, забезпечити життєдіяльність державного апарату. 18 грудня Київ урочисто зустрічав Директорію. Парад та святкове богослужіння знаменували відновлення Української Народної Республіки.

Члени Директорії сподівалися, що після перемоги над гетьманом вони в змозі будуть контролювати ситуацію і вдруге розбудовувати Українську Народну Республіку. Насправді ж країну охопила революційна анархія. Майже не контрольована тепер політичними партіями соціальна стихія роз'їдала конструкції молодої національної державності, вносила в економічне й політичне життя безлад та руїну. В цій атмосфері анархії й сваволі, яку назвали отаманщиною, набули страхітливих масштабів єврейські погроми. Не зважаючи на неодноразове їх засудження керівниками Директорії та уряду УНР, погроми не вдавалось зупинити. Погроми були наслідком не лише загострення міжетнічних стосунків, а й відсутності дієвого місцевого державно-адміністративного апарату. Вони увійшли чорною сторінкою в історію революції.