111. Утворення срср . Політико-правове становище усрр у складі срср.

Поряд зі змінами в економічній сфері, зокрема заміною політики "воєнного комунізму" непом, більшовики мусили рахуватися з українським рухом, що значно зміцнів за роки національно-визвольних змагань. Але їхні поступки українцям, як правило, мали декларативний характер. Зокрема, проголошуючи на словах відданість принципу самовизначення націй та "визнання самостійності УСРР", російське керівництво на чолі з В; Леніним насправді прагнуло міцніше прив'язати Україну до Москви. Вже влітку 1919 р. більшовики втягнули її у т.зв. воєнно-політичний союз радянських республік, під егідою створювалися єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Наступним кроком стало підписання 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР Союзного робітничо-селянського договору. За ним Радянська Україна фактично втрачала ознаки реального суверенітету, передавши в союзне, а насправді — московське, підпорядкування армію і флот, управління економікою та зовнішньою торгівлею, фінанси, можливість розпоряджатися трудовими ресурсами, шляхами ї навіть засобами зв'язку.

Ще більше зросла залежність України від російського центру, коли ЗО грудня 1922 p. І з'їзд Рад Росії, України, Білорусі й Закавказької федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія) ухвалив у Москві декларацію і договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Єдине, чого вдалося домогтися національним республікам — це уникнення сталінської моделі об'єднання, яка передбачала входження їх на правах автономій до складу Російської Федерації. За основу державного союзу було взято ленінський федеративний принцип, що формально надавав суб'єктам об'єднання однаковий статус. В. Ленін не був противником централізації, але розумів, що негайне створення відверто централізованої держави за образом і подобою Російської імперії негативно вплине на перспективи "світової соціалістичної революції". Однак, як показало майбутнє, створення СРСР все ж ґрунтувалося на принципі імперського централізму, .який реалізовувався через диктатуру правлячої компартії, поставлення вірних Москві людей на чолі республік.

Союзний договір передбачав: 1) теоретичну юрисдикцію українського радянського уряду на території республіки над сільським господарством, внутрішніми справами, правосуддям, освітою, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням; 2) поділ повноважень із союзним урядом у питаннях виробництва продуктів харчування, робочої сили, фінансів, народного господарства та інспекції; 3) виключну компетенцію союзного уряду у зовнішніх зносинах, армії, флоті, зовнішній торгівлі, зв'язку, транспорті.

За Конституцією СРСР 1924 р. Україна мала формальне право на вихід із союзу, але лише за дозволом компартії. Пізніше генеральний секретар ЦК ВКП(б) Й. Сталін визнавав: "За бажанням республіки можуть вийти з СРСР. Та в кожній з них на те й існує компартія, щоб вони цього ніколи не побажали".

Легітимність договору про створення СРСР с сумнівною, оскільки всі рішення приймалися партійною верхівкою, а про такі загальнодемократичні механізми, як опитування чи референдум, ніхто й не згадував. Крім того, деякі дослідники стверджують, що навіть з погляду радянського права під час утворення союзної держави припустилися серйозних порушень. Так, історик Я. Дашкевич, проаналізувавши союзний договір 1922 р., дійшов таких висновків:. 1) Радянський Союз як тоталітарна держава був утворений з допомогою брутальної сили, яка від свого виникнення навіть не дбала про те, щоб своє терористичне існування і правовий нігілізм маскувати юридичними формулами; 2) Україна, приєднуючись до союзного договору 1922 р. як нібито окрема соціалістична держава, вже в той час перебувала в становищі колонії, що було закріплено де-юре два роки раніше російсько-українським союзним, договором 1920 р.; 3) так званий союзний договір 1922 р. ніколи не вийшов поза стадію проекту, який ще треба було доповнювати, обговорювати, затверджувати і вводити в дію. Як міжнародний акт він не був ратифікований і ніколи не діяв ні формально, ні фактично.

Жорстка централізаторська тенденція, що посилювалася в умовах тоталітарного режиму, призводила до обмеження і так незначних прав республік, які об'єдналися в Радянському Союзі. Проте сам факт існування та визнання УСРР з чітко окресленою територією, своєю адміністрацією, центром, апаратом, із можливістю розвивати культуру, мову, літературу створював певні умови для національно-культурного відродження українського народу.

112. Голод 1921-1923 рр. Повстанський рух українського селянства. Водночас із загостренням дефіциту продуктів хар­чування великі райони Південної України (перш за все — Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Мико­лаївську та Одеську губернії), Поволжжя та Північно­го Кавказу охопила посуха, наслідком чого став голод 1921 —1923 рр. Лихо зростало: у грудні 1921 р. голоду­вало 12 % населення України, у січні 1922 р. — 20 %, а в травні — вже 48 %, тобто не менше 10 млн чол. Особ- -ливо болісно цей голод відбився на дітях. В Україні в червні 1922 р. голодувало до 2 млн дітей. Нерідко вони залишалися безпритульними навіть при живих бать­ках. Матері, які втрачали надію на порятунок дітей, за­лишали їх у дитячих будинках або просто на вулиці.

Газети повідомляли про відчай людей, які харчували­ся сурогатами й були доведені внаслідок голодного психозу до людоїдства.

Становище ускладнювалося тим, що в кризових си­туаціях більшовики визначали свою політику, виходя­чи з єдиного критерію: аби не послабити власної дикта­тури. Тому перевага в продовольчому постачанні надава­лася промисловим районам, а не голодуючим у сільській місцевості. Згуртовані й голодні робітничі колективи буди набагато небезпечнішими, аніж розпорошені селяни.

Проте не до всіх селян більшовицький уряд ставився однаково. За словами відомого історика С.Кульчиць-кого, поволзьким селянам і біженцям з Поволжжя в Україні надавалася хоч якась допомога, нерідко за ра­хунок України. Але про голодуючих українських се­лян держава забула. -Газетам було заборонено висвіт­лювати становище в південних губерніях України (.Цю блокаду було знято лише в 1922 р.).Було опрацьова­но й техніку замовчування пануючого в Україніголо­ду. 4 серпня 1921 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло резолюцію, що не потребує пояснень: «Вказати губко-мам, що під час проведення кампанії необхідно розріз­няти заклик до боротьби з голодом в Росії від бороть­би з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, могла бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами».

Замовчування продовольчої кризи на Півдні Украї­ни дозволило використовувати хлібні ресурси ви­ключно для голодуючих РСФРР. Для них вилучались навіть мізерні зернові запаси неврожайних українських губерній. У Росію спрямовувалися майже всі надход­ження з кампанії допомоги голодуючим від таких іно­земних благодійних організацій, як Американська адмі­ністрація допомоги, фонд Нансена та ін. Тільки в грудні ' 1921 р., коли продовольчі ресурси України були знач­ною мірою виснажені, а на Півдні зросла смертність від голоду, центральний уряд послабив податковий тягар. Завдання щодо вивозу українського хліба до РСФРР було зменшено з 57 до 27 млн пудів. Водночас уряд УСРР дістав дозвіл оголосити частину потерпілих від посухи губерній республіки голодуючими, але без на­дання населенню пільг, якими користувалися голоду­ючі Росії, тобто повного звільнення від податку і про­довольчого забезпечення за рахунок загальнофедера-тивного продовольчого фонду. Республіканські органи влади могли допомагати українським голодуючим, але виключно за рахунок внутрішніх коштів і за умови першочергового забезпечення голодуючих РСФРР. На поч. січня 1922 р. голові Раднаркому УСРР дозволили звернутися по допомогу до міжнародних організацій.

Свою допомогу голодуючим запропонувала право­славна церква.Але комуністичне керівництво відкину­ло її.

Підрахунки фахівців переконливо підтверджують, що в 1921—1922 рр. хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн пудів. У той же час до РСФРР було вивезено 27 млн пудів зерна. Наступ­ного року ситуація Повторилася. Крім того, з осені 1922 р., незважаючи на голод, гіартійно-державне керів­ництво Росії зробило перші спроби експорту хліба(з України в той час було забрано не менше 15 млн пудів зерна).А щоб це не виглядало аморально, було оголо­шено, що завдяки врожаю 1922 р. голод припинився. Принцип «недоїмо, але вивеземо», котрим керувалися царські міністри, трансформувався в інший: «помремо, але вивеземо». Як наслідок, голод у південних губерніях України протримався аж до сер. 1923 р.

Була ще одна причина трагедії 1921 —1923 рр. Поси­ливши руйнівну та спустошливу дію природних явищ (посухи та неврожаю) численними конфіскаціями продовольства, офіційна центральна влада фактично вперше апробувала голод як ефективний засіб приду­шення антибільшовицького повстанського руху,яким було охоплене українське село. За офіційними даними, наприкін. 1920 — на поч. 1921 рр. тільки у великих. повстанських загонах налічувалося понад 100 тис. чол. Знешкодити їх каральними акціями не вдалося. Тому в 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом. Конфіскуючи продовольчі рештки навіть у селян південних губерній, більшовики допомагали при­родному лихові розправитись із селянським повстан­ським рухом, небезпідставно вважаючи, що голод впора­ється з повстанцями краіце, ніж каральні експедиції.

Отже, причинами голоду 1921—1923 рр.,який, за при­близними оцінками, коштував Україні до 1,5—2 млн жертв, були: 1) післявоєнна розруха; 2) неврожай, вик­ликаний посухою 1921 р.; 3) політика «воєнного ко­мунізму», насаджувана більшовиками; 4) примусове ви­везення українського хліба у голодуюче Поволжжя, про­мислові центри Росії, насамперед у Москву і Петроград, та експорт його за кордон; 5) використання москов­ським урядом голоду як ефективного засобу придушен­ня антибільшовицького повстанського руху в Україні.

Катастрофічне становище в економіці привело до різкого зростання невдоволення політикою більшовиків. Прокотилася хвиля селянських повстань, робітничих страйків в Україні; у Росії. Найбільш драматичним був виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії — моряків Кронштадту. Вони підняли прапор повстання проти «самодержавства комісарів» за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо се­лян та робітників. Хоча Червона армія й ЧК нещадно придушували ці повстання(15 тисяч захисників Крон­штадту було знищено без суду й слідства),В.Ленін та його партія були змушені визнати провал політики «воєнного комунізму». Повстанський рух в Україні 1918-1922-го і пізніших років можна охарактеризувати як масовий збройний рух українського селянства і частково робітництва, що спрямований на захист соціальних здобутків, зокрема права на вільне володіння землею та засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу і окупаційних режимів в Україні, за народну владу і далі за національне і соціальне самовизначення українського народу.

Не мавши постійного і одного провідного центру, повстанські організації створювалися і діяли з власної ініціативи. Тому у політичній тактиці повстанців були чималі розбіжності.

Внаслідок більшовицького терору і військових операцій впродовж літа 1921 в Україні були ліквідовані головні повстанські осередки, а більшість їхніх отаманів були вбиті у боях або розстріляні.

113. Запровадження НЕПу. Особливості її реалізації в Україні . НЕПУ березні 1921 р. відбувся черговий Х з'їзд РКП(б), на якому В.Ленін переконав своїх однодумців у необ­хідності нової економічної політики(Л. Троцький звер­нувся до ЦК РКП(б) з подібною пропозицією ще в лютому 1920 р., але її було відхилено). Основними складовими непубули: відновлення'торгівлі та товар­но-грошових відносин; введення стійкої грошової оди­ниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підпри­ємств, повернення їх старим власникам; введення гос­подарчого розрахунку на підприємствах (право прода­жу надпланової продукції); дозвіліноземних концесій (передача на певних умовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів); відновлен­ня матеріальних стимулів виробництва, розвиток коо­перації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів насе­лення. Проте ленінська партія погоджувалася лише натимчасовий компромісіз підприємництвом, не збира­лася відмовлятися від мрії створити соціалістичну еко­номіку. Саме тому уряд залишав за собою контроль за такими «командними висотами» в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

У сільському господарствінеп передбачав цілу си­стему заходів, серед яких найголовнішою була заміна продрозверстки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні посівної й був вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися в кооперативи, а також орен­дувати землю та використовувати найману працю.

У промисловостінеп передбачав повернення дрібних та середніх підприємств їх власникам, проведення де­централізації управління промисловістю. Підприємства могли об'єднуватися в трести. Було відмінено обов'яз­кову трудову повинність, створювались умови для фор­мування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залу­чався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У галузі торгівлістворювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки. У 1922— 1924 рр. було вве­дено в обіг нову грошову одиницю — червонець,який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертова­ним і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Було введено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк.

Політика непу була неоднозначне сприйнята деяки­ми діячами компартії України, які виступили проти заміни продрозверстки продподатком. Але, незважаю­чи на це, нові віяння поширилися й на українських землях. В умовах непу довоєнного рівня досягли га­лузі легкої, харчової промисловостей, виробництво пред­метів споживання.

Підсумки непудосить суперечливі та неоднозначні. Було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробниц­тво, пожвавилася торгівля і товарообмін, була знята со­ціальна напруга. Проте відставала більшість галузей важ­кої промисловості, які, так само, як транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, були під контролем держави. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшо­виків і практикою.

Нова економічна політика (НЕП) – економічна політика більшовиків в Україні в1921 – 1928 рр., що прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму» та базувалася на впровадженні елементів ринкової економіки.

Причини НЕПу:

- глибока економічна криза як наслідок громадянської війни та політики «воєнного комунізму»;

- політична криза (опір політиці більшовиків – селянські повстання, страйки, виступи в армії);

- спад революційної хвилі в Європі, відкладення ідеї «світової соціалістичної революції»;

- початок реалізації плану ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії), який передбачав будівництво електростанцій, заводів в Україні.

Початок НЕПу – березень 1921 р. – рішення Х з’їзду Російської комуністичної партії більшовиків (РКП(б)) про перехід до нової економічної політики (НЕПу).

Заходи НЕПу

Сільське господарство

- заміна продрозкладки продподатком;

- дозвіл на оренду землі;

- дозвіл на використання найманої праці;

- розвиток кооперативного рух.

Промисловість

- продаж у приватну власність та передача в оренду дрібних та частину середніх підприємств;

- дозвіл на використання найманої праці;

- об’єднання великих підприємств у трестита переведення їх на госпрозрахунок;

- перехід від зрівнялівки до відрядної зарплати.

Фінанси та торгівля

- поновлення вільної торгівлі;

- введення державних податків, плату за транспорт, комунальні послуги;

- випуск конвертованого червонця, вилучення старих грошових знаків.

Особливості НЕПу в Україні:

- НЕП в Україні запроваджено пізніше, ніж у Росії в 1922 р.;

- висока ставка продподатку;

- застосування репресивних заходів при вилученні продподатку;

- введення НЕПу в умовах голоду 1921-1922 рр.;

- широка підтримка НЕПу українським населенням.

Результати НЕПу

- зростання господарської ініціативи, зацікавленості в результатах праці, продуктивності праці;

- швидкі темпи відбудови народного господарства;

- зростання життєвого рівня населення;

- конфлікт між ринковими відносинами та адміністративно-командною системою.