15.Тріумвірат Ярославичів. Початок роздробленості Русі

Після смерті Ярослава троє його найвпливовішйх синів — Ізяслав, Святослав та Всеволод — утворили своєрідний тріумвіратна чолі зі старшим київським князем. Впродовж двох десятиліть вони проводилиспільну політику, підтримуючи єдність держави. Яро­славичі разом обороняли країну від агресивних полов­ців, які з'явилися на степових просторах Русі, вдоскона­лили «Руську правду», зокремавідмінивши давню ро­дову помсту, протистояли сепаратистським тенденціям молодших князів. Проте після невдалої для Русі битви з половцямина р. Альті на Переяславщині (1068) та наступного за цим повстання киян проти князя Ізяслава у тріумвіраті почалися розбіжності. Відновити колишню єдність не вдалося навіть на з'їзді братів у Вишгороді (1072), де було прийнято «Правду Ярославичів» — кодекс юридичних норм, що значно розширював «Русь­ку Правду». Правда Ярославичів, або Устав Ярославичів — збір законів, виданий 1072 року князями Ізяславом, Святославом та Всеволодом, що найменували себе «Ярославичі», а доба правління та міжосібної боротьби відома як Тріумвірат Ярославичів.

«Правда Ярославичів» дещо схожа на «Руську правду» Ярослава Мудрого. У ній буласкасована кровна помста, і замінена грошовим штрафом. Закони, видані Ярославичами були написані лише у їх інтересах та для користі їхнього майна та господарства. Внаслідок їх егоїстичного панування почалася роздробленість Русі, яка була частково призупинена їх нащадками.

Уже в 1073 р. Святослав здопомогоюВсе­володазайняв київський престол, а Ізяслав змушений був утікати до Польщі, далі до Німеччини. З того часу Ярославичі по черзі княжили у Києві: Святослав у 1073-1076 рр., Ізяславу 1.076-1078 рр., Всеволоду 1078-1093рр.

Наприкінці XI ст. суперечки між представниками різних відгалужень князівського роду поглибилися. Для міжусобної боротьби почали залучатися й сусіди, на­самперед кочові племенаполовців. Користуючись цим, останні майже щороку вдиралися на Русь, убивали й полонили тисячі людей, палили села й міста, витопту­вали посіви.

Ситуація погіршувалася тим, що наступ­ник Всеволода— великий князь київськийСвято-полк Ізяславич(1093-1113) виявився неспромож­ним власними силами зарадити лихові, яке вело до послаблення могутності країни тазначно погіршувало життя народу. Тому він звернувся за допомогою до пе­реяславського князя Володимира Всеволодовича Мо-номаха, фактично перетворивши своє правління на дуумвірат. За їх ініціативою для полагодження міжкня-зівських суперечок та відвернення зовнішньої небезпе­ки у1097 р. відбувся Любецький з'їздкнязів. Було проголошено про припинення усобиць і необхідність вирішувати всі спірні питання на князівських з'їздах, об'єднання сил проти половецької загрози,закріплено принцип спадкового володіння,за яким землі і кня­зівства (вотчини) переходили відбатька до сина. Ос­таннє рішення скасовувало принцип сеньйорату Яро­слава Мудрого та вело до утвердження поліцентричної форми державної влади. Незважаючи, що рішення Лю-бецького та наступних князівських з'їздів: Витичів-ського 1100 р., на Золотчі 1101 р. й Долобського 1103 р. не усунули всіх суперечностей, вони відіграли пози­тивну роль в організації відсічі кочовим ордам.У 1103— 1116 рр. з ініціативи й під командуванням Володимира Мономаха було проведеноп'ятьвеликих переможних походів руських дружин проти половців, в результаті яких половці кілька десятиліть не насмілювалися на­падати на Русь.