14.Русь за часів Ярослава Мудрого

Смерть князя Володимира викликала на Русі неба­чені досі драматичні події. Його найстарший син Свя­тополк, князь турівський, Спочатку вбив князів: ростовського — Бориса і муромського — Гліба, потім у Карпатах де-ревлянського — Святослава . Проти нього виступив Ярослав, який князював у Ве­ликому Новгороді. Святополк звернувся за допомогою до Польщі, до свого тестя — короля Б'олеслава Хороб­рого.

Після затяжної боротьби братів володимира та святополка Навесні 1019 р. сталася вирішальна на р. Альті біля Переяслава. Переможцем ви­йшов Ярослав, названий сучасниками Мудрим, а Свя­тополк змушений був рятуватися втечею за кордон і там, блукаючи «між чехи та ляхи», незабаром загинув.

Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабшала в часи міжкнязівських усобиць та набігів печенігів. Він не зупинився перед тим, щоб ки­нути до в'язниці рідного брата Судислава ; позба­вив влади родича, Ко­стянтина Добринича,;

Впертою була також боротьба Ярослава з іще одним братом — Мстиславом Хороб­рим, князем тмутараканським, який претендував на ве­ликокнязівський престол. На цей раз перемогли роз­судливість і загальнодержавні інтереси: поділивши Русь по Дніпру, брати управляли нею з двох центрів: Яро­слав — з Києва, аМстислав — із Чернігова. Після смерті останнього в1036р. одноосібним правителем величезної держави став Ярослав, який успішно продовжив реформаторську діяльність свого батька.

Київська Русь у період князювання Ярослава Муд­рого(1019—1054) досягла свого найбільшого підне­сення. Дбаючи про захист держави, усталення її кордонів, він у союзі зМстиславомпротягом 1030— 1031 рр. відвоював захоплені Польщею у 1018 р. Чер-венські міста і Белзьку волость, знову підкорив угро-фінські племена чуді (1030), провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів (1038) і литовців (1040), заснував міста Ярослав на р. Сян та Юр'їв

У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників протипеченігів, розгромивши їхні орди під Києвом, після чого вони назавж­ди покинули руські землі. На місці битви згодом по­став величний собор святої Софії.

Значну увагу приділяв Ярослав Володимировичвнутрішній організації держави. ВінрозбудувавіукріпивКиїв, оточив його муром, звівЗолоті ворота— головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд, так що столиця Русі стала, за словами єпископаАдама Бременського, «суперником Константинополя».Було також розбудованоЧернігів, Переяслав, Володимир.

Дбав великий князь про розви­ток освіти — засновував школи. За любов до книжок і науки його прозвалиМудрим. При соборі святої Софії організованобібліотеку, де гуртувалася давньоруська інтелектуальна еліта.

Неослабною князівською підтрим­кою користувалося християнство, яке маловеличезне ідеологічне значення в житті країни. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновували­сямонастирі. Найбільший з них — славнозвіснийКиєво-Печерський— став важливим осередком не лише чернечого життя, а й культури, освіти, літописання.

Важ­ливою ознакою доби стало домінування руського люду в державному управлінні.

З призначенням у 1051 р. київ­ським митрополитом відомого вітчизняногорелігійно­го діяча і письменникаІларіона, було зроблено спробузменшити залежністьруської церкви відКонстанти­нополя.

Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування першого писаного зводу законів— «Руської правди», який базувався на «Уставі земляно­му» — зведенні норм усного звичаєвого права, запро­вадженого ще князем Володимиром.Новий документ , узагальнив правові норми для громадян усієї держави, узаконив зміни, які сталися в суспільстві та свідомості людей і були викликані насамперед утвердженням феодального господарства.Старі звичаєві норми по­ступово усувалися, наприклад, кровну помсту згодом замінили грошовими карами.

Свідченням могутності Київської Русі часів Яросла­ва, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн серед­ньовічної Європи були численні шлюби членів вели­кокнязівського роду з представниками найвпливові-ших правлячих династій Заходу.Сам Ярослав, якого сучасники називали «тестем Європи», був одру­жений з дочкоюшведського короля Олафа Інгігердою, йогосин Всеволод— з дочкоювізантійського імпера­тора Константина Мономаха,Ізяслав— із сестрою польського князяКазимира, Святослав — з онукою німецького цісаря Генріха II. Три доньки Ярослава вийшли заміж за європейських королів: Анна — за французького Генріха І, Єлизавета — за норвезького Гаральда Сміливого, а після його смерті — за датського Свена Ульфсона, Анастасія — за угорського Андраша. Сестра князя, Доброніга, була одружена з польським князем Казимиром.

Усе це значною мірою зміцнювало міжна­родний авторитет Київської держави.

В останні роки правління Ярослав Мудрий спробу­вав вирішити болючу проблему престолонаслідуван-ня, щоб запобігти князівським міжусобицям після його смерті. Для цього було запровадженопринцип сеньйорату, коли розподіл земель і політичної влади у дер­жаві здійснювався на основі старшинства увеликокня­зівському роді. Найстаршому синовіІзяславувін за­повівКиїв, Новгород, Псков і Турів, другому за віком —Святославові—Чернігів, Муром і Тмутаракань, тре­тьому —Всеволодові—Переяслав і Ростов,В'ячесла-вові—Смоленськ, наймолодшому,Ігорю, —Володи­мир-Волинський.

Галицька землявідійшла онукові Яро­слава,Ростиславові Володимировичу, аПолоцьказали­шилася за сином племінника Брячислава —Всеславом. Усі князі повицні булиповажати старшого брата— великого князя київського і разом з ним правити всією Київською державою. Уразі смерті великого князя його місце посідав найстарший за віком брат (у випадку його відсутності — найстарший син), і всі князі пересу­валися на один щабель вверх у князівській ієрархії. Таким чином кожному з князів гарантувалося формаль­не право на київський престол. Правда, пізніше вияви­лося, що заповіт Ярослава Мудрогонедосконалий. За­кладена у ньому система ротації влади фактично супе­речила принципу спадкоємності від батька до сина. Ця обставина призвела до всезростаючих міжусобних чвар і суперечок, насамперед між племінниками і дядьками. Покривджені князі-ізгої, які були позбавлені уділів, закликали собі на допомогу іноземців.Безконечні війни підточували сили і могутність Київської Русі, вели до її занепаду.