13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса

Ідеї Пірса розвиває американський філософ і психолог Уїльям Джемс (1842-1910 pp.). Його погляди є своєрідним поєднанням емпіризму з ідеалістичними і навіть містичними тенденціями. Джемс заперечував існування несвідомого. Відстоював ідею єдності душевного життя.

У теорії пізнання Джемс визнає виняткове значення досвіду. Він звертається до конкретного -до фактів, дійових актів, заперечуючи зна­чення абстрактного, абсолютного начала, створюючи вчення радикаль­ного емпіризму. За Джемсом, істинність знання визначається тим, наскільки воно корисне для наших вчинків. Джемс абсолютує успіх, перетворюючи його не тільки на єдиний критерій істинності ідей, але й на самий зміст поняття істини: у нього істина відкриває смисл мо­ральної добродіяльності, а не повноту інформації про об'єкт пізнан­ня. Отже, американський мислитель висунув новий, «прагматичний» критерій істинності, згідно з яким істинне тільки те, що відпові­дає практичному успіху дії, тобто є «вигідним». Джемс вважає, що єдиною реальністю є безпосередній чуттєвий досвід індивіда. Почат­ковий матеріал досвіду «нейтральний», але його елементи можуть ви­ступати у процесі пізнання і як фізичне, і як психічне для прак­тичної зручності.

Думки людини, за Джемсом, як і речі, складаються з від­чуттів і вражень.

У психології Джемс висунув концепцію «потоку свідомос­ті» - ланцюга цілісних та ін­дивідуальних психічних станів, що безперервно змінюють один одного і відображають фізіоло­гічні процеси в організмі. Свідо­мість — це стан певної особи, тобто свідомість і самосвідо­мість завжди особиста. Постійна зміна свідомості є безперервною, і жоден з її станів не буває тотожним з будь-яким іншим. Джемс вису­ває на перший план принцип активності психічного життя і пер­шість у ньому волі та інтересу. Психіка, вважає Джемс, має життє­ву, «функціональну» цінність і є знаряддям біологічного виживання ін­дивіда.

Прагматизм, за У. Джемсом,звертається до конкретного, доступ­ного, до фактів, діяльності, влади. Це означає щиру відмову від раціо­налістичного методу і визнання панування методу емпіричного; проти­ставлення розмаїття живої природи догматизмові, штучності, претен­зіям на остаточну істину.

Джеймс,який нерозумів логіки розуму, звертається до «логіки серця». Його багато критикували за суб'єктивізацію питання про істинність (2x2=4істинне незалежно від того, чи вигідно це комусь). Але Джемс розмірковував досить послідовно, проте тільки як прагматик. Для праг­матика істинне те, що приносить життєвий успіх. Щодо цього корисні і релігія, і будь-який інший містичний досвід. Світ цінностей не дано раз і назавжди, він мінливий, відносний і багатоманітний. Авторита­ризм будь-якого роду не «проходить».

Філософія, вважає Джеме, повинна сприяти не осмисленню начал буття, а створенню загального методу вирішення життєвих проблем. Мета мислення полягає у виборі засобів, необхідних для досягнення успіхів, адже вісь світу, за словами Джемса, проходить через егоїс­тичні центри людини.

Філософія У. Джемса—це філософія життя у прагматичному варіанті, їй властива значна доза психологічної фантазії, на шкоду науковій достовірності.