- •Покликання філософії
- •I. Смисловий простір філософського знання
- •1.1. Мудрість і філософія
- •1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду
- •1.3. Взаємовідношення філософії і науки
- •1.4. Функції філософії
- •1.5. Особливості філософського освоєння дійсності
- •1.6. Призначення філософії
- •1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
- •1.8. Філософський плюралізм
- •1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •II. Філософська мудрість стародавнього сходу
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •Спорідненість рис і умов виникнення філософії сходу і заходу
- •2.1. Філософія Давньої Індії
- •2.1.1. Ведичні джерела давньоіндійської філософії
- •2.1.2. Філософські вчення джайнізму та буддизму
- •2.1.3. Релігійно-філософські системи індуїзму
- •2.2. Філософія Стародавнього Китаю
- •2.2.1. Витоки філософського мислення
- •2.2.2. Філософія даосизму
- •2.2.3. Конфуціанство
- •2.2.4. Моїзм і легізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •III. Філософія античності
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •3.1. Давня Греція
- •3.1.1. Витоки античного космоцентризму
- •3.1.2. Натурфілософія Мілетської школи. «Логос» Геракліта
- •3.1.3. Вчення Піфагора
- •3.1.4. Онтологізм і атомізм досократиків
- •3.1.5. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
- •3.1.6. Філософська система Арістотеля
- •3.2. Елліністичний та римський періоди античної філософії
- •3.2.1. Перипатетики і академічна філософія
- •3.2.2. Цінності буття епікуреїзму
- •3.2.3. Сенс життя в стоїцизмі і скептицизмі
- •3.2.4. Світоглядні ідеали римських мислителів
- •3.2.5. Неоплатонізм
- •Висновки
- •Проблемні завдання
- •Питання для самоконтролю
- •Література для самостійного опрацювання
- •IV. Філософія середніх віків
- •Ключові слова
- •4.1. Філософські джерела християнської апологетики
- •4.2. Основні постулати теоцентризму
- •4.3. Патристика: вчення Августина Блаженного
- •4.4. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •4.5. Проблема віри і розуму в пізній схоластиці
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •V. Філософія епохи відродження
- •Ключові слова
- •5.1. Основні риси антропоцентризму Ренесансу
- •5.2. Натурфілософія і пантеїзм
- •5.3. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження
- •5.4. Ренесансний скептицизм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VI. Європейська філософія XVII-XVIII ст.
- •Ключові слова
- •6.1. Емпіризм ф. Бекона
- •6.2. Філософія т. Гоббса і Дж. Локка
- •6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
- •6.4. «Розум» і «серце» у філософії б. Паскаля
- •6.5. Монадологія г.В. Лейбніца
- •6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і д. Юма
- •6.7. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VII. Німецька класична філософія
- •Ключові слова
- •7.2. Філософська система і. Канта
- •7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» й. Г. Фіхте
- •7.4. «Філософія тотожності» ф. В. Шеллінга
- •7.5. «Абсолютний дух» і діалектика г.В. Ф. Гегеля
- •7.6. Антропологічне вчення л. Фейєрбаха
- •7.7. Філософські ідеї марксизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VIII. "філософія життя"
- •Ключові слова
- •8.1. Смислові орієнтації некласичної філософії
- •8.2. Специфіка і сутність ірраціоналізму
- •8.3. «Воля до життя» а. Шопенгауера
- •8.4. Апологія «надлюдини» у філософії ф. Ніцше
- •8.5. Психоаналіз з. Фрейда
- •8.6. «Творча» Інтуїція а. Бергсона
- •8.7. Концепт «життя» у філософських дискурсах в. Дільтея і г. Зіммеля
- •Висновки
- •Питання дая самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Іх. Філософія науки: еволюція позитивізму
- •Ключові слова
- •9.1. «Перший» позитивізм: феноменалізм, утилітаризм, еволюціонізм
- •9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
- •9.3. Неопозитивізм
- •9.4. Постпозитивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •X. Феноменологія
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10..3. Вшив феноменології на філософію XX століття
- •Ключові слова
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10.3. Вплив феноменології на філософію XX століття
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XI. Екзистенціалізм
- •Ключові слова
- •11.1. Становлення екзистенціального мислення
- •11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття м. Гайдеггера
- •11.3. «Філософія існування» к. Ясперса
- •11.4. Проблема «свободи» у філософії ж.-п. Сартра
- •11.5. «Філософія абсурду» а. Камю
- •11.6. Християнський екзистенціалізм м. Бердяєва
- •1) Первинна ірраціональна свобода або невимушеність;
- •2) Раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;
- •11.7. Інтерпретація буття людини в персоналізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XII. Герменевтика
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Ключові слова
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIII. Прагматизм
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Ключові слова
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIV. Філософська антропологія
- •14.1. Цінності буття в антропології м.Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Ключові слова
- •14.1. Цінності буття в антропології м. Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XV. Релігійна філософія
- •Ключові слова
- •15.1. Єдність віри і знання в неотомізмі
- •15.2. Християнський еволюціонізм п. Тейяра де Шардена
- •15.3. Теоцентризм екзистенціалізму г. Марселя
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVI. Неогуманізм
- •16.1. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи
- •16.2. "Одномірне суспільство" г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Ключові слова
- •16.1. Людина і суспільство у філософії франкфуртської школи
- •16.2. «Одномірне суспільство» г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVII. Структуралізм
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм
- •Ключові слова
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. «Конкретно-науковий» структуралізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVIII. Постмодернізм
- •Ключові слова
- •18.1. Модернізм і постмодернізм
- •18.2. Принцип деконструкції
- •18.3. Антропологія постмодернізму
- •18.4. «Тілоцентризм»
- •18.5. Концепція соціуму в постмодернізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIX. Філософська думка росії
- •19.1. Філософські орієнтації "слов'янофілів" і "західників"
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Ключові слова
- •19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XX. Філософія україни
- •Ключові слова
- •20.1. Філософська думка Київської Русі
- •20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.
- •20.3. Філософія Григорія Сковороди
- •20.4. Українська філософія XIX ст.
- •20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.
- •20.6. Філософія та світогляд українського романтизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Сенс життя і доля людини
- •Філософія в сучасному світі
- •Теми для авторського курсу
- •Тема 1. Філософський смисл проблеми буття
- •Тема 2. Духовні виміри буття і проблема свідомості у філософії
- •Тема 3. Філософське вчення про розвиток
- •Тема 4. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Тема 5. Філософське розуміння суспільства та його будови
- •Тема 6. Філософія людини
- •Тема 7. Аксіологія. Філософія цінностей
- •Тема 8. Філософія культури
- •Тема 9. Філософія науки. Наукове пізнання
- •Тема 10. Філософія релігії
- •Тема 11. Філософія економіки
- •Тема 12. Філософія історії
- •Тема 13. Філософія цивілізації
- •Тема 14. Глобальні проблеми сучасності. Суспільство і природа
- •Тема 15. Філософія техніки
- •Тема 16. Філософія майбутнього
- •Тема 17. Філософія краси
- •Тема 18. Рівні і методи наукового дослідження
- •Тема 19. Філософія добра
- •Тема 20. Синергетика
- •Тема 21. Філософія символічного світу людини
- •Словник персоналій
- •Словник філософських термінів а
1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
Для більш глибокого розуміння філософії як світоглядного знання необхідно визначити її процесуальність. У зв'язку з цим слід передусім підкреслити, що розвиток становить єдність якісно різноманітних процесів, їх взаємодію, взаємоперетворення з сукупним результатом Первинною одиницею історико-філософського процесу є філософське вчення — система певних, логічно пов'язаних один з одним поглядів. Створене окремим філософом, воно знаходить своїх послідовників. Прибічники Платона — платоніки, Толстого — толстовці, Маркса — марксисти та ін. Філософські школи —це сукупність філософських учень, об'єднаних певними базовими ідейними принципами. Філософська течія — це сукупність різних модифікацій тих самих ідейних принципів, які розвиваються різними, часто конкуруючими школами. Наприклад, у сучасній філософії такими течіями є неопозитивізм, екзистенціалізм, персоналізм тощо. Найбільш значні утворення в історико-філософському процесі називаються філософськими напрямами. Вони є сукупністю філософських течій (вчень, шкіл), які, маючи значні розбіжності, відстоюють деякі спільні принципові положення. Філософські напрями існують протягом досить довгого історичного періоду (наприклад, матеріалізм та ідеалізм, раціоналізм і емпіризм тощо).
Несхожі між собою, навіть несумісні філософські вчення є різними сторонами єдиного абсолютного знання. Помилки філософів здебільшого полягають у тому, що вони універсалізують, субстанціоналізують ту сторону абсолютного, яку пізнають. Зняття односторонньої інтерпретації абсолютного є виявлення істинності принципів кожної філософії. Вони приймаються як обмежені, підпорядковані системі, яка синтезує всі принципи в єдине ієрархічне ціле. Така ж ієрархічна підпорядкованість існує на інших структурних рівнях. Розвиток пізнання, особливо філософського, яке характеризується тим, що кожний предмет дослідження розглядається в цілому, а не в його окремих аспектах, різновидах, відношеннях, не завжди є прямолінійним процесом сходження. Це далеко не безпосередній перехід від незнання до знання, від помилок до істини, від істини відносної до абсолютної.
Розвиток філософії є органічним процесом на власній теоретичній основі. Він передбачає збагачення наявного змісту новими положеннями, заперечення висновків, які виявились неправильними, недостатніми, односторонніми, і заміну їх більш досконалими.
Існування багатоманітності філософських вчень, шкіл, течій, напрямів характеризує історико-філософський процес з боку його внутрішньої диференціації і поляризації. Розвиток філософії — це суперечливість підходів, боротьба ідей, принципів і особистостей. Отже, зрозуміння того, що є філософією, передбачає усвідомлення, що філософії як такої немає. Реально існували та існують різні вчення, школи, течії і напрями, які в чомусь солідарні між собою, а в чомусь суперечать, борються, заперечують одні одних. При цьому з розвитком історико-філософського процесу змінюється предмет філософських роздумів, спосіб вирішення філософських проблем 3 цього факту нерідко робляться необґрунтовані висновки: у філософії нема єдиної систематизуючої основи, і тому її самодостатність неможлива; оскільки філософи обґрунтовують діаметрально протилежні положення, то філософія нездатна відшукати істину. Звідси —висновок про обмеженість (і недостатність) будь-яких філософських поглядів і прагнення створити єдину істинну філософію.
Проти такого спрощеного підходу виступив найвидатніший німецький філософ Гегель. Він зауважив, що багатогранність філософії обумовлюється багатогранністю дійсності. Філософські теорії, незважаючи на постійну конфронтацію, взаємне заперечення і несумісність, є необхідними ланками єдиного суперечливого процесу прогресивного розвитку знання. Об'єктивний зміст філософських вчень суттєво відрізняється від суб'єктивної форми їх вираження. Різноманітність не зумовлює, а, навпаки, передбачає єдність. Абсолютним у філософській системі є її принцип (як момент розгортання «абсолютної ідеї»), а тимчасовим, відносним — абсолютизація цього принципу, що й протиставляє цю систему всім іншим
Звідси випливає, що диференціація філософських вчень означає суперечності між однодумцями, але суперечності суттєві. Якщо Фалес вважав за першоматерію воду, Анаксімен — повітря, Геракліт — вогонь, то заперечення тієї чи іншої першооснови означає і поглиблення, розвиток самого поняття першоматерії. У диференціації філософських вчень закладено суттєвий об'єктивний зміст. Не просто виражаються суб'єктивні претензії філософа на його особливий погляд, а передбачається розвиток певної концепції, окремих аспектів учення даної школи. Отже, диференціація є закріпленням суттєвих відмінностей, особливо якщо вона стосується інтерпретації відправного положення філософського вчення.
Наприклад, французькі матеріалісти XVIII ст. виступали як єдина течія, спілка однодумців, але в її рамках існували суттєві відмінності. Дідро і Гельвецій заперечували тезу Ламетрі, що людина є машиною. Разом з тим Дідро критикував положення Гельвеція про те, що теоретичні висновки залежать від гостроти чуттєвого сприйняття. Ці суперечності в рамках матеріалістичного сенсуалізму сприяли подоланню одностороннього протиставлення емпіризму раціоналізмові, передбачали діалектичне розуміння єдності чуттєвого і раціонального.
Диференціація філософських поглядів — це дослідницький пошук, у процесі якого зіставляються подібні погляди, виявляються і обґрунтовуються розбіжності, а саме поставлення проблеми поновлюється новим змістом.
Диференціація містить тенденції теоретичного розвитку ідей у різних, у тому числі взаємовиключних, напрямах. Цей процес, у якому відмінності в рамках початкової спільності поглядів стають визначальними філософськими характеристиками, можна назвати дивергенцією. Як відомо, вчення Декарта було безпосереднім джерелом трьох суттєво відмінних течій: матеріаліст Леруа відкинув метафізику і пов'язану з нею дуалістичну концепцію людини; оказіоналіст Мальбранш розробляв ідеалістичний бік системи Декарта; пантеїстичний матеріалізм Спінози був спробою моністичної переробки як метафізики, так і фізики Декарта.
Поряд з диференціацією слід розглянути поняття дивергенції філософських шкіл. Дивергенція — багатогранний процес. Це зв'язок з попередніми теоріями і водночас взаємодія з незалежними вченнями, які формуються у спільних історичних умовах, але по-різному вирішують загальні спрямування епохи. Наприклад, емпіризм і раціоналізм —протилежні системи поглядів, але вони лише частково виключають одна одну. В деяких положеннях вони, навпаки, дотримуються спільних ідей, взаємодоповнюються. Не тільки раціоналісти XVII ст., але й сучасні їм емпірики розуміють мислення як найвищий ступінь пізнавальної діяльності. Дж. Локк, наприклад, як і раціоналісти, визнає інтелектуальну інтуїцію, солідаризуючись із декартівським розумінням істини.
Необхідним результатом історично прогресуючої дивергенції є думка про поляризацію філософії —створення принципово несумісних філософій. Вона —заперечення всієї системи основоположень і виведених таким чином висновків. Тенденція до поляризації простежується в кожній філософській системі. Відомо, як зневажливо Гегель ставився до матеріалістично-сенсуалістичної думки філософії XVII-XVIII ст. Ніцше заявляв, що «його філософія — не для всіх». Разом з тим радикальна поляризація веде до збіднення історико-філософського процесу, абсолютизує, а отже й догматизує той чи інший напрям у філософії. Так було з марксистсько-ленінською філософією, в якій радикально поляризувалася протилежність між матеріалізмом та ідеалізмом, великого значення надавалося соціально-класовій обумовленості розвитку філософських вчень, підкреслювалась ідеологічна функція філософії.
Вважалося, що кожний філософ свідомо чи несвідомо висловлює найважливіші ідеї своєї епохи, свого народу і при цьому виражає і захищає інтереси тих чи інших соціальних класів або прошарків суспільства. Догматизм такої радикальної поляризації ігнорує ф ікт відносної самостійності розвитку суспільної свідомості, а отже, можливість і відносного розвитку філософії, її випередження або ж відставання від безпосередніх завдань суспільного життя, залежність філософських вчень від особистості мислителя.
Не можна обминути ще одну проблему, яка суттєво впливає на філософський процес, —проблему національної філософії в рамках всесвітньої. Кожна філософія національна вже мовою її творів (хоча це далеко не єдина ознака), вона є відображенням ментальності того чи іншого народу. Г. Гейне так характеризував відмінність між національними філософіями: «Поставимо перед англійцем, французом і німцем завдання охарактеризувати, що таке верблюд. Англієць поїде в Африку, вб'є верблюда, привезе в Британський музей і вивчатиме його: клас, вид, група тощо. Француз піде в Булонський ліс, не знайде там верблюда і засумнівається в його існуванні. Німець зачиниться в кабінеті й почне продукувати верблюда з глибин своєї свідомості: верблюд окремий, верблюд загальний, верблюд відносний, абсолютний та ін.». Щоправда, не всі народи мали свою філософію, не завжди світогляд піднімався до рівня системно-раціоналізованого узагальнення. Наприклад, стародавні шумери так і не дожили до своєї філософії. Але й «філософські народи» не всі відразу йшли в авангарді загальнолюдського філософського прогресу. Вони заступали один одного. Наприклад, в епоху Відродження попереду йшли італійці, але в Новий час їх заступили англійці й французи, потім німці та ін. Тому національні історії філософії не завжди і не в усіх своїх частинах збігаються з всесвітньою історією філософії. Але це не означає, що національні історії філософії не мають наукового значення. Оскільки філософія — вид світогляду, то історія філософи — вид історії світогляду. Це стосується як всесвітньої історії філософії, так і національної. Розглянута в контексті світогляду, у взаємовідношенні з парафілософією («біля філософії»), кожна національна філософія, якою бідною вона б не була, також має значення. Але при цьому не варто, — бо це не робить честі тому, хто зважується на подібне, — підміняти філософію парафілософією, видавати за філософію художній світогляд або різні суспільно-політичні вчення.
Розглянуті особливості філософського розвитку є формами, які необхідно відрізняти від змісту, пов'язаного з цими формами і все ж відмінного від них. Ці форми специфічно характеризують саме розвиток філософії і тим самим відрізняють даний процес від розвитку в інших сферах знання.