- •Покликання філософії
- •I. Смисловий простір філософського знання
- •1.1. Мудрість і філософія
- •1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду
- •1.3. Взаємовідношення філософії і науки
- •1.4. Функції філософії
- •1.5. Особливості філософського освоєння дійсності
- •1.6. Призначення філософії
- •1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
- •1.8. Філософський плюралізм
- •1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •II. Філософська мудрість стародавнього сходу
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •Спорідненість рис і умов виникнення філософії сходу і заходу
- •2.1. Філософія Давньої Індії
- •2.1.1. Ведичні джерела давньоіндійської філософії
- •2.1.2. Філософські вчення джайнізму та буддизму
- •2.1.3. Релігійно-філософські системи індуїзму
- •2.2. Філософія Стародавнього Китаю
- •2.2.1. Витоки філософського мислення
- •2.2.2. Філософія даосизму
- •2.2.3. Конфуціанство
- •2.2.4. Моїзм і легізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •III. Філософія античності
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •3.1. Давня Греція
- •3.1.1. Витоки античного космоцентризму
- •3.1.2. Натурфілософія Мілетської школи. «Логос» Геракліта
- •3.1.3. Вчення Піфагора
- •3.1.4. Онтологізм і атомізм досократиків
- •3.1.5. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
- •3.1.6. Філософська система Арістотеля
- •3.2. Елліністичний та римський періоди античної філософії
- •3.2.1. Перипатетики і академічна філософія
- •3.2.2. Цінності буття епікуреїзму
- •3.2.3. Сенс життя в стоїцизмі і скептицизмі
- •3.2.4. Світоглядні ідеали римських мислителів
- •3.2.5. Неоплатонізм
- •Висновки
- •Проблемні завдання
- •Питання для самоконтролю
- •Література для самостійного опрацювання
- •IV. Філософія середніх віків
- •Ключові слова
- •4.1. Філософські джерела християнської апологетики
- •4.2. Основні постулати теоцентризму
- •4.3. Патристика: вчення Августина Блаженного
- •4.4. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •4.5. Проблема віри і розуму в пізній схоластиці
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •V. Філософія епохи відродження
- •Ключові слова
- •5.1. Основні риси антропоцентризму Ренесансу
- •5.2. Натурфілософія і пантеїзм
- •5.3. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження
- •5.4. Ренесансний скептицизм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VI. Європейська філософія XVII-XVIII ст.
- •Ключові слова
- •6.1. Емпіризм ф. Бекона
- •6.2. Філософія т. Гоббса і Дж. Локка
- •6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
- •6.4. «Розум» і «серце» у філософії б. Паскаля
- •6.5. Монадологія г.В. Лейбніца
- •6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і д. Юма
- •6.7. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VII. Німецька класична філософія
- •Ключові слова
- •7.2. Філософська система і. Канта
- •7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» й. Г. Фіхте
- •7.4. «Філософія тотожності» ф. В. Шеллінга
- •7.5. «Абсолютний дух» і діалектика г.В. Ф. Гегеля
- •7.6. Антропологічне вчення л. Фейєрбаха
- •7.7. Філософські ідеї марксизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VIII. "філософія життя"
- •Ключові слова
- •8.1. Смислові орієнтації некласичної філософії
- •8.2. Специфіка і сутність ірраціоналізму
- •8.3. «Воля до життя» а. Шопенгауера
- •8.4. Апологія «надлюдини» у філософії ф. Ніцше
- •8.5. Психоаналіз з. Фрейда
- •8.6. «Творча» Інтуїція а. Бергсона
- •8.7. Концепт «життя» у філософських дискурсах в. Дільтея і г. Зіммеля
- •Висновки
- •Питання дая самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Іх. Філософія науки: еволюція позитивізму
- •Ключові слова
- •9.1. «Перший» позитивізм: феноменалізм, утилітаризм, еволюціонізм
- •9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
- •9.3. Неопозитивізм
- •9.4. Постпозитивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •X. Феноменологія
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10..3. Вшив феноменології на філософію XX століття
- •Ключові слова
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10.3. Вплив феноменології на філософію XX століття
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XI. Екзистенціалізм
- •Ключові слова
- •11.1. Становлення екзистенціального мислення
- •11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття м. Гайдеггера
- •11.3. «Філософія існування» к. Ясперса
- •11.4. Проблема «свободи» у філософії ж.-п. Сартра
- •11.5. «Філософія абсурду» а. Камю
- •11.6. Християнський екзистенціалізм м. Бердяєва
- •1) Первинна ірраціональна свобода або невимушеність;
- •2) Раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;
- •11.7. Інтерпретація буття людини в персоналізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XII. Герменевтика
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Ключові слова
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIII. Прагматизм
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Ключові слова
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIV. Філософська антропологія
- •14.1. Цінності буття в антропології м.Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Ключові слова
- •14.1. Цінності буття в антропології м. Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XV. Релігійна філософія
- •Ключові слова
- •15.1. Єдність віри і знання в неотомізмі
- •15.2. Християнський еволюціонізм п. Тейяра де Шардена
- •15.3. Теоцентризм екзистенціалізму г. Марселя
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVI. Неогуманізм
- •16.1. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи
- •16.2. "Одномірне суспільство" г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Ключові слова
- •16.1. Людина і суспільство у філософії франкфуртської школи
- •16.2. «Одномірне суспільство» г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVII. Структуралізм
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм
- •Ключові слова
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. «Конкретно-науковий» структуралізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVIII. Постмодернізм
- •Ключові слова
- •18.1. Модернізм і постмодернізм
- •18.2. Принцип деконструкції
- •18.3. Антропологія постмодернізму
- •18.4. «Тілоцентризм»
- •18.5. Концепція соціуму в постмодернізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIX. Філософська думка росії
- •19.1. Філософські орієнтації "слов'янофілів" і "західників"
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Ключові слова
- •19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XX. Філософія україни
- •Ключові слова
- •20.1. Філософська думка Київської Русі
- •20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.
- •20.3. Філософія Григорія Сковороди
- •20.4. Українська філософія XIX ст.
- •20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.
- •20.6. Філософія та світогляд українського романтизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Сенс життя і доля людини
- •Філософія в сучасному світі
- •Теми для авторського курсу
- •Тема 1. Філософський смисл проблеми буття
- •Тема 2. Духовні виміри буття і проблема свідомості у філософії
- •Тема 3. Філософське вчення про розвиток
- •Тема 4. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Тема 5. Філософське розуміння суспільства та його будови
- •Тема 6. Філософія людини
- •Тема 7. Аксіологія. Філософія цінностей
- •Тема 8. Філософія культури
- •Тема 9. Філософія науки. Наукове пізнання
- •Тема 10. Філософія релігії
- •Тема 11. Філософія економіки
- •Тема 12. Філософія історії
- •Тема 13. Філософія цивілізації
- •Тема 14. Глобальні проблеми сучасності. Суспільство і природа
- •Тема 15. Філософія техніки
- •Тема 16. Філософія майбутнього
- •Тема 17. Філософія краси
- •Тема 18. Рівні і методи наукового дослідження
- •Тема 19. Філософія добра
- •Тема 20. Синергетика
- •Тема 21. Філософія символічного світу людини
- •Словник персоналій
- •Словник філософських термінів а
Ключові слова
«слов'янофіли», «західники», соборність, «містичний демократизм», община, революційний радикалізм, нігілізм, всеєдність, космічний розум, боголюдство, ірраціональна свобода, гносеологічна координація, християнський ідеалізм
«Достоєвський критично ставився до слов'янофілів і цінив західників за їхній новий досвід, за динамізм волі, за ускладнену свідомість. Для нього слов'янофіли не розуміють розвитку. Він обстоює трагічний реалізм життя проти застиглого ідеалізму слов’янофілів». |
М. Бердяев
19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
Особливості політичного існування Русі (а потім Росії) в XVI-XVIII ст. не сприяли розвиткові філософії, хоча не можна заперечувати поступового становлення в ній духовного життя. На початку XIX cт. намічається поширення двох суперечливих тенденцій, які в 40-60-ті pp. цього ж століття формувалися «слов'янофілами» та «західниками». У першій акцентувалась увага на самобутності російської думки, на неповторній своєрідності російської духовності. Друга прагнула «вписати» Росію в процес розвитку європейської культури, її представники вважали, що у зв'язку з тим, що Росія стала на шлях цивілізованого розвитку пізніше, ніж інші країни Європи, вона не тільки повинна вчитись у Заходу, але й пройти той же історичний шлях. Праці «західників» відтворювали ідеї відомих європейських філософів - Шеллінга, Фіхте, Канта, Гегеля, Фейербаха, французьких матеріалістів XVIII cт. Представниками російської філософсько-ідеалістичної течії слов'янофільства є О. С. Хом'яков (1804-1860 pp.), І. В. Киреєвський (1806-1856 pp.), К. С. Аксаков (1817-1860 pp.), Ю. Ф. Самарін (1819-1876 pp.).
• О. С. Хом'яковнародився вМоскві удворянській родині. Господарство велайого мати, і пізніше Хом'яковговорив, що саме їй зобов'язаний вірністю православній церкві та вірі в російський національний дух. Він вчився у Московському університеті на фізико-математичному відділенні, три роки служив у кавалерії, в 1828р. брав участь у російсько-турецькій війні. Багато їздив по Європі, в 1847 р. зустрічався з Шеллінгом, намагався вияснити його інтерпретацію християнства. Літературну спадщину Хом'якова складають переважно поеми, трагедії, політичні та релігійно-філософські статті. Основна праця -«Думки про питання загальної історії».
Усі філософські погляди Хом'якова (як і інших «слов'янофілів») спираються на православно-російський напрям у громадській думці Росії. Людина -обмежена істота, наділена раціональною волею та моральною свободою. Ця свобода означає вибір між любов'ю до Бога та самолюбством, між праведністю та гріхом. Цей вибір визначає остаточне відношення обмеженого розуму до його першопричини -Бога. Оскільки всі люди перебувають у стані дійсного чи можливого гріха, то тільки Божа милість спасає всіх від гріха. Саме тому боголюдина Ісус Христос, носій праведності Вічного Отця, пробуджує у людині повне усвідомлення своєї вини і разом з тим є безмежною любов'ю Отця. Він об'єднує себе з кожним, звертається по допомогу до Отця і любить його правду, а правда полягає в його тілі -церкві.
Основний принцип церкви не в підкоренні зовнішній владі, а в соборності. Поняття соборності — важливий методологічний принцип релігійно-філософських поглядів «слов'янофілів». Завдяки визначальному принципові соборності можлива єдність на основі духовної спільності. Соборність проявляє себе у всіх сферах життєдіяльності людини —церкві, сім'ї, суспільстві. Соборність ґрунтується на «безумовних», незалежних від зовнішніх форм вираження істинах, які забезпечують існування церкви протягом усієї історії її розвитку. Ці істини -результат їх духовних пошуків.
Серцевиною всієї соборної свідомості є Нікео, царгородський символ віри, що лежить в основі віровчення Руської православної церкви (12 догматів і 7 таїнств). Соборність може бути зрозумілою та засвоєною лише православними, а для «чужих і непроханих» вона недоступна. Адже слідом за розколом християнства в католицизмі ліквідовано церковну свободу, оскільки існує догмат про непогрішність Папи Римського; в той же час протестантизм абсолютизує людську свободу, індивідуальне начало, яке руйнує церковність. Тільки православ'я гармонійно поєднує свободу та необхідність, індивідуальну релігійність з церковною організацією. У православному культі завдяки церковним обрядам виховуються найбільш важливі «почуття серця», цього не може замінити теоретичне, умоглядне вивчення віри.
• І. В. Киреєвський народився у Москві в дворянській сім'ї. Здобув дуже добру домашню освіту, знав сучасні та стародавні мови, а тісний контакт з культурним середовищем учених, письменників, поетів вплинув на формування його поглядів. Під час відвідання Західної Європи в 1830 р. зустрічався з Гегелем, Шеллінгом, слухав їхні лекції. Повернувшись до Росії, займався редакторською діяльністю, писав статті з філософії.
Як і всі «слов'янофіли», Киреєвський сприймає релігію на філософській основі, містицизм поєднує з палкою любов'ю до Росії та вірою в її велике призначення. Акцентуючи увагу на моралі, він вважає, що на високій стадії розвитку розум піднімається до рівня «духовного бачення», без якого неможливо обняти істину божественну. Якщо об'єднати в одне гармонійне ціле всі духовні сили (розум, почуття, естетичний сенс, любов, совість, прагнення до істини), людина набуває здатності до містичної інтуїції та споглядання, які роблять доступною для неї ірраціональну істину про Бога та його відношення до світу. Джерела такої філософії Киреєвський знаходить у творах отців церкви.
Протиставляючи Захід Росії, Киреєвський говорить, що там ми бачимо роздвоєність духу, науки, держави, класів, сімейних прав і обов'язків, а в Росії, навпаки, прагнення до цілісності буття, внутрішнього та зовнішнього, постійну пам'ять про відношення всього тимчасового до вічного, людського та Божественного.
Зверненість до внутрішнього світу людини через релігію вимагає від людини здійснення свідомого вибору між добром і злом. Поставивши завдання розроблення християнського православного світогляду, Киреєвський визначив програму подальшого розвитку російської філософії у таких її представників, як В. Соловйов, С. М. і Є. М. Трубецькі, П. Флоренский, С. Булгаков тa ін.
К. С. Аксаков та Ю. Ф. Самарін свій життєвий шлях почали у відомих дворянських родинах, закінчили Московський університет, брали активну участь у літературному, громадському, культурному житті того часу, вивчали класичну філософію. На їхні творчість і світогляд вплинули ідеї Хом'якова та Киреєвського.
• Для Аксаковахарактерна надмірна ідеалізація російської історії. Російський народ він вважає вищим за решту народів саме тому, що в ньому найбільше розвинуті загальнолюдські принципи та «дух християнської гуманності». Західні народи страждають національною винятковістю або її протилежністю — космополітизмом, тобто запереченням національного принципу; і те, і друге неправдиве.
Вважаючи, що саме селяни володіють релігійно-моральним світоглядом завдяки православній вірі, Аксаков пише, що у вирішенні соціальних питань вони керуються справедливістю та бережуть інтереси всієї общини в цілому і кожного окремого члена общини. Сучасники вказували, що за те, що він приписував російському народові надмірно високі якості, Аксакова можна назвати «демократичним альтруїстом» і проповідником «містичного демократизму».
• Ю. Ф. Самарій присвятив своє життя політичній і громадській діяльності, багато уваги приділяв питанню походження релігії. Як усі «слов'янофіли», особливо старшого покоління, був прибічником самодержавства, яке, стверджував він, для виконання своєї історичної місії дістає підтримку Бога.
Оцінюючи значення «слов'янофілів» у громадській думці Росії, слід відзначити, що вони різко критикували поширену тезу про непримиренну суперечність між релігією та філософією. Вони визнавали важливу роль філософських шукань у житті розсудливих людей, закликаючи до створення самобутньої російської філософії як загальної основи всіх наук і духовного досвіду російського народу. Ця філософія покликана служити поглибленню соборного начала.
Виходячи з вирішальної ролі соборного начала, «слов'янофіли», немовби відсторонюючись від історичних реалій, розглядали народ як набір постійних ідеальних якостей, тобто виділяли в ньому певну незмінну «духовну сутність», субстанцією якої виступає православ'я й общинність. Великі особистості — представники народного духу та їхня велич залежать від того, наскільки вони зуміли виразити прагнення народу. Таке розуміння ролі особи приводить їх до висновку, що монархія -найкраща форма правління для Росії, оскільки цар (Михайло Романов)одержав владу не від Бога, а від народу шляхом виборів. Для того, щоб виправдати своє призначення, самодержець повинен діяти в інтересах всієї землі російської.
Росія, спираючись на православну духовну основу, йде своїм особливим шляхом, який «виріс» із специфічної соціальної організації — сільської общини, «миру». Діяльність общини «слов'янофіли» ідеалізують, оскільки всі її члени виступають «товаришами та пайщиками».«Слов'янофіли» вимагають зробити общинний принцип всезагальним, перенести у сферу міського життя, промисловості. В міру поширення «общинного принципу» в російському суспільстві все більше зміцнюватиметься «дух соборності». Провідним принципом соціальних відносин стане «самозречення кожного задля вигоди всіх». Завдяки цьому релігійні та соціальні прагнення зіллються в єдиний потік.
Такого роду ідеї та роздуми «слов'янофілів» наприкінці XIX - на початку XX ст. трансформувалися в соціалістичні теорії народовольців, у ленінську концепцію побудови комунізму в одній, окремо взятій державі, в теорію комуни, яка ґрунтується на принципах общинності.
Яскравим контрастом «слов'янофілам» є «західники». їхні погляди пов'язувалися з тим, щоб Росія засвоїла європейську науку, плоди вікової просвіти. «Західників» мало цікавила релігія. Одні з них високо цінували політичну свободу, інші були прибічниками соціалізму в тій чи іншій формі.
• Чільне місце серед «західників» належить П. Я. Чаадаєву(1794— 1856pp.).Син багатого поміщика, він закінчив Московський університет, служив в армії, брав участь у війні 1812р. проти Наполеона,в закордонних походах російської армії. В 1820р. вийшов у відставку, з 1823по 1826pp.проживав за кордоном, де познайомився з Шеллінгом і довго з ним листувався. Головна праця -«Філософічні листи». Опублікування першого з них викликало гнів імператора Миколи І, який оголосив автора божевільним
Світогляд Чаадаева має яскраво виражений релігійний характер. Ті, проголошував він, хто прагне поєднувати в собі ідеї істини та добра, повинні прагнути пройнятись істинами одкровення. Чаадаев вважає, що християнське вчення розглядає сукупність усього на основі «можливого та необхідного переродження нашої істоти». Це означає, що наша стара природа спростовується, і в нас зароджується нова людина, створена Христом.
Особливе місце у світогляді Чаадаева займає його різко критичне ставлення до Росії, оскільки «ми не належимо ні до Заходу, ні до Сходу, у нас немає традицій того і другого... Самотні у світі, ми нічого не дали світу, нічого не навчили його; ми не внесли жодної ідеї в масу ідей людських...». Пізніше Чаадаевприходить до висновку, що безплідність історичного минулого Росії є певним благом, оскільки російський народ, не скутий скам'янілими формами життя, має свободу духу для виконання великих завдань майбутнього. Православна церква зберегла християнство в його первісній чистоті, тому вона може оживити занадто механізоване тіло католицької церкви. Покликання Росії полягає в здійсненні остаточного релігійного синтезу. Якщо Росія засвоїть усе цінне з Європи, то вона стане центром інтелектуального життя і почне здійснювати свою накреслену Богом місію.
• Виникнення «західницького» руху пов'язується з діяльністю гуртка М. В. Станкевича (1813-1840 pp.) при Московському університеті, куди входили В. Бєлінський, К. Аксаков, поети М. Кольцов і М. Лермонтов, М. Бакунін та інші; основна увага там приділялась вивченню європейської поезії, музики, філософії. Сам Станкевич,виходець з того ж середовища, що і його друзі, був добре обізнаний з філософією Шеллінга, Гегеля. Він тлумачив Гегеля не в дусі абстрактного панлогізму, а в дусі конкретного ідеал-реалізму, що виражає загальну тенденцію російської філософії до конкретизації.
• До «західників» належить В. Г. Бєлінський (1811-1848pp.),відомий як талановитий літературний критик. Він був добре обізнаний з філософією Шеллінга, Фіхте, згодом захопився гегельянством і використав філософію Гегеляу своїх критичних статтях та естетичних поглядах У 1841р. Бєлінський зацікавився французьким соціалізмом (Сен-Сімона), який став для нього «ідеєю ідей», а в середині 40-х років він захоплюється філософією Фейербаха.Протягом свого короткого, але діяльного життя Бєлінський часто міняв філософські погляди, що відображалося вйого творах. Він нічого не зробив для розвитку російської філософії, але справив великий вплив на російську культуру.
У середині XIX ст. у Росії починає поширюватись дух революційного радикалізму, на який вплинули як соціально-політичні події в Західній Європі, так і соціальні ідеї К. Маркса і Ф. Енгельса. У 60-х роках проповідниками цих нових, матеріалістичних ідей були Герцен, Бакунін, Чернишевський, Добролюбов, Писарев, а також знаменитий фізіолог Сєченов (хоча в революційному русі участі не брав), їхні погляди зіграли значну роль у становленні світогляду російських марксистів, зокрема В. І. Леніна.
• М. О. Бакунін (1814-1876pp.) -син поміщика, вчився в артилерійській школі, служив офіцером в армії. В 1835р. вийшов у відставку, в гуртку Станкевичавивчав філософію Канта, Фіхте, Гегеля.З 1840р. вчиться в Берліні, де знайомиться з «лівими гегельянцями», в тому числі і з Марксом. Говорячи про свободу духу, Бакунін доходить до проповіді зруйнування всього старого: вічний дух ламає та руйнує все тільки тому, що він у той же час є джерелом життя; прагнення до зруйнування -прагнення творче.
Ці роки були початком бурхливого періоду в житті Бакуніна. Він брав участь у роботі багатьох політичних партій, не раз йому було винесено смертний вирок, багато років провів у в'язниці в Німеччині (потім його було видано російському урядові, який відправив його до Сибіру). В 1861 р. втік до Англії, жив в Італії та Швейцарії, де перейшов на позиції матеріалізму і почав розробляти свою теорію анархізму. Суть її в тому, що інтелектуальне визволення особистості можливе на основі атеїзму та матеріалізму; соціальне та економічне визволення досягається через скасування спадкової власності, передачу землі общинам трудівників, а фабрик і капіталів — асоціаціям робітників, ліквідацію шлюбу та сім'ї й організацію суспільного виховання дітей. У своїх книгах Бакунін стверджував, що вільним людям державна влада не потрібна, все суспільство в цілому повинно бути вільною спілкою вільних общин, а сенс розвитку власної особистості люди повинні вбачати в допомозі одне одному (теорія гуманного егоїзму).
• М. Г. Чернишевський(1828-1889pp.)народився всім'ї священика, здобув освіту в духовній семінарії в Саратові. З 1846по 1850pp.Чернишевський навчався на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. Світогляд Чернишевського сформувався під впливом французького матеріалізму XVIII ст., філософії Гегеля, соціалістичних вчень Прудона, Сен-Сімона, Фур'є, особливо філософії Фейербаха. У двадцятирічному віці Чернишевський став матеріалістом, атеїстом, республіканцем-демократом і соціалістом. Основною метою життя стало знищення монархії шляхом безжальної селянської революції. За революційну діяльність Чернишевського у 1862р. було заарештовано, заслано на каторгу в Сибір і потім залишено там на поселення. В 1883р. йому дозволено було повернутися до Центральної Росії та проживати спочатку в Астрахані, потім у Саратові.
У філософії Чернишевський високо цінував діалектичний метод Гегеля,сутність якого вбачав у тому, що все в світі змінюється через існування протилежних сил і якостей.
В галузі етики Чернишевський був прибічником теорії «розумного егоїзму»: розумна людина розуміє, що її особисте щастя збігається із загальним добробутом. Найбільш переконливо Чернишевський викладає свої етичні погляди в романі «Що робити?».
Заперечення традиційних основ суспільного життя, виражене в працях Чернишевського та його однодумця Добролюбова(1836-1861pp.),названо нігілізмом. І. С. Тургенев,який придумав цю назву, одного разу в бесіді з Чернишевським сказав: «Ви, Миколо Гавриловичу, просто змія, а Добролюбов - очкова».
• Найбільш яскравим представником нігілізму був Д. І. Писарев (1840— 1868pp.),який народився в сім'ї поміщика. За своє коротке життя (він потонув під час купання) Писарев написав багато творів, які мали великий успіх. Він був талановитим літературним критиком, публіцистом і популяризатором теорій природознавства. Відійшовши від релігії, Писарев став прибічником вульгарного матеріалізму Фогта, Молешотта і Бюнера. Наприклад, вважав, що пожвавлення інтелектуальної діяльності у XVIII ст. було результатом вживання чаю та кави.
Писарев пояснював поведінку людей егоїстичними нахилами та проповідував визволення особистості від будь-якого роду залежності. Робити добро, вважав він, означає бути корисним народу й діставати задоволення від такої діяльності, тобто виконувати роботу вільно, без тиску з боку влади. Добро проявляється через виховання таких понять, як почуття обов'язку, справедливості тощо.
Писарев презирливо ставився до мистецтва та філософії, заявляв, що для нього пара черевиків цінніша за всю творчість Шекспіра. Як і Бакунін, проповідував руйнування. «Що може бути зламане, — говорив він, - повинно бути зламане. Варто любити тільки те, що витримає удар. Що розбивається, то мотлох. У будь-якому випадку бий праворуч і ліворуч. Це не принесе і не може принести шкоди». Писарев мав надію, що соціальний прогрес буде досягнуто завдяки значному збільшенню «мислячих реалістів», які у творенні життя керуватимуться відкриттями природознавства.
• Фізіолог І. М. Сєченов (1829-1905 pp.) у своїй книзі «Рефлекси головного мозку» намагався показати, що всі акти в житті людей і тварин за походженням є рефлексами. Це вчення знайшло благодатний ґрунт у Росії завдяки працям фізіолога І. П. Павлова(1849-1936pp.)та його школи, а також психіатра В. М. Бехтерева(1857-1927pp.).Останній намагався тлумачити все суспільне життя як систему рефлексів; найвищі творчі прояви людського інтелекту він теж розглядав як умовні рефлекси.