- •Покликання філософії
- •I. Смисловий простір філософського знання
- •1.1. Мудрість і філософія
- •1.2. Філософія як світогляд. Історичні форми світогляду
- •1.3. Взаємовідношення філософії і науки
- •1.4. Функції філософії
- •1.5. Особливості філософського освоєння дійсності
- •1.6. Призначення філософії
- •1.7. Розвиток філософії як філософська проблема
- •1.8. Філософський плюралізм
- •1.9. Основні типи самовизначення сучасної філософії
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •II. Філософська мудрість стародавнього сходу
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •Спорідненість рис і умов виникнення філософії сходу і заходу
- •2.1. Філософія Давньої Індії
- •2.1.1. Ведичні джерела давньоіндійської філософії
- •2.1.2. Філософські вчення джайнізму та буддизму
- •2.1.3. Релігійно-філософські системи індуїзму
- •2.2. Філософія Стародавнього Китаю
- •2.2.1. Витоки філософського мислення
- •2.2.2. Філософія даосизму
- •2.2.3. Конфуціанство
- •2.2.4. Моїзм і легізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемні завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •III. Філософія античності
- •Ключові слова
- •Ключові слова
- •3.1. Давня Греція
- •3.1.1. Витоки античного космоцентризму
- •3.1.2. Натурфілософія Мілетської школи. «Логос» Геракліта
- •3.1.3. Вчення Піфагора
- •3.1.4. Онтологізм і атомізм досократиків
- •3.1.5. Давньогрецька філософія класичного періоду: софісти, Сократ, Платон
- •3.1.6. Філософська система Арістотеля
- •3.2. Елліністичний та римський періоди античної філософії
- •3.2.1. Перипатетики і академічна філософія
- •3.2.2. Цінності буття епікуреїзму
- •3.2.3. Сенс життя в стоїцизмі і скептицизмі
- •3.2.4. Світоглядні ідеали римських мислителів
- •3.2.5. Неоплатонізм
- •Висновки
- •Проблемні завдання
- •Питання для самоконтролю
- •Література для самостійного опрацювання
- •IV. Філософія середніх віків
- •Ключові слова
- •4.1. Філософські джерела християнської апологетики
- •4.2. Основні постулати теоцентризму
- •4.3. Патристика: вчення Августина Блаженного
- •4.4. Схоластика: реалізм, номіналізм, концептуалізм у схоластичній філософії
- •4.5. Проблема віри і розуму в пізній схоластиці
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •V. Філософія епохи відродження
- •Ключові слова
- •5.1. Основні риси антропоцентризму Ренесансу
- •5.2. Натурфілософія і пантеїзм
- •5.3. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження
- •5.4. Ренесансний скептицизм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VI. Європейська філософія XVII-XVIII ст.
- •Ключові слова
- •6.1. Емпіризм ф. Бекона
- •6.2. Філософія т. Гоббса і Дж. Локка
- •6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
- •6.4. «Розум» і «серце» у філософії б. Паскаля
- •6.5. Монадологія г.В. Лейбніца
- •6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і д. Юма
- •6.7. Філософські погляди мислителів епохи Просвітництва
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VII. Німецька класична філософія
- •Ключові слова
- •7.2. Філософська система і. Канта
- •7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» й. Г. Фіхте
- •7.4. «Філософія тотожності» ф. В. Шеллінга
- •7.5. «Абсолютний дух» і діалектика г.В. Ф. Гегеля
- •7.6. Антропологічне вчення л. Фейєрбаха
- •7.7. Філософські ідеї марксизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •VIII. "філософія життя"
- •Ключові слова
- •8.1. Смислові орієнтації некласичної філософії
- •8.2. Специфіка і сутність ірраціоналізму
- •8.3. «Воля до життя» а. Шопенгауера
- •8.4. Апологія «надлюдини» у філософії ф. Ніцше
- •8.5. Психоаналіз з. Фрейда
- •8.6. «Творча» Інтуїція а. Бергсона
- •8.7. Концепт «життя» у філософських дискурсах в. Дільтея і г. Зіммеля
- •Висновки
- •Питання дая самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Іх. Філософія науки: еволюція позитивізму
- •Ключові слова
- •9.1. «Перший» позитивізм: феноменалізм, утилітаризм, еволюціонізм
- •9.2. Емпіріокритицизм е. Маха і р. Авенаріуса
- •9.3. Неопозитивізм
- •9.4. Постпозитивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •X. Феноменологія
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10..3. Вшив феноменології на філософію XX століття
- •Ключові слова
- •10.1. Специфіка філософії у контексті феноменології
- •10.2. Феноменологічна критика натуралізму, психологізму та історицизму
- •10.3. Вплив феноменології на філософію XX століття
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XI. Екзистенціалізм
- •Ключові слова
- •11.1. Становлення екзистенціального мислення
- •11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття м. Гайдеггера
- •11.3. «Філософія існування» к. Ясперса
- •11.4. Проблема «свободи» у філософії ж.-п. Сартра
- •11.5. «Філософія абсурду» а. Камю
- •11.6. Християнський екзистенціалізм м. Бердяєва
- •1) Первинна ірраціональна свобода або невимушеність;
- •2) Раціональна свобода, тобто виконання морального обов'язку;
- •11.7. Інтерпретація буття людини в персоналізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XII. Герменевтика
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Ключові слова
- •12.1. Формування філософської герменевтики
- •12.2. Методи герменевтики пояснення та розуміння дійсності
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIII. Прагматизм
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Ключові слова
- •13.1. Семіотичний прагматизм ч. Пірса
- •13.2. Радикальний емпіризм у. Джемса
- •13.3. Інструменталізм Дж. Дьюї
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIV. Філософська антропологія
- •14.1. Цінності буття в антропології м.Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Ключові слова
- •14.1. Цінності буття в антропології м. Шелера
- •14.2. Форми прояву сутності людини
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XV. Релігійна філософія
- •Ключові слова
- •15.1. Єдність віри і знання в неотомізмі
- •15.2. Християнський еволюціонізм п. Тейяра де Шардена
- •15.3. Теоцентризм екзистенціалізму г. Марселя
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVI. Неогуманізм
- •16.1. Людина і суспільство у філософії Франкфуртської школи
- •16.2. "Одномірне суспільство" г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Ключові слова
- •16.1. Людина і суспільство у філософії франкфуртської школи
- •16.2. «Одномірне суспільство» г. Маркузе
- •16.3. Е. Фромм: бути людиною
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVII. Структуралізм
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. "Конкретно-науковий" структуралізм
- •Ключові слова
- •17.1. Мова і знак у структуралізмі
- •17.2. «Конкретно-науковий» структуралізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XVIII. Постмодернізм
- •Ключові слова
- •18.1. Модернізм і постмодернізм
- •18.2. Принцип деконструкції
- •18.3. Антропологія постмодернізму
- •18.4. «Тілоцентризм»
- •18.5. Концепція соціуму в постмодернізмі
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XIX. Філософська думка росії
- •19.1. Філософські орієнтації "слов'янофілів" і "західників"
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Ключові слова
- •19.1. Філософські орієнтації «слов'янофілів» і «західників»
- •19.2. Релігійно-філософські пошуки російських мислителів
- •19.3. Інтуїтивізм
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •XX. Філософія україни
- •Ключові слова
- •20.1. Філософська думка Київської Русі
- •20.2. Розвиток філософії в духовній культурі України XIV-XVII ст.
- •20.3. Філософія Григорія Сковороди
- •20.4. Українська філософія XIX ст.
- •20.5. Філософські течії в Україні другої половини XIX - початку XX ст.
- •20.6. Філософія та світогляд українського романтизму
- •Висновки
- •Питання для самоконтролю
- •Проблемне завдання
- •Література для самостійного опрацювання
- •Сенс життя і доля людини
- •Філософія в сучасному світі
- •Теми для авторського курсу
- •Тема 1. Філософський смисл проблеми буття
- •Тема 2. Духовні виміри буття і проблема свідомості у філософії
- •Тема 3. Філософське вчення про розвиток
- •Тема 4. Основний зміст пізнавальної діяльності
- •Тема 5. Філософське розуміння суспільства та його будови
- •Тема 6. Філософія людини
- •Тема 7. Аксіологія. Філософія цінностей
- •Тема 8. Філософія культури
- •Тема 9. Філософія науки. Наукове пізнання
- •Тема 10. Філософія релігії
- •Тема 11. Філософія економіки
- •Тема 12. Філософія історії
- •Тема 13. Філософія цивілізації
- •Тема 14. Глобальні проблеми сучасності. Суспільство і природа
- •Тема 15. Філософія техніки
- •Тема 16. Філософія майбутнього
- •Тема 17. Філософія краси
- •Тема 18. Рівні і методи наукового дослідження
- •Тема 19. Філософія добра
- •Тема 20. Синергетика
- •Тема 21. Філософія символічного світу людини
- •Словник персоналій
- •Словник філософських термінів а
6.3. Раціоналізм р. Декарта і б. Спінози
• Якщо Ф. Бекон знаменує початок формування філософського мислення Нового часу, то Рене Декарт(1596-1650pp.)був мислителем цього часу. На формування його поглядів вплинули досягнення в розвитку природничих наук. Освіту Декарт здобув у єзуїтському коледжі Ла-Флеш. Як військовий побував у багатьох країнах Європи. Свої праці писав переважно у Голландії. Проте з 1643 р.в Утрехті, з 1647 р.у Лейдені поширення поглядів Декартабуло заборонено, його книги спалено. Декартзмушений був прийняти запрошення шведської королеви Христини і переїхав у Стокгольм, де невдовзі помер від застуди. Найвидатніші філософські праці Декарта -«Роздуми про метод» і «Начала філософії», в яких викладено методологію наукового пізнання. Крім цього, Декарт є автором багатьох досліджень, які стосуються найрізноманітніших сфер людського пізнання, зокрема є творцем аналітичної геометрії; математика теж завдячує йому своїм розвитком
Р. Декарт-виходець зі стародавнього аристократичного роду. Розчарований у світському житті, він веде переважно усамітнене життя, займається науками. Звідси його життєві принципи: «Хто жив у самотності, жив добре»; «Тяжка смерть чекає того, хто вмирає відомим багатьом, але невідомим собі». В центр своєї філософської системи Р. Декартставить мислячого суб'єкта. Не погоджуючись із твердженням Ф. Бекона про достовірну силу експерименту, він переносить акцент на людський інтелект, розум Звідси - раціоналізм (від лат. rationalis - розумний), який стає домінантною лінією в подальшому розвиткові філософії. Філософія Декарта є новим, цілісним і раціонально обґрунтованим образом світу, вона визначає напрям розвитку природознавства, а також вносить основоположні зміни в розвиток самого філософського мислення, створює нову світоглядну орієнтацію.
• Першою умовою філософії є заперечення всіх визначень. Тому Декарт починає з сумніву як необхідної передумови і способу досягнення пізнання певних і міцних принципів. Уже сам сумнів є універсальним принципом. Завдяки йому передбачається результат, але для філософа він не передує сумніву, а виникає лише з нього і разом з ним Проголошуючи сумнів як метод -«Я мислю, отже, існую», - Декартобґрунтовує його так «Вагаючись у всьому до певної міри сумнівному, заперечуючи його і вважаючи нереальним, я можу легко уявити собі, що не існує ні Бога, ні неба, ні тіл, що я сам не маю тіла, але не в тому, що я як мислитель не існую, адже не може не існувати те, що в цю мить мислить, і тому пізнання, мислення— найперше і найдостовірніше». Отже, існування мислення є принципом філософії, оскільки «я мислю, я існую» -неподільні, становлять одне ціле. Сумнів -це заперечення, відокремлення духу від усього, особливо від чуттєво-предметного.
Роздумуючи над буттям, Декарт підкреслює, що відмінність між «моїм» мисленням і буттям неможлива; «моє» мислення є «моє» буття, воно повністю єдине з ним. Мислення — це субстанція людини, яка завжди є мислячою сутністю. Впевненість у тому, що людина є мислячою істотою, дає правильне і чітке пізнання. Істинне те, що розуміється ясно і чітко.
Переходячи до характеристики духу, Декарт показує його відмінність від тіла Його неможливо сприйняти чуттєвим уявленням, дух сприймає себе лише чистим інтелектом, і ми все розуміємо через нього; він дійсний, живий, свідомий, самодостовірний, на противагу тілу, яке підлягає сумніву і є нереальним.
Показуючи відмінність духу від тіла, Декарт займає позицію дуалізму. Дух («мисляча субстанція») і матерія («субстанція протяжності») незалежні одне від одного, існують немовби паралельно. Метафізика (філософія) вивчає першу духовну субстанцію, пов'язані з нею принципи пізнання і буття. Друга репрезентує філософію природи (вчення про виникнення світу, розвиток життя тощо).
• Виходячи зі свого раціоналізму, Декарт створює теорію вроджених ідей. За Декартом,ідеї або образ предмета знаходяться в нас, чим більше вони містять у собі реальності, тим досконалішою повинна бути їх причина. Найбільшою величиною є ідея безмежної субстанції — Бога; вона не може виходити від мене, оскільки я смертний. У безмежній субстанції є більше реальності, ніж в обмеженості, тому ідея Бога в мені є первиннішою від ідеї мене самого. Ідея Бога — найбільш істинна, бо не взята з почуттів, з інших ідей, адже величність Бога в них не вміщується, я не можу її вигадати, тому вона вроджена в мені, як вроджена ідея про мене самого. Сутність Бога ясна і чітка, тому його існування, єдине з його сутністю, таке ж ясне, чітке, як і його сутність. Те, що існує, люди пізнають завдяки чуттям, чуттєвому спогляданню; тільки сутність пізнається розумом У Бога немає такого розриву, він сам є буття і сприймається «оком розуму». Поняття Бога є доказом його буття.
• З проблематикою пізнання в філософії Декарта тісно пов'язується питання про метод досягнення найбільш істинного, достовірного знання. Цим методом є раціональна дедукція, цінність якої обґрунтовується такими правилами: достовірність, очевидність пізнання; аналітичність; висновки з думок; систематизація як пізнаного, так і того, що пізнається. В цілому дедукція - це визначення невідомого через раніше пізнане і відоме. Ці правила, які мали виняткове значення для розвитку філософії і науки Нового часу, стали також основними характеристиками наукового пізнання в нашу епоху.
• Дуалізм Декарта (тіло і дух за своїми поняттями - самостійні, незалежні одне від одного) зробив можливим подвійне, взаємовиключне тлумачення його вчення, одне з яких - картезіанство. Раціоналізм Декарта знайшов багато продовжувачів, серед яких найвидатніші - Б. Спіноза і Г. В. Лейбніц.
• Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677 pp.) народився в Амстердамі у багатій єврейській сім'ї. Освіту почав здобувати в єврейській школі, де вивчав тексти Талмуду, Каббали, Старого заповіту. Головну працю Спінози «Етика» викладено за допомогою картезіанського раціоналізму і «геометричного (математичного) методу». За свої погляди жорстоко переслідувався єврейськими, протестантськими і католицькими колами, тому що його праця «Теологічно-політичний трактат» є, по суті, першою критикою Старого заповіту. У 1656 р. Спінозу було вигнано з єврейської общини, тож він прожив життя у бідності, в провінції, заробляючи на хліб шліфуванням скла. Разом з тим підтримував жваві контакти з Р. Бойлем, X. Гюйгенсом, Г. Аейбніцом. Основні ідеї філософії Спінози викладено в його праці «Етика». Кожна її частина починається з дефініцій, потім ідуть аксіоми, далі твердження, кожне з яких має доказ.
• Основу філософської системи Спінози складає вчення про єдину субстанцію, якою є Бог. Субстанція і Бог зливаються у нього в одне поняття. Але Бог не стоїть над природою, він знаходиться в ній як її іманентна причина. Тобто Спіноза заперечує особистого Бога і розуміє його як універсальну причину світу.
Як і Декарт, Спіноза згодний з тим, що пізнання світу може спиратися на науковий (математичний) метод. Але математика не виводить, а виявляє істину. / якщо математичні роздуми починаються з певного очевидного твердження (аксіоми), то й основою буття повинна бути самоочевидна аксіома, яка є субстанцією. Оскільки вона -початок «буття», то не може визначатися чимось іншим, крім самої себе, тобто вона є «причиною самої себе». Будучи «першопричиною», вона є нічим іншим, як Богом, оскільки Бог -першопричина всіх речей і причина самого себе. Бог -не надприродна істота, бо він зливається з природою, тому є творчим виявленням самого буття. Отже, сила і могутність природи є силою і могутністю Бога, а закони і правила природи є рішенням самого Бога. Природа як фундаментальна цілісність буття є субстанцією, а першопричиною і самопричиноює Бог. Така позиція називається пантеїзмом.
Субстанція має універсальні характеристики (атрибути), протяжності та мислення, які є нескінченними і не підлягають змінам. Для опису одиничних речей, які є кінцевими, Спіноза використовує поняття модуса. Модуси - це індивідуальні конкретні речі і явища, причому єдність усієї множинності модусів забезпечує особливий «модус-рух».
Теорія субстанції Спінози є чітко вираженим раціоналізмом. Завдяки цьому в теорії пізнання виділяються три рівні: найвищий - істина, яка досягається безпосередньо розумом, інтуїтивно зрима і не залежить ні від якого досвіду, другий — судження розуму, що також є засобом досягнення істини, хоча менш досконалим; третій - знання ґрунтується на уявленні та чуттєвому сприйнятті, при цьому пізнання не вважається достовірним
У центрі етичної проблематики знаходиться питання свободи. В субстанції зливаються необхідність і свобода: оскільки Бог (субстанція) вільний, то й усе, що він здійснює, виходить з його власної необхідності. У природі (до неї належить і людина) панує детермінізм (необхідність). Проте людина -модус особливого виду, їй властиве мислення, тобто розум. Свобода полягає в єдності розуму і волі, а розміри реальної свободи визначаються ступенем розумного пізнання. Свобода і необхідність -не протилежні поняття, вони обумовлюють одне одного. Протилежністю необхідності є не свобода, а сваволя. В цілому вирішення проблеми свободи передбачає ясне і точне пізнання, і тому свобода -це пізнана необхідність.
• Історичне значення філософських ідей Спінози полягає в їх пантеїзмі та раціоналізмі. Соціально-політичні погляди згодом проявилися в теорії «нового суспільного договору» Ж.-Ж. Руссо.Своїм пантеїзмом ця філософія підготувала філософський ґрунт для філософії Шеллінга і Гегеля.