П Р А К Т И Ч Н И Й Б Л ОК

Слово і діло поруч ідуть.

Народна творчість

Вправа 16. Від поданих слів утворіть стандартні словосполучення з прийменниками.

Мати, мета; відповідно, закон; мати, увага; взяти, увага; згідно, інструкція; заслуговувати, увага; ставити, мета.

Мати на меті;відповідно до закону;мати на увазі;взяти до уваги;згідно з інструкцією,заслуговувати на увагу;ставити за мету.

Б Л ОК І Н Д И В І Д У А Л Ь Н И Х

П Р О Б Л Е М Н И Х З А В Д А Н Ь

Добра літературна вимова –

то ознака правдивої

інтелігентності людини.

Іван Огієнко

Завдання 16. Запишіть слова іншомовного походження за алфавітом ставлячи наголос.

Металургія, компроміс, дефіс, генезис, феномен, факсиміле, бюлетень, ортопедія, псевдонім, симетрія,кулінарія, партер.

Бюлетень, генезис, дефіс, компроміс, кулінарія ,металургія, ортопедія , партер, псевдонім, симетрія, факсиміле, феномен.

БЛОК САМОКОНТРОЛЮ

16.Назвіть лексичні норми.

Лексичний склад української мови

Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає

розділ мовознавства – лексикологія.

Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками:

сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними

особливостями тощо.

З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні.

Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних

сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у

різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова

належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до

пасивної.

Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у

зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і

ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через

особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми,

евфемізми тощо).

За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо

українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські

слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські

слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і

спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов’янське жінка й

українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні

періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись

законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського

словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ,

законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо),

грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація,

нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші

запозичення.

За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично

нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять

слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української

мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях.

Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і

зниженого (розмовну).

З лексичних засобів у діловому мовленні використовуються загальновживані

та частина спеціальних слів, активні і пасивні, питомо українські та

іншомовні, нейтральні і книжні слова. Особливо характерні для нього

терміни, професіоналізми, канцеляризми, неологізми, книжні слова,

пароніми, рідше синоніми, антоніми.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

ТА НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ

16.Синонімічний вибір слова.

Синонімічний вибір слова

Синонімія як тип лексико-семантичних відношень, грунтується на тому, що слова, які належать до однієї й тієї ж частини мови, характеризуються повним або частковим збігом своїх лексичних значень.

Сучасна лінгвістична література подає стільки визначень синонімії, що з цього приводу можна написати окреме наукове дослідження, так само як і щодо класифікації синонімів.

А.П.Грищенко : "Синоніми – це слова, які належать до однієї частини мови, характеризуються повним або частковим збігом лексичних значень”.

М.А.Жовтобрюх: "Синоніми – це такі слова, які відрізняють одне від одного поняття з різними відтінками в його значенні або різним стилістичним забарвленням”.

Пономарів О.Д.: "Синоніми(гр. однойменний) – слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття”.

Беручи до уваги знакову природу слова, можна констатувати, що глибинну основу синонімії становить позначення одного і того ж денотата кількома різними словами.

Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми.

Синоніміка – 1) сукупність синонімів даної мови; 2) розділ лексикології, що вивчає синоніми.

Синоніми виникають по-перше з необхідності фіксувати у слові нові відтінки значення у явищі, уявленні, понятті. З другого боку, синонімічні слова можуть характеризувати не саме явище, а своєрідність бачення, оцінки його, ставлення до нього. У більшості випадків відношення синонімії грунтуються не на повному збігу значень слів, бо кожне з цих значень виступає носієм певної специфічної інформації про один і той же денотат, є засобом позитивної чи негативної оцінки, прихильного чи негативного ставлення, зменшеності чи згрубілості, повідомляє про міру або ступінь вияву ознаки, дії, процесу.

Явище синонімії виявляється на різних мовних рівнях. Окрім лексичних, які є предметом вивчення лексикології, виділяють:

· морфологічні- варіанти форм слів на позначення того самого поняття (літа – літає, у синьому – у синім, директору - директорові);

· синтаксичні – різні синтаксичні конструкції, вживані для вираження тієї ж самої думки (для створення – з метою створення, для того, щоб створити);

· словотвірні – характеризуються наявністю префіксально-суфіксальних утворень, наділених різними семантико-стилістичними відтінками (писав – написав - понаписував);

· фразеологічні – варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: (тримати нейтралітет – моя хата скраю, про мене – хай вовк траву не їсть);

· фонетичні – є одним із засобів створення милозвучності мови. Це різні форми одного й того ж слова, що з”являються внаслідок чергування, наявності чи відсутності протетичних (вставних) звуків (іти – йти, учитель – вчитель, імла - мла).