13.2. Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами.

Перша світова війна та жовтневі події в Росії стали чинниками, які кардинально змінили співвідношення міжнародних сил. Багатовікові імперії захиталися під потужним тиском револю­ційних вітрів. Австрійський цісар Карл 16 жовтня 1918 р. видає маніфест, суть якого полягала в пропозиції народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, створити власні сейми, які б представляли новостворені держави. Українські парламентарі, депутати галицького й буковинського сеймів 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду. Яка поставила питання проголошення Української держави. Така позиція вступила в протиріччя з намірами поляків, які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, завдання якої передача влади польській адміністрації (1 листопада 1918 р.) Українські офіцери, які ще у вересні 1918 р. утво­рили Центральний військовий комітет, вирішили взяти владу. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1,5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Д. Вітовським оволоділи Львовом. Українська Національна Рада згодом поширила свій вплив на значну територію. 11 листопада було утворено Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а через два дні було затверджено конституційні основи Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 21 листопада збройні формування поляків захопили Львів. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Ста­ніслава. ЗУНР енергійно шукала підтримки на міжнародній арені і відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині. Але світове співтовариство визнавати ЗУНР не поспішали. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись зміцнити свої позиції, 1 грудня 1918 р. у Фасто­ві укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Ця подія мала символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла. Водночас зближення дало практичні наслідки під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) значну роль відіграли офіцери, реко­мендовані урядом УНР, насамперед генерал М. Омелянович-Павленко, який став командувачем УГА. Реорганізована УГА, у середині січня 1919 р., методично витісняла поляків з Галичини. Збройні формування ЗУНР розпочали в сере­дині лютого 1919 р. Вовчухівську операцію. Успішний початок операції був перерваний втручанням представників Антанти. Західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичи­ни місію яка намагалася переконати керівництво ЗУНР у необхідності припинення протистояння та перенесення питання про належність Галичини на розгляд Паризької мирної конференції. Час, який було втрачено на переговори, поляки використали для зміцнення своєї армії. Польські збройні формування відтіснили УГА від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем. Стратегічна ініці­атива знову вислизнула з рук української сторони. Нова спроба замирення закінчилася не­вдачею. У травні 1919 р. польський уряд направив на український фронт 80-тисячну армію генерала Й. Геллера. Вже на початку червня 1919 р. польські війська кон­тролювали майже всю Галичину. Вся повнота влади перейшла до диктатора ЗУНР Є. Петрушевича. 7-28 червня 1919 р. УГА провело Чортківську офензиву, що мала на меті стабілізувати ситуацію. Ця операція розгорталася успішно, але хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску стали основними причинами поразок, які розпочалися після 27 червня 1919 р. 16-18 липня формування УГА перейшли річку Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією.

Таким чином, зумовлені Першою світовою війною революційні процеси, призвели до падіння Австро-Угорської імперії. Однією з новостворених держав стала Західноукраїнська Народна Республіка. З моменту її виникнення вона зіткнулася з претензіями на західноукраїнські землі сусідніх держав, особливо Польщі; збройною агресією на територію ЗУНР; міжнародним невизнанням тощо.