- •Тема 1. Лекція 1. Вступ. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України (2 год.).
- •1.1. Предмет і завдання курсу історії України.
- •1.2. Початок формування людської цивілізації на території України. “Неолітична революція”. Трипільська культура.
- •1.3. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •1.4. Східні слов’яни в і – іх ст. Основні теорії етногенезу слов’ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов’ян. Анти. Еволюція суспільного устрою.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 2. Лекція 2. Київська Русь.
- •2.1. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі.
- •2.2. Основні етапи розвитку Давньоруської держави. Період виникнення і становлення (кінець іх – кінець х ст.). Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець х – середина хі ст.).
- •2.3. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі.
- •2.4. Характерні риси та особливості розвитку культури. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •Питання для самоперевірки.
- •Причини феодальної роздробленості.
- •Змагання українських князівств за політичне лідерство.
- •Галицько-Волинська держава – спадкоємниця Київської Русі.
- •3.4. Боротьба Русі проти монголо-татарської навали. Південно-західні руські князівства під ігом Золотої Орди.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 4. Лекція 4. Українські землі у складі Литви та Польщі (хіv-XVI ст.) (2 год.).
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів.
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці хіv – на початку хv ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція князя Вітовта.
- •4.3. Українські землі у другій третині XV–XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки.
- •4.4. Соціально-економічні процеси в XIV-XVI ст.
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 5. Лекція 5. Виникнення українського козацтва (хіv – поч. Хvіі ст.) (2 год.).
- •Запорозьке козацтво у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Передумови виникнення та джерела формування козацтва.
- •5.2. Запорозька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління.
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці хvі-на початку хvіі ст.
- •5.4. Українське козацтво в системі міжнародних відносин.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 6. Лекція 6. Українська національна революція XVII ст. Створення козацької держави (2 год.).
- •6.1. Причини, характер, рушійні сили, періодизація війни.
- •6.3. Утворення Української гетьманської держави.
- •6.4. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657-червень 1663р.)
- •6.5. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663-вересень 1676р.)
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 7. Лекція 7. Українські землі наприкінці XVII – у XVIII ст. Ліквідація козацької державності (2 год.).
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII – на початку XVIII ст. І. Самойлович, і. Мазепа, п. Орлик.
- •Запоріжжя у складі Російської держави. Ліквідація Запорозької Січі.
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні рекомендації
- •Тема 8. Лекція 8. Правобережні й західноукраїнські землі в останній чверті хvіі – хvііі ст. Заселення Південної України (2 год.).
- •8.2. Нова доба козацько-селянських війн: гайдамаччина.
- •8.3. Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель.
- •Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст.
- •Питання для самоперевірки.
- •Методичні вказівки до лекції.
- •Тема 9. Лекція 9-10. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (хіх ст.) (4 год.).
- •9.1. Становище українських земель у першій половині xiх ст.
- •9.2. Активізація суспільно-політичного життя у Наддніпрянщини.
- •9.3 Початок українського національного відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •9.4. Скасування кріпацтва та демократичні реформи іі половини xiх ст.
- •9.5. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 11. Лекція 11. Соціально-економічне та політичне становище українських земель на початку хх ст. (1900-1917 рр.) (2 год.).
- •10.1. Соціально-економічний розвиток.
- •Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.
- •10.3. Україна у роки третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 р.). Столипінська аграрна реформа.
- •10.4. Західноукраїнські землі на початку хх ст. Соціально-економічний розвиток. Культурно-просвітницький рух.
- •10.5. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни.
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні рекомендації
- •Тема 11. Лекція 11. Боротьба за відновлення державності України(1917-1920 рр.). (2 год.).
- •11.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •11.2. Проголошення автономії України
- •11.3. Проголошення унр. Війна Радянської Росії проти унр. Четвертий Універсал Центральної Ради.
- •11.4. Українська держава часів гетьмана п. Скоропадського.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції.
- •Лекція 13. Відновлення унр. Боротьба за владу в Україні у 1919-1920 рр. (2 год.).
- •Українська Народна республіка за доби Директорії. Акт злуки унр та зунр.
- •13.2. Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами.
- •13.3. Боротьба за владу в Україні в 1919-1920 рр. Проголошення урср. Запровадження політики „воєнного комунізму”. Боротьба проти Денікінщини.
- •13.4. Україна в 1919-1920 рр. Вставлення радянського режиму.
- •13.5. Радянсько-польська війна та Україна
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні рекомендації
- •Тема 12. Лекція 14. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 – 1939 рр.) (2 год.).
- •Усрр на початку 20-х років. Міжнародне і внутрішнє становище. Неп. Створення срср.
- •Соціально-економічні перетворення. Індустріалізація. Колективізація. Голод 1932-1933 рр. Процес формування тоталітарного режиму в срср.
- •14.3. Національно-культурне будівництво. Політика коренізації.
- •14.4. Західноукраїнські землі у 20 – 30-ті роки. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 13. Лекція 15. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) (2 год.).
- •15.2. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої на території України у 1941-1942 рр. Причини поразок Червоної армії на початку війни.
- •15.3. Окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.). Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації
- •15.4. Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань оун-упа.
- •15.5. Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 14. Лекція 16. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток України від другої половини 40-х - до початку 80-х років хх століття (2 год.).
- •16.2. Соціально-економічний розвиток України (1956-1985 рр.). Проблеми розвитку народного господарства. Економічні реформи
- •60-Х рр. Та причини їх згортання. Посилення застійних явищ в соціально-економічному житті республіки.
- •16.3. Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська “відлига”. Наростання кризи в суспільно-політичному житті. Дисидентський рух.
- •Питання для самоперевірки
- •17.2. Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні.
- •17.3. Суверенізація урср. Народження незалежної України.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 16. Лекція 18. Розвиток незалежної України (від 1991 р. – до сучасності) (2 год.).
- •18.1. Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур.
- •18.2. Формування політичної системи. Конституційний процес. Сучасне політичне життя в Україні.
- •18.3. Проблеми реформування економіки.
- •18.4. Формування концепції зовнішньополітичного курсу. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України. Західний напрям зовнішньої політики. Україна та держави снд.
- •18.5. Розвиток культурної сфери. Шляхи духовного відродження народу.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Перелік типових екзаменаційних питань
Галицько-Волинська держава – спадкоємниця Київської Русі.
Галицько-Волинська держава виникла внаслідок об'єднання Галицького й Володимиро-Волинського князівств у 1199 р. волинським князем Романом Мстиславичем (1170-1205). Галицько-Волинська держава досить скоро стала могутньою європейською державою. Для цього були об'єктивні економічні й політичні підстави. На цій території було розвинуте оране землеробство й скотарство, великі сольові розробки. Добре розвинуті були також ремесла – обробка заліза, ювелірні вироби, гончарство, будівництво. Виникали й розбудовувались міста. Галицько-Волинська земля розташовувалась на пересіченні водних й сухопутних торговельних шляхів, що давало великі можливості для розвитку торговельних зв'язків.
У Галицькому князівстві склалися відмінні від інших земель Русі соціальні умови. Міцний стан являло собою боярство, велика кількість представників якого мала власні укріплені замки-фортеці й сильні замкові дружини. Бояри претендували на владу, домагалися права на постійний догляд за справами князя, наполягали на тому, щоб князь не здійснював жодної справи без поради з боярської думи.
Поруч з цим, в містах Галицької Русі рано відокремлюються міські громади, які часто виступали антагоністами проти князів та боярства. Існування значних міських громад було забезпечено розвитком ремесел, зростанням багатства завдяки торговельним стосункам із Західною Європою.
Роман Мстиславич у 1203 р. зайняв Київ, прийняв титул великого князя, відновив руські дипломатичні стосунки з Візантією, домовився про мир з Угорщиною. Опираючись на міське населення, він намагався послабити боярський вплив на політику держави.
Після його загибелі у 1205 р. на землях Галицько-Волинського князівства утворилась низка невеликих феодальних князівств з осередками в Луцьку, Белзі. Турові, Пінську. Боярство відновило свої привілеї. Землі Галицько-Волинської Русі були захоплені Польщею та Угорщиною. Запрошений на князювання Мстислав Удатний за допомогою військ київського князя у 1221 р. вигнав угорців з цієї території. У тому ж 1221 р. до влади на Волині прийшов син Романа Мстиславича Данило Романович. До 1229 р. ним було завершене об'єднання Волині, а у 1238 р. він здобув й батьківську спадщину – Галич. Згодом він, як і його батько Роман, здобув Київ та об'єднав під своєю владою всю Південно-Західну Русь. Період правління Данила Галицького вважається добою найбільшого розвитку Галицько-Волинської держави.
У 1245 р. Данило одержав перемогу під м. Ярославлем над об'єднаними військами Угорщини, Польщі, Ростислава Чернігівського та галицьких бояр. Цим було остаточно завершене об'єднання Галицько-Волинської землі.
У тому ж році Данило був змушений підкоритися владі Золотої Орди. Він дістав від хана підтвердження: “Бисть поручена земля його йому”. Однак Данила не влаштовував такий стан речей; він почав зміцнювати свої сили й засоби оборони для боротьби з монголо-татарами. З цією метою він упорядкував відносини з найближчими сусідами: уклав мирний договір з угорським королем і одружив свого сина Лева з його дочкою.
Одним з найважливіших зовнішньополітичних заходів Данила Галицького була його спроба організації хрестового походу проти монголо-татар за допомогою Папи Римського, від якого він прийняв корону, що дало йому підстави називатися королем Русі.
Ініціативу боротьби з монголами виявив власне папа Інокентій ІV. У 1245 р. було скликано у Ліоні Вселенський собор, на якому йшлося про необхідність боротьби з монголами. Собор ухвалив закликати всіх християн до боротьби: будувати фортеці, засіки, копати рови на шляхах, якими вороги можуть проходити, жертвувати гроші. Організацію оборони взяла на себе папська курія.
Хрестовий похід не був здійснений, однак прийняття корони з рук Папи великою мірою підносило міжнародний авторитет Галицько-Волинського володаря.
Загалом Данило Галицький був мудрим правителем. Він розбудував державу, звів багато міст і фортець, успішно воював з польськими, литовськими й ятвязькими князями, зміцнив західні рубежі, брав участь у боротьбі за австрійську спадщину. Галицько-Волинська держава при його правлінні була рівноправним суб'єктом міжнародної європейської політики.
Брат Данила Галицького, Василько, правив поруч з братом на Волині, яка не потребувала такої великої енергійності, як Галичина, оскільки волинське боярство, на відміну від галицького, було віддано Романовичам.
Протягом 100 років після смерті Данила на Волині та Галичині не відбулося особливо помітних змін. Установлений князями Данилом та Васильком стереотип правління – з енергійним і діяльним князем у Галичині й пасивнішим на Волині – до певної міри унаслідувався їхніми синами, відповідно Левом (1264-1301) та Володимиром (1270-1289).
Лев був постійно втягнутий у політичні конфлікти. Коли в Угорщині помер останній з династії Арпадів, він захопив Закарпатську Русь; активно діяв у Польщі. Що проходила крізь добу міжусобних війн; домагався польського трону в Кракові. Незважаючи на це, наприкінці ХІІІ – на початку ХІV ст. Галичина й Волинь переживали період відносного спокою, оскільки їхні західні сусіди були тимчасово ослаблені.
Князь Володимир Волинський виявився протилежністю свого галицького кузена, й у взаєминах між ними нерідко виникала напруженість. Не бажаючи брати участь у війнах і дипломатичній діяльності, він зосередився на таких мирних справах, як будівництво міст, замків та церков.
Після смерті Лева в Галичині й на Волині князював його син Юрій. Літописи зазначають, що під час його правління ці землі "Цвіли в багатстві й славі". Солідність становища князя Лева давала йому підставу користуватися титулом "король Русі". Про його авторитет свідчить подія, що сталася у 1303 р. У зв'язку з рішенням київського митрополита перенести свою резиденцію до Володимира на північному сході, Юрій отримує згоду Константинополя на заснування в Галичині окремої митрополії.
Двома останніми представниками династії Романовичів були сини Юрія Андрій і Лев, які разом правили в Галицько-Волинському князівстві. Протягом їх правління починає зростати могутність Литви. Занепокоєні цим, вони вступили в союз із лицарями Тевтонського ордену. Відносно монголо-татар князі проводили незалежну, навіть ворожу політику; існують також підстави вважати, що вони загинули в боротьбі з монголо-татарами.
Коли в 1323 р. помер останній князь місцевої династії, знать обох князівств обрала на стіл польського кузена Романовичів – Болеслава Мазовецького. Змінивши ім'я на Юрій і прийнявши православ'я, новий правитель узявся за продовження політики попередників. Попри своє польське походження він відвойовував землі, раніше захоплені поляками, а також відновив союз із тевтонцями проти литовців. У внутрішній політиці Юрій-Болеслав продовжував підтримувати міста й намагався розширити свою владу. Це, звичайно, призвело до сутички з боярами, які отруїли його у 1340 р. нібито за намагання ввести католицизм і потурання чужоземцям.
Так власна знать позбавила Галичину й Волинь останнього князя. З цього часу західні українці потрапили під владу чужоземних правителів.
Підводячи підсумки короткого огляду історії Галицько-Волинської держави, слід підкреслити деякі аспекти її існування, які свідчать про успадкування нею київських традицій. По-перше, державу добре знали в Європі, вона репрезентувала Україну-Русь. В англійській енциклопедії Бартоломея ХІІІ ст. написано: "Галиція розлога й багата країна, quae nune Rhutenia a pluribus nominatur", тобто Галичину ототожнювали з Руссю. По-друге, велике значення мало висвячення Кирила митрополитом Київським: цим підкреслювалась наступність Галичини від Києва.
Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею, що зберігало в українців почуття культурної та політичної ідентичності.