Питання для самоперевірки:

1. Яку політику щодо України здійснювали уряди Росії та Австро-Угорщини?

2. Коли було скасовано кріпосне право в Австрійській і Російській імперіях?

3. Які особливості економічного розвитку Наддніпрянської України у складі Російської імперії?

4. Чим відрізнялось бачення місця і ролі України в документах Кирило-Мефодіївського братства та декабристів?

5. Доведіть, що XIХ ст. стало періодом справжнього національного відродження України.

6. Охарактеризуйте реформи 60-70-х років у підросійській України та визначить їх наслідки?

Методичні вказівки до лекції

Додаткову інформацію з питань, розглянутих у лекції, можна отримати у виданнях: Бойко О.Д. Історія України: Посібник – К., 2001; Борисенко В.Й. Курс української історії з найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1996; Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 р. – К., 1990; Дерев’янкін Т.І. Промисловий переворот на Україні. – К., 1975; Історія України: Нове бачення: Навч. посібник видання 2-е, доповнене й перероблене. -К., 2000; Ковальчак Г.І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. – К., 1980; Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху ( XIХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993; Сергієнко Г.Я. Кирило-Мефодіївське товариство: утвердження ідеї національного відродження України в слов’янському світі // Український історичний журнал. – 1996. – № 1. – С. 14-28; Шип Н.А. Культурно-національне питання на Україні у XIХ ст. // Український історичний журнал. – 1991. – № 3. – С. 25-34.

Тема 11. Лекція 11. Соціально-економічне та політичне становище українських земель на початку хх ст. (1900-1917 рр.) (2 год.).

В даній лекції будуть розглянуті питання розвитку економіки та соціальних відносин на початку ХХ століття як у Наддніпрянській Україні, так і у західноукраїнських землях; розкрито причини загострення політичної кризи у Російської імперії, що призвела до революції 1905-1907 років; на фоні історичних подій показане зростання національно-визвольного руху; визначена трагедія українського народу, під час І світової війни змушеного воювати за чужі інтереси по обидва боки фронту.

Зміст лекції розкривають наступні питання:

1. Соціально-економічний розвиток.

2. Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр. Піднесення українського національного руху.

3. Україна в роки Третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 рр.). Столипінська аграрна реформа.

4. Західноукраїнські землі на початку ХХ ст. Соціально-економічний розвиток. Культурно-просвітницький рух.

5. Українські землі в роки першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни.

10.1. Соціально-економічний розвиток.

Україна на початку ХХ ст. представляла собою один з найбільш розвинутих у промисловому відношенні районів Російської імперії. Тут було сконцентровано 20,9% промислових підприємств країни. Доля України у виробництві чавуну складала 69%, сталі – 57%, прокату – 58%. Тут випускалося понад 50% сільськогосподарських машин, 40% паровозів, цукрові заводи давали 81% загальноросійського виробництва цукру.

Промислова продукція України складала 48% (проти 40% у Росії в цілому) у її валовому продукті, тобто вона перетворилася в країну із середнім розвитком капіталізму. На початку ХХ ст. значно збільшилися іноземні інвестиції у промисловість України, за їх участю створюються монополістичні об’єднання – синдикати “Продуголь”, “Продамет”, “Продруда”, “Продвагон” тощо. За ступенем концентрації виробництва та монополізації капіталу Україна займала одне з перших місць у світі.

За переписом 1897 р. у промисловості України було зайнято 387 тис. робітників, у 1910 р. їх кількість становила 475 тис., а у 1917 р. зросла до 893 тис. У 1913 р. на 280 найбільших підприємствах України (понад 500 робітників) зосереджувалось 63,8% загальної кількості промислових робітників. Найбільшими центрами концентрації пролетаріату були Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Луганськ, Юзівка, Маріуполь.

Становище робітників було вкрай тяжким. Підприємці порушували закон від 2 червня 1897 р. про 11,5-годинний робочий день, доводячи його до 12-13 годин на добу. Заробітна плата була низькою, вона не забезпечувала (особливо у легкій та харчовій промисловості) прожиткового мінімуму. Ще гіршим робило становище пролетаріату широке застосування підприємцями штрафів. У 1904 р. було оштрафовано понад третину всіх робітників України. Вкрай незадовільними була техніка безпеки (у Донбасі у 1913 р. потерпіло від нещасних випадків 15,7% шахтарів) та житлові умови робітників.

На початку ХХ ст. близько 70% промислових робітників в країні були українцями.