- •Тема 1. Лекція 1. Вступ. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України (2 год.).
- •1.1. Предмет і завдання курсу історії України.
- •1.2. Початок формування людської цивілізації на території України. “Неолітична революція”. Трипільська культура.
- •1.3. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.
- •1.4. Східні слов’яни в і – іх ст. Основні теорії етногенезу слов’ян. Розселення і заняття, звичаї, вірування, побут східних слов’ян. Анти. Еволюція суспільного устрою.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 2. Лекція 2. Київська Русь.
- •2.1. Передумови утворення та теорії походження Київської Русі.
- •2.2. Основні етапи розвитку Давньоруської держави. Період виникнення і становлення (кінець іх – кінець х ст.). Піднесення і розквіт Київської Русі (кінець х – середина хі ст.).
- •2.3. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі.
- •2.4. Характерні риси та особливості розвитку культури. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •Питання для самоперевірки.
- •Причини феодальної роздробленості.
- •Змагання українських князівств за політичне лідерство.
- •Галицько-Волинська держава – спадкоємниця Київської Русі.
- •3.4. Боротьба Русі проти монголо-татарської навали. Південно-західні руські князівства під ігом Золотої Орди.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 4. Лекція 4. Українські землі у складі Литви та Польщі (хіv-XVI ст.) (2 год.).
- •4.1. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського. Велике князівство як форма поліетнічної держави литовців, українців, білорусів.
- •4.2. Польська експансія на українські землі наприкінці хіv – на початку хv ст. Зближення Литви і Польщі. Кревська унія 1385 р. Опозиція князя Вітовта.
- •4.3. Українські землі у другій третині XV–XVI ст. Люблінська (1569 р.), Берестейська (1596 р.) унії та їх політичні наслідки.
- •4.4. Соціально-економічні процеси в XIV-XVI ст.
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 5. Лекція 5. Виникнення українського козацтва (хіv – поч. Хvіі ст.) (2 год.).
- •Запорозьке козацтво у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Передумови виникнення та джерела формування козацтва.
- •5.2. Запорозька Січ. Військовий та адміністративний устрій. Формування органів влади та управління.
- •5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці хvі-на початку хvіі ст.
- •5.4. Українське козацтво в системі міжнародних відносин.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 6. Лекція 6. Українська національна революція XVII ст. Створення козацької держави (2 год.).
- •6.1. Причини, характер, рушійні сили, періодизація війни.
- •6.3. Утворення Української гетьманської держави.
- •6.4. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657-червень 1663р.)
- •6.5. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663-вересень 1676р.)
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 7. Лекція 7. Українські землі наприкінці XVII – у XVIII ст. Ліквідація козацької державності (2 год.).
- •7.1. Українська державність наприкінці XVII – на початку XVIII ст. І. Самойлович, і. Мазепа, п. Орлик.
- •Запоріжжя у складі Російської держави. Ліквідація Запорозької Січі.
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні рекомендації
- •Тема 8. Лекція 8. Правобережні й західноукраїнські землі в останній чверті хvіі – хvііі ст. Заселення Південної України (2 год.).
- •8.2. Нова доба козацько-селянських війн: гайдамаччина.
- •8.3. Поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель.
- •Заселення і економічне освоєння Півдня України. Заснування нових міст.
- •Питання для самоперевірки.
- •Методичні вказівки до лекції.
- •Тема 9. Лекція 9-10. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій (хіх ст.) (4 год.).
- •9.1. Становище українських земель у першій половині xiх ст.
- •9.2. Активізація суспільно-політичного життя у Наддніпрянщини.
- •9.3 Початок українського національного відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •9.4. Скасування кріпацтва та демократичні реформи іі половини xiх ст.
- •9.5. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 11. Лекція 11. Соціально-економічне та політичне становище українських земель на початку хх ст. (1900-1917 рр.) (2 год.).
- •10.1. Соціально-економічний розвиток.
- •Україна в роки першої російської революції 1905-1907 рр.
- •10.3. Україна у роки третьочервневої монархії (червень 1907 – липень 1914 р.). Столипінська аграрна реформа.
- •10.4. Західноукраїнські землі на початку хх ст. Соціально-економічний розвиток. Культурно-просвітницький рух.
- •10.5. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни.
- •Питання для самоперевірки:
- •Методичні рекомендації
- •Тема 11. Лекція 11. Боротьба за відновлення державності України(1917-1920 рр.). (2 год.).
- •11.1. Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
- •11.2. Проголошення автономії України
- •11.3. Проголошення унр. Війна Радянської Росії проти унр. Четвертий Універсал Центральної Ради.
- •11.4. Українська держава часів гетьмана п. Скоропадського.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції.
- •Лекція 13. Відновлення унр. Боротьба за владу в Україні у 1919-1920 рр. (2 год.).
- •Українська Народна республіка за доби Директорії. Акт злуки унр та зунр.
- •13.2. Проголошення Зунр. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами.
- •13.3. Боротьба за владу в Україні в 1919-1920 рр. Проголошення урср. Запровадження політики „воєнного комунізму”. Боротьба проти Денікінщини.
- •13.4. Україна в 1919-1920 рр. Вставлення радянського режиму.
- •13.5. Радянсько-польська війна та Україна
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні рекомендації
- •Тема 12. Лекція 14. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 – 1939 рр.) (2 год.).
- •Усрр на початку 20-х років. Міжнародне і внутрішнє становище. Неп. Створення срср.
- •Соціально-економічні перетворення. Індустріалізація. Колективізація. Голод 1932-1933 рр. Процес формування тоталітарного режиму в срср.
- •14.3. Національно-культурне будівництво. Політика коренізації.
- •14.4. Західноукраїнські землі у 20 – 30-ті роки. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 13. Лекція 15. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) (2 год.).
- •15.2. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої на території України у 1941-1942 рр. Причини поразок Червоної армії на початку війни.
- •15.3. Окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.). Політичні та економічні плани нацистів щодо України та методи їх реалізації
- •15.4. Рух опору проти німецько-фашистського режиму на території України. Радянський партизанський рух. Збройна боротьба формувань оун-упа.
- •15.5. Завершення Другої світової війни. Внесок народу України в перемогу над фашизмом.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 14. Лекція 16. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток України від другої половини 40-х - до початку 80-х років хх століття (2 год.).
- •16.2. Соціально-економічний розвиток України (1956-1985 рр.). Проблеми розвитку народного господарства. Економічні реформи
- •60-Х рр. Та причини їх згортання. Посилення застійних явищ в соціально-економічному житті республіки.
- •16.3. Суспільно-політичне життя в Україні (1956 - 1985 рр.). Хрущовська “відлига”. Наростання кризи в суспільно-політичному житті. Дисидентський рух.
- •Питання для самоперевірки
- •17.2. Піднесення національно-визвольного руху. Формування багатопартійності в Україні.
- •17.3. Суверенізація урср. Народження незалежної України.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Тема 16. Лекція 18. Розвиток незалежної України (від 1991 р. – до сучасності) (2 год.).
- •18.1. Утвердження національної державності. Стартові умови розгортання державотворчого процесу. Становлення владних структур.
- •18.2. Формування політичної системи. Конституційний процес. Сучасне політичне життя в Україні.
- •18.3. Проблеми реформування економіки.
- •18.4. Формування концепції зовнішньополітичного курсу. Альтернативні варіанти геополітичної орієнтації України. Західний напрям зовнішньої політики. Україна та держави снд.
- •18.5. Розвиток культурної сфери. Шляхи духовного відродження народу.
- •Питання для самоперевірки
- •Методичні вказівки до лекції
- •Перелік типових екзаменаційних питань
9.3 Початок українського національного відродження в Україні. Кирило-Мефодіївське товариство.
Сучасні історики виділяють у розвитку національних рухів Східної Європи три етапи, які умовно можна назвати фольклорно-етнографічним, літературним (або культурницьким) та політичним. На першому, фольклорно-етнографічному етапі невеличкі групи вчених з метою підтвердження самобутності власного народу збирають та вивчають історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. Змістом другого, літературного, або ж культурницького, етапу є відродження мови народу, боротьба за розширення сфери її вжитку, особливо в літературі та освіті. Третій, політичний, етап характеризується більшим організаційним згуртуванням національних сил, появою та зміцненням їхніх політичних організацій, усвідомленням національних інтересів, активною боротьбою за національне визволення. Національно-культурні процеси в Україні вписуються до цієї триетапної схеми.
Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду. Відродження пов'язане із значним зростанням уваги до проблем, явищ та процесів, які є національне значимими, але у попередні часи свідомо чи несвідомо гальмувалися або замовчувалися. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя – від культури до політики.
Характерною рисою відродження є те, що цей процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь. У зв'язку з цим закономірно, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилося в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України тощо. Історик Іван Лисяк-Рудницький писав: “туга за безповоротно втраченим славним козацьким минулим служила поштовхом до розгортання жвавого руху на полі історично-антикварного дилетантизму”. Історичні студії другої половини XVIII ст. хибували певним дилетантизмом, оскільки базувалися на аматорському збиранні, колекціонуванні, осмисленні та описі історичних старожитностей. Характерними рисами історичних творів цієї доби (“Зібрання історичного” (1770) С. Лукомського, “Короткого літопису Малої Росії” (1777) В. Рубана, “Літописного повіствування про Малу Росію” (1785-1786) О. Рігельмана) були описовість, компілятивність, некритичне ставлення до джерел тощо. Мотивом написання історичних творів були не тільки своєрідне аматорське хобі, що базувалося на любові до рідного краю, нерідко стимулом виступав і прагматичний інтерес. Річ у тім, що 1790 р. Імперська геральдична канцелярія стала вимагати від частини нащадків старшини беззаперечних юридичних документальних доказів права на дворянство, незважаючи на заслуги предків на козацькій службі в минулому. Намагаючись відстояти свої права, Р. Маркевич, В. Черниш, А. Чепа, В. Полетика та інші почали активно збирати документи про свій родовід. На ґрунті накопичених джерел та матеріалів з'явилося багато історичних творів (статей, записок, мемуарів, листування), присвячених діяльності української національної еліти.
Попри всі вади названих історичних творів (описовість, компілятивність, фрагментарність тощо), ці праці свідчили про появу двох важливих прогресивних тенденцій – розширення джерельної бази та початок активного осмислення й узагальнення вузлових моментів вітчизняної історії, у ході яких дедалі очевиднішою ставала думка про те, що український народ має власну історію та самобутню культуру. Копітка праця істориків-аматорів другої половини XVIII ст. підготувала появу в першій половині XIX ст. двох самобутніх, оригінальних, хоча і протилежних за ідеологічною основою творів, які відіграли значну роль у процесі формування історичної й національної самосвідомості українського народу та позитивно вплинули на розвиток наукових досліджень української історії. Йдеться про “Історію Русів” анонімного автора та працю Д. Бантиш-Каменського “Історія Малої Росії”.
“Історія Русів” — твір, що з'явився на рубежі сторіч, тривалий час поширювався в рукописному варіанті (вийшов друком лише 1846 р.). За жанром ця робота, власне, не є науковою працею, фахівці називають її “політичним памфлетом”, написаним у традиціях козацьких літописів. Анонімний автор змальовує картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769 р. Основна увага приділена періодам Козаччини, Хмельниччини, Гетьманщини. В основі історичної концепції твору лежать ідеї автономізму, республіканства, протесту проти національного поневолення. Намагаючись обґрунтувати право народу на свободу та державність, анонімний автор стверджував, що тільки Україна була прямою спадкоємицею Київської Русі; польсько-литовська доба – це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею “як вільний з вільним і рівний з рівним”; Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького це справедлива боротьба пригніченого народу за своє “буття, свободу, власність”.
“Історію Русів” історики трактують, як першу політичну історію України. Цей твір характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). На думку Дмитра Дорошенко, цей твір “прислужився дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допоміг пробудженню національної думки”.
Сприяла національному відродженню і чотиритомна праця Д. Бантиш-Каменського “Історія Малої Росії”, яка побачила світ 1822 р. в Москві. Хоча їй притаманні зайва деталізація, некритичне ставлення до джерел, описовість, відвертий консерватизм суджень тощо, однак, незважаючи на ці вади, твір Д. Бантиш-Каменського став кроком вперед у розвитку української історіографії. “Історія Малої Росії” – фактично перша узагальнююча праця з історії України. Вона написана із широким використанням неопублікованих раніше архівних матеріалів.
Поява праць з історії України стимулювала посилення цікавості елітної частини українського суспільства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій та обрядів. Глибше вивчення цих сюжетів зумовило виділення етнографії, фольклористики та мовознавства із загального масиву історичних знань. На початку XIX ст. з'явилася перша друкована граматика української мови — “Грамматика малорусского наречия” (1818) О. Павловського. Важливе значення для розгортання процесу національного відродження мав вихід у світ 1823 р. словника української мови, укладеного І. Войцеховичем.
Своєрідним національним вибухом стала творчість не тільки родоначальника української літератури І. Котляревського, а й відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основ’яненка, геніального поета Т. Шевченка та інших, які повною мірою реалізували художній потенціал української мови, розширили діапазон її вживання, урізноманітнили жанри української літератури. У цій блискучій плеяді особливе місце належить Т. Шевченко.
Вже перша збірка його поезій “Кобзар” (1840) продемонструвала світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови. У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України.
У 30-х роках змінюються акценти у внутрішній політиці Російської імперії. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ: “самодержавства – православ'я – народності”. Поява пропагандистського гасла “народності” означала не що інше, як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин. Історики вважають, що ця обставина і спричинила появу в 1846 р. у Києві першої української політичної організації – Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Це об'єднання, з одного боку, стало яскравим свідченням невмирущості політичної традиції обстоювання українського автономізму, з іншого – закономірним виявом загальноєвропейських процесів. Таємна організація виникла під впливом загострення протистояння в Європі між силами абсолютизму і демократії; стала своєрідною реакцією українського народу на посилення наступу царату на його права.
Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Пізніше до його складу увійшли Г. Андрузький, О. Навроцький, Д. Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У роботі товариства активну участь брав і Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї організації сформульовані у “Книзі буття українського народу” і “Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія”. Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих Кирила й Мефодія, і сама форма організації була запозичена в українських церковних братств. Глибока релігійність пронизує і програмні документи кирило-мефодіївців, в них чітко простежується ідея обстоювання загальнолюдських цінностей — справедливості, свободи, рівності й братерства.
Програма товариства “Книга буття українського народу” — це синтезна модель перебудови суспільного життя, в якій було зроблено спробу врахувати релігійні, соціальні та національні чинники. Характерно, що, навіть виробивши компромісну концепцію суспільних перетворень, члени братства суттєво розходилися у питанні про шляхи її реалізації. Розбіжності в поглядах були значними: від ліберально-поміркованого реформізму (В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш) — до революційних форм і методів (Г. Андрузький, М. Гулак, Т. Шевченко).
Поява та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства фактично поклала початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті. Заслуга членів Кирило-Мефодіївського товариства полягає в тому, що вони, врахувавши уроки світового досвіду і спроектувавши передові західноєвропейські ідеї на український ґрунт, сформулювали основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи досягнення поставленої мети.
Навесні 1847 р. після доносу студента О. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство було викрите і розгромлене, усі члени організації без усякого суду потрапили у заслання.
Отже, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного відродження. У цей час активно збиралися та вивчалися історичні документи, етнографічні експонати, фольклорні пам'ятки. На цьому ґрунті робилися перші спроби створення узагальнюючих праць з історії України. Поступово відроджується мова, розширюється сфера її вжитку, насамперед серед української еліти. Цьому процесові сприяли поява першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменами Т. Шевченка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка не тільки збагачує, удосконалює мову та розширює жанровий діапазон, а й активно пропагує демократичні, антикріпосницькі ідеї, ненависть до національного гноблення.
Центром українського національного руху першої чверті ХІХ ст. був Харків. Там, у 1805 р. за ініціативою місцевого дворянина визначного вченого-енциклопедиста, громадського й політичного діяча Василя Назаровича Каразина було засновано перший на Наддніпрянщині університет, ректором якого тривалий час був відомий український поет Петро Гулак-Артемовський. В Харкові на початку ХІХ ст. виходили часописи “Украинский вестник” та “Украинский журнал”, у цьому місті писав свої повісті Григорій Квітка-Основ’яненко, видавав у 1832 – 1838 рр. історичну збірку “Запорожская старина” Ізмаїл Срезневський, починали свою діяльність М.Костомаров, Метлинський та ін. відомі діячі.