2.3. Політичний та соціальний устрій. Економічний розвиток Київської Русі.

За політичним устроєм Київська Русь була ранньофеодальною державою з монархічною формою правління. На етапі формування держави зберігалися риси військової демократії, коли князь виступає скоріше воєначальником, ніж державним діячем, а дружина виконує функції радників. Поступово влада все більше зосереджується в руках правлячої особи, на рішення князя впливає вже не вся дружина, а лише частина старих дружинників та бояри (верхівка племінної аристократії). За часів централізації діяли три органи політичної влади – князь, боярська рада та віче (народні збори дорослого чоловічого населення). Влада князя спиралася на військову підтримку дружини та ідеологічний авторитет церкви.

Формування феодальних відносин йшло від державних форм до сеньйоральних. У ІХ ст. князь зі своєю дружиною експлуатує все вільне населення шляхом збирання данини. Зібравши в своїх руках великі земельні фонди, у Х-ХІ ст. князі починають наділяти своїх дружинників та бояр землею за вірну службу. Виникає бенефіціарна форма феодального землеволодіння, що не передбачає передачу землі у спадок. Лише подальше ослаблення князівської влади дозволить поширитися вотчині – спадковому володінню, що могло вільно відчужуватися.

Феодалізація суспільства вела до розшарування як панівної верстви (основні категорії – князі, бояри, дружинники), так і залежного населення, серед якого виділяються окремі верстви: смерди (вільні селяни), закупи (кабала за грошову позику), рядовичі (відробітки за частку продукції), челядь (працювали на феодала), холопи (перебували у повній власності феодала).

Сільське господарство залишалося провідною галуззю економіки Київської Русі. Постійно йшов пошук нових технологій обробки землі, вдосконалювались знаряддя праці. Допоміжну роль відігравали приселене скотарство, бджільництво, мисливство, рибальство.

Серед ремісників були сільські, вотчинні та міські. Найбільш поширеними ремеслами стають залізоробне, ювелірне, гончарне, ткацьке. Розвитку ремісництва сприяло зростання міст та активні торгівельні відносини. Останні впливали також на становлення грошової системи. За часів Володимира Великого почали карбувати перші руські монети – золотники і срібляники.

Розквіт Давньоруської держави яскраво позначився на зростанні кількості міст. Якщо у ІХ-Х ст. літописи згадують 20 міст, то у ХІ ст. налічується вже 32 міста, а ще через століття – понад 100. Тож зрозуміло, чому варяги називали Русь “Гардаріки” – країна міст.

2.4. Характерні риси та особливості розвитку культури. Хрещення Русі та його історичне значення.

Розвиток феодальних відносин та становлення централізованої держави позначились на темпах злету культури Київської Русі. Особливим фактором, що вплинув на культурний розвиток, стало запровадження нової релігії, що визначила історичний шлях держави. Релігійна реформа Володимира Великого мала підвести ідеологічне підґрунтя під інститут централізованої княжої влади. Спроба реорганізації язичництва не задовольняла вимоги часу й не могла замінити монотеїстичну релігію. Вибір на користь християнства візантійського зразка не був випадковим. Політичні зв’язки русі з Візантією були справою традиційною. До того ж, у візантійській церкві держава домінувала над релігією, що влаштовувало князя. Знайомство з віровченням рідною мовою значно полегшувало сприйняття та поширення нової релігії.

Офіційною датою хрещення Русі вважається 988 р., хоча активні події проходили протягом трьох років, а в цілому християнізація Русі тривала декілька століть. Нова віра стала надійною основою для формування могутньої централізованої держави, сприяла остаточному розкладу родового ладу та зміцненню нових феодальних відносин серед східних слов’ян. Завдяки християнізації помітно підвищився міжнародний авторитет держави. Поступово православ’я змінило світобачення та світогляд населення Київської Русі, сприяло розвиткові культури на нових підвалинах. Церква протегувала писемності, літературі, архітектурі та мистецтву.

Християнство сприяло поширенню візантійського впливу і в культурі. Поширюється візантійський стиль у зодчестві, починаючи з техніки кам’яних кладок і закінчуючи створенням фресок та мозаїк. Іконопис повторює притаманну Візантії абстрактність та статичність.

Однак поступово давньоруські культурні традиції знов нагадують про своє існування. З ХІ ст. у живопису зустрічаються світські сюжети, навіть у релігійні композиції проникають зображення реальних людей та національних побутових сцен. Яскравим прикладом цього є фрески Софіївського собору. У літературі з’являється яскраво-патриотичне і пристрасне “Слово про Ігорів Похід”, аналогів якому немає ані у візантійській, ані у європейській традиції.

Серед населення була поширена грамотність, що свідчить про цивілізованість народу. Високий рівень розвитку освіти демонструє також існуюча в той період диференціація навчальних закладів: державна палацова школа, школи “книжного вчення” для священиків та світські школи домашнього навчання.

Накопиченню та поширенню знань сприяли книгописні майстерні бібліотеки, найвідомішою з яких була книгозбірня Ярослава Мудрого. На базі таких бібліотек та монастирів виріс оригінальний літературний жанр – літописання.

Отже культура Київської Русі сформувалась на основі місцевих слов’янських традицій, увібравши в себе риси культур попередніх народів та творчо переосмисливши канони і традиції православної релігії, сплив якої був одним з визначальних факторів піднесення культури.