Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
na_ispit_z_istrori_derzhav.doc
Скачиваний:
152
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.2 Mб
Скачать

122.Розробка і прийняття Німецького цивільного уложення 1900р.

Коротко:

НІМЕЦЬКЕ ЦИВІЛЬНЕ УЛОЖЕННЯ -— пам'ятка цивільного права Німеччини кінця 19 ст. Відоме також під назвами «Німецький цивільний кодекс», «Бісмарківський кодекс». О. Бісмарк як канцлер об'єднаної Німеччини сприяв розробці проекту Німецького цивільного уложення., яке було прийняте 18.1 1896, а стало чинним з 1.1 1900. Складається з 2885 статей, зосереджених у 5 книгах: 1) Загальна частина; 2) Зобов'язальне право; 3) Право власності; 4) Сімейне право; 5) Правонаступництво. Н. ц. у. остаточно покінчило з партикуляризмом німецького цивільного законодавства. Встановлення загальних вимог для різних видів угод стало важливим німецьким«юридичним винаходом». Уложення передбачало, що кожна людина при народженні набуває правоздатності. Значноюмірою по-новому закріплювалися питання власності, сервітутів, іпотеки, контрактів, передачі зобов'язань, безпідставного збагачення, деліктів тощо. За уложення м, церковнареєстрація шлюбу могла мати місце лише після його державноїреєстрації. Визнавалися приватні й публічні заповіти майна. Н. ц. у. справило істотнийвплив на кодифікацію цив. права в іншихкраїнах.

За змістом своїм німецький ЦК став одним із зразкових буржуазних кодексів. Він охоплює всі основні буржуазні інститути, властиві буржуазному праву.

У першій книзі кодексу (Загальної частини), що складається з семирозділів викладено статус осіб (фізичних і юридичних). Найбільше увагу приділено німецьким законодавством юридичним особам (товариствам і установам.До іншим питань Загальної частини, відносяться такі, які стосуються вчення про речі і про так звані матеріальні терміни та про терміни давності. Особливий інтерес представляють останні приписи цієї книги кодексу: про права самозахисту і самодопомоги.

У другій книзі містяться норми зобов'язального права. Зобов”язальне право поставлено в кодексі раніше права речового, що означає, що зросло значення капіталістичного обороту, перед інтересами якого відходять традиційні інститути права власності й володіння, ще панівні у Кодексі Наполеона.

Лише в третю книгу кодексу включено речове право Крім інститутів права власності, володіння, тут докладно регламентуються так звані службовості (сервітути, обтяження) різноманітні форми застави рухомості і нерухомості (іпотека).

Четверта книга кодексу має за своїм змістом норми шлюбно-сімейного права). Книга відкривається розділом про цивільний шлюб. Тут викладено правила, присвячені умовам вступу до шлюбу, особистим і майновим відносинам подружжя, а також умовам розірвання шлюбу. З інших розділів книжки варто виділити інститут батьківської влади і юридичне становище дітей (законних і незаконних), опіку.

Остання п'ята книга кодексу присвячена спадковому праву (дев'ять розділів. У ній регламентуються два основних порядки наслідування (за законом, і за заповітом); юридичне становище спадкоємця; особливий договір про успадкування і правила обов'язкової частки так званих необхідних спадкоємців.

123. Акт про парламент 1911 р. В Англії

Нове положення палати лордів. Реформа 1911 р.

За своїм соціальним складом палата лордів була оплотом аристократії і була, по суті справи, продовженням консервативної партії в парламенті. Коли консерватори опинялися в парламенті в меншості і терпіли поразку за яким-небудь важливого питання, палата лордів, використовуючи свою стримуючу функцію, забезпечувала захист однієї з сторін, що борються. Тим самим перекручувався істинний сенс двопалатної системи. Це не могло не турбувати лібералів, які прагнули перетворити палату лордів або добитися її розпуску. У результаті боротьби лібералів з палатою лордів з'явився Акт про парламент 1911 р. Згідно цього Акту, не фінансовий білль, що пройшов палату громад в трьох послідовних сесіях і щоразу відкидався палатою лордів, після третього разу прямував на королівське твердження, минаючи палату лордів, за умови, що між другим читанням в першій сесії і останнім читанням у третій сесії минуло не менше двох років. Проведення фінансових біллів зовсім не вимагало згоди палати лордів. Характер білля визначав спікер палати громад. Цим же Актом встановлювалася тривалість парламентської легіслатури у п'ять років. Реформу 1911 не можна пояснювати лише боротьбою партій. Її проведенню сприяло і посилення кабінету міністрів, і зміна соціального складу палати лордів. До початку XX ст. відбулося злиття родової аристократії і буржуазії при явному переважанні останньої. Буржуазія, не відмовляючись повністю від верхньої палати, робила ставку на сильний кабінет міністрів, який при слабкій нижній палаті мав можливість досить повно забезпечити її інтереси. У 1911 р. було також введено винагороду членам палати громад.

Акт про парламент 1911 р. встановлював, що коли фінансовий білль, який прийняла палата общин і якого надіслано принаймні за місяць до закінчення сесії до верхньої палати, не буде прийнятий нею без поправок протягом місяця, то він стає законом після затвердження його короною, навіть якщо палата перів не дасть на це згоди. На спікера палати общин покладався обов’язок посві-дчувати, що зазначений законопроект є фінансовим. Права палати лордів були урізані і в питаннях законодавства по фінансових публічних біллях. Так, якщо протягом трьох років послідовних сесій парламенту (не обов’язково однієї і тієї ж легі- слатури) законопроект, який приймала палата общин, заперечувався палатою перів, його все одно заносили до книги статутів Великобританії. Однак для цього потрібно було, щоб між другим чи- танням білля під час першої сесії і третім його читанням на третій сесії минуло два роки. Отже, верхня палата могла тільки затягнути на два роки прийняття неугодного для неї закону, а не відхилити його. 124. Сутність і особливості революції Мейдзі 1867 – 1868рр

В кінці 60-х років XIX ст. в Японії відбулася буржуазна революція. Вона відома під назвою "революції Мейдзі" ("освіченого уряду").

Проти існуючого порядку виступили основні верстви японського суспільства: селянство, робітники, ремісники, торгово-промислова буржуазія, самураї- військовий стан дрібних дворян і навіть багато князів, головним чином південно-західних князівств, найбільш розвинених в економічному відношенні. У другій половині 70-х і початку 80-х років XIX ст. розгорнувся рух "за свободу і народні права" (рух "Мінкен ундо"), в якому брали участьліберальнішари правлячих класів ідемократичнікола японського суспільства.

Участь у цьому русі дворянства, особливо дрібного, зумовлювався його негативним ставленням до зовнішньополітичного курсу уряду і в ще більшому ступені погіршенням його соціально-економічного становища. Самураї, будучи васалами князів, зазвичай не мали своєї землі, а отримували від князів платню рисом; платню васалів зменшувалась, їх кількість скорочувалася, і багато хто з них поповнювалирядиінших соціальних груп.

Дворянство, включаючи князів-опозиціонерів, завдяки своїй відносній згуртованості, наявності військової організації, економічним можливостям зайняло керівну роль у русі. Вони визнавали необхідність реформ, які враховують іноземний досвід, але вважали, що проведення їх слід було здійснювати зверху, за допомогою держави.

У цей період главою держави номінально вважався імператор, але реальна влада перебувала в руках сьогуна (полководця) - вищої посадової особи, що був головнокомандувачем і начальником всього апарату державного управління, безконтрольно здійснював виконавчо-розпорядчі, фіскальні та законодавчіфункції. Починаючи з XVII ст. пост сьогуна займали представники дому Токугава - найбагатшого феодального клану країни, опирається будь-яким прогресивним реформам.

У таких умовах були сформульовані конкретні завдання князівсько-самурайського руху: повалити сьогунат, відновити владу імператора і від його імені провести необхідні реформи.

У жовтні 1867 р. керівникируху зажадали у сьогуна Кейко негайної передачі верховної влади імператору (15-річному Муцухито) і оголосили збір військових сил, що підтримують імператора. Сьогун послав проти них вірні йому війська, але вони зазнали жорстокої поразки (січень 1868 р.). Через декілька місяців сьогун капітулював. Влада перейшла до рук князів і самураїв - прихильників імператора. Було офіційно оголошено про відновлення імператорської влади.

У японської офіційної історіографії цей період зазвичай називають «реставрація Мейдзі» (Мейдзі - назвачасу правління імператора Муцухито; «Мейдзі» - «освічений уряд»). За своїм змістом це була антифеодальна революція, керівництво якої належало помірно радикальним колам дворянства, пов'язаним з імператорським двором. Роздробленість і недостатня організованість селянського руху, відносна слабкість буржуазії багато в чому зумовили незавершений характер цієї революції. Тим не менш,країнавступила на шлях буржуазного розвитку.Про цесвідчили почалисяекономічніта політичні реформи, хоча і не завжди послідовні, але об'єктивно покликані модернізувати японськесуспільство, залучити його до більш високого технічного та державно-правового рівня.

Наслідком "революції Мейдзі" стало прийняття в 1889 р. буржуазної конституції, що закріпила нову структуру державної влади. Конституція відобразила компроміс між домінуючим в державі дворянством на чолі з імператором і буржуазією, яка допускалася до участі в законодавстві.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]