Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
na_ispit_z_istrori_derzhav.doc
Скачиваний:
152
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.2 Mб
Скачать

79. Загальна характеристика права середньовічної Німеччини.

У Німеччині, як і в більшості країн Західної Європи, вХ-ХІУ століттях переважало звичаєве право. Згодом з'являються записи судових звичаїв - Саксонське зерцало та Швабське зерцало (XIII ст.). Важливе значення мали акти королів (імператорів), а з переходом до станово-представницької монархії— постанови Рейхстагу. У період абсолютизму виникають систематизовані збірники законів. Серед них за змістом і значенням вирізняється "Кароліна" — кодифікація, видана та названа за іменем імператора Карла V.

Від XVII ст. деякі німецькі держави здійснюють свої кодифікації: Кримінальне уложення та Цивільний кодекс у Баварії (середина XVIII ст.), Кримінальне уложення ерцгерцогині Марії Терезії — " Терезіана" в Австрії, Пруське земське уложення 1784 р. та ін. Важливу роль відігравало міське право, що регулювало відносини в галузі ремесла й торгівлі та фіксувалося в міських статутах. Широко були відомі міські статути Кельна, Магдебурга, Любека та інших великих торговельних центрів Німеччини. Право захищало приватну власність, насамперед, на землю.

На сімейне право сильний уплив справляла церква. Переважно, саме нормами канонічного права регулювалися шлюб та сім'я. Заборонялися розлучення, позашлюбні зносини, шлюби з близькими родичами. Шлюбний вік був низьким і становив для чоловіків 14 років, а для жінок— 12. За нормами ленного права земля могла переходити в спадок тільки до одного із синів, а за земським правом —у рівних частках до всіх синів. Кримінальне право оперувало такими загальними поняттями: умисел і необережність; обставини, що обтяжують провину; співучасть тощо. Визнавалися різні види злочинів: проти релігії (богохульство, чаклунство); проти моральності (перелюб); проти держави (зрада, бунт); проти особи (вбивство, поранення, образа); проти власності (крадіжка, грабіж); проти правосуддя (лжесвідчення) та ін. При визначенні покарання суд зважав на станову приналежність сторін. Основною метою покарання було залякування. Основні види покарань того часу: смертна кара, членоушкодження, тілесні та ганебні покарання, таврування, тюремне ув'язнення, вигнання, штраф. Судовий процес спочатку (до XII ст.) має змагальний, а згодом -слідчий (інквізиційний) характер (переважає після видання в 1532 р. "Кароліни").

80. Виникнення феодальної держави в Болгарії.

У VІ ст. слов’янські племена розпочали колонізацію Балкан. У наступному столітті вони утворюють у Мезії (нинішня Болгарія) союз, відомий під назвою “Семи слов’янських пле-мен”.

У 679 р. у регіон семи племен вступили тюрки-булгари на чолі з князем Аспарухом. Слов’яни поступились булгарській знаті і її вождю політичним впливом, але зберегли свої землі, свій побут і свою мову.

У 679 р. Хан Аспарух переміг Візантію, змусивши її укласти з ним мир і визнати болгарську державу, яка відома під назвою Першого Болгарського царства. Землевласницька феодальна знать, яка намагалась подолати опір селянства і підкорити вільну общину, захопити нові землі, збільшити кількість залежних селян, була зацікавлена в створенні сильної феодальної держави і з цією метою об’єдналась навколо князя. При князі Симеоні (893 – 927рр.) Болгарське царство стало найбільш могутньою державою на Балканах, підкоривши Македонію і майже всю Сербію. Болгарська церква була оголошена незалежною.

Імперія Симеона не мала під собою міцної економічної основи, вона потерпала від внутрішніх міжусобиць, що пізніше призвело до феодальної роздробленості. Візантія, після тривалої і запеклої боротьби перемогла Перше Болгарське царство. Панування Візантії в Болгарії тривало з 1018 до 1187 р. У цей період відбувається подальший розвиток феодального землеволодіння і закріпачення селян, збільшується кількість земель, що належать церкві та монастирям.

У кінці ХІІ ст. Візантія, ослаблена міжусобицями, виявилась нездатною придушити національно-визвольний рух болгарського народу. На початку 1187 р. болгарська державність була відновлена у вигляді Другого Болгарського царства. Важливу роль у звільненні Болгарії від візантійського ярма відіграли її тісний зв’язок з Київською Руссю та допомога руських воїнів. У період Другого царства (1187 – 1396 рр.) настає новий підйом болгарської феодальної держави. Але вже у цей час проявляються тенденції до феодальної роздробленості і в середині ХІV ст. Болгарія розпадається на ряд самостійних феодальних держав. У 1393 р., скориставшись роздробленістю Болгарії, турки захопили столицю Болгарського царства – Тирново, а через три роки, незважаючи на опір болгар, поневолили всю країну. Самостійний розвиток Болгарії припиняється майже на п’ять століть.

Суспільний лад

Протягом VІІ – ІХ ст. у Болгарії відбувається процес формування феодальних відносин. Панівне становище у феодальному суспільстві займають представники родоплемінної знаті протоболгар на чолі з ханом і його дружиною. Але панування протоболгар над слов’янами продовжувалось недовго. Оточені монополітним і сталим землевласницьким слов’янським середовищем, кочівники-протоболгари з часом стали осідати на землі, засвоювати слов’янські звичаї і мову, а через два століття повністю асимілювались слов’янами, втративши свою стару культуру і мову. До Х ст. завершується процес формування єдиної болгарської народності. З часів візантійського панування і протягом всього Другого Болгарського царства феодальна власність на землю була в двох основних формах: баштина – спадкова і вільно-відчуджувана власність феодалів та пронія – земельне володіння васала, яке надавалось йому великим феодалом або царем за умови несення васальної (військової) служби.

Селянство, яке складало основну масу населення, поділялось на баштинників, париків, отроків. Баштинники вважались особисто вільними людьми, які зберегли право власності на свій наділ і навіть обмежене право розпорядження ним. Із розвитком феодалізму їх кількість скорочувалась.

Парики були найчисельнішою групою залежного селянства. Вони були спадковими держателями землі без права розпорядження нею і без права покинути свій наділ. Парик виконував різні роботи, ніс інші повинності на користь феодального власника землі і, крім того, сплачував державні податки.

Отроки – потомки рабів, посаджених на землю, знаходились в найтяжчому, найбезправнішому становищі. Їх кількість збільшилась після візантійського завоювання. На початку ХІV ст. з розвитком феодальних відносин рабство практично зникло, а отроки за своїм правовим становищем зблизились з париками, поповнивши ряди кріпосних селян.

У ХІІІ ст. швидко зростає міське населення, розвивається ремесло, розповсюджуються візантійські монети. У середині століття в Болгарії налічувалось близько 70 міст, серед яких виділялись Средець (Софія), Пловдив, Плиска, Тирново та ін. Потрібність обміну викликає появу значного прошарку куп-ців

Державний лад

На чолі феодальної Болгарії стояв монарх, верховний правитель країни – хан (слов’янською “князь”), який мав титул “івіги” (великий). Хан був військовим керівником і одно-часно верховним жрецем. При хані діяла рада знаті. Інколи болгарські князі скликали збори “всього народу“. При Сим-соні монарх став називатися царем (кесарем, василевсом). Ці титули були запозичені у Візантії.

Влада болгарського царя була спадковою. Впливовим дорадчим органом при царі була постійна рада (сінкліт), членами якої були “великі бояри”, вищі посадові особи придворної адміністрації та патріарх.

Продовжували існувати народні збори (“народні собо-ри”), але їх політична роль поступово зменшувалась. Вищі посади в державному управлінні займали бояри. Найбільш значну роль в управлінні країною відігравав великий логофет, перший міністр, який завідував канцелярією і зовнішніми зносинами. Важливе становище займали: протовестіарій, який завідував фінансами царя і держави, великий воєвода і прото-стратор, що здійснювали безпосереднє керівництво військом.

В адміністративному відношенні Болгарія поділялась на області, якими управляли правителі, що призначались царем – дуки або севасти. Правителю області підкорялись кефалії, що керували окремими містами. У сільській місцевості вся влада зосереджувалась у руках феодалів.

Основні риси права

Важливою пам’яткою старослов’янського права Болгарії є Закон судний людям (друга половина ІХ ст.). Цей правовий акт згадує далеко не всі кримінальні злочини і в дуже незначній мірі регулює цивільно-правові відносини. Все, що знаходилось за межами Закону, залишалось сферою дії старих слов’янських звичаїв.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]