- •3.Поняття культури.
- •4.Культура та цивілізація, їх взаємозв*язок.
- •5.Культура як об*єкт наукового аналізу.
- •6.Функції культури.
- •7.Античні погляди на культуру.
- •9.Нові ідеї в працях українських діячів культури XVII-XVIII ст
- •15.Національне та загальнолюдське в сучасній культурі
- •20.Релігія в духовній спадщині людства.
- •21.Культура і право:проблеми їх взаємодій та функціонування
- •22.Проблеми оновлення сучасної української культури.
- •23.Культурологічні теорії російських авторів хіх-хХст
- •24.Трипільська культура
- •26.Культура первісного суспільства
- •28.Культура Київської Русі: причини розквіту х-хіІст
- •29.Особливості розвитку культури Київської Русі періоду феодальної роздробленості
- •30.Історичне значення та традиції культури Київської Русі.
- •31.Християнство, його роль і значення в розвитку культури Русі-України
- •32.Культура і природа: проблема співвідношення в концепціях культурологів.
- •73.Школи в культурології
- •74.Розвиток історії української культури як наукової дисципліни.
- •75.Концепція а.Тойнбі
- •76.Т.Г.Шевченко та його літературна творчість.
- •Період «Трьох літ»
- •Період заслання
- •Творчість останніх років життя
- •77.Предмет курсу "Історія укранської культури"
- •78.Періодизація історії української культури
- •79.Концепція о.Шпенглера
- •80.Утвердження універсалізму української культури і.Франком
- •81.Петро Могила та його культурно-освітня діяльність
- •82.Романтизм та його особливості в Україні
- •Романтизм в літературі Харківський осередок
- •Київський осередок
- •Журнал «Основа»
- •Романтизм у музиці
- •Романтизм у театрі
- •86.Значення творчості г.Сковороди
- •88.Меценати в культурному розвитку України
- •89.Лесь Курбас-видатний діяч українського театру.
78.Періодизація історії української культури
Отже, український народ зумів створити культуру, яка займає гідне місце у світовій, має власне обличчя, самобутня і неординарна. 1. Українська культура належить до євразійського типу, вона формувалася на стику європейської та азійської культур, не протистояла ні європейським, ні азійським духовним цінностям, але й не підпорядковувалася їм. На цій території залишила відбиток антична культура, але разом з тим відчутні віяння кіммерійців, сарматів, скіфів, печенігів, татар. 2. Українська культура є складовою індоєвропейського кола культур, що визначається і походженням мови, спорідненням міфологічного світогляду, уявленням про Всесвіт. 3. Українська культура є відкритою, функціонує і розвивається у світовому культурному просторі. 4. Українська культура є гетерогенна (неодноріна) і в культурно-етнографічному, і в соціально-історичному, і в конфесійному відношенні. 5. Вона є культурою селянською, хліборобською. Причому селянськість – ознака не лише сільського населення, а й інтелігенції. Це певний тип психології, ментальності (обожнення землі, працьовитість)
6. Культурно-етнографічна неоднорідність (наявність різних культурно-сторичних зон, різних субетносів). В історії української культури культурологи виділяють кілька періодів, тісно пов’язаних з історичними умовами формування української нації. 1. Перший період – стародавня культура України (від кам’яного віку, 15 тис. рр. до н. е., до прийняття християнства, Х ст. н. е.). 2. Другий період – культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х – ХІІІ ст.). 3. Третій період – українська культура литовсько-польської доби. Український ренесанс (ХІV – ХVІ ст.). 4. Четвертий період - культура українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.). 5. П’ятий період – епоха просвітництва й романтизму в Україні (кінець ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.). 6. Шостий період – національно-культурне відродження (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Зародження модернізму. 7. Сьомий період - Українська культура в період соцреалізму (30-40 – 80-ті рр ХХ ст.). 8. Восьмий період – культуротворчі процеси в умовах незалежності. Постмодернізм у мистецтві. (90-ті рр.ХХ ст – перше десятиліття ХХІ ст.).
79.Концепція о.Шпенглера
Німецький філософ, представник філософії життя, один із засновників сучасної філософії культури. У найвідомішій своїй праці “Занепад Європи”, розглядав культуру не як єдину загально-людську, а як розколоту на окремі культури, кожна з яких проявляється на основі власного унікального “прафеномену” – “способу переживання” життя. Таких культур вісім: єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, “аполонівська” (греко-римська), “магічна” (візантійсько-арабська), “фаустівська” (західно-європейська) і культура майя. Розвиток культур підпорядковується певному біологічному ритму, який зумовлює основні фази їх розвитку: народження і дитинство, молодість і зрілість, старість і “занепад”. Кожній культурі відведено час існування (близько тисячоліття), який залежить від внутрішнього життєвого циклу. Вмираючи, культура перероджується в цивілізацію. Цивілізація – це “закостеніння” органічного життя культури, її розпад, перетворення праці в механічну роботу, що виключає творчість. Цивілізація супроводжується процесами “омасовлення” всього життя, що означає його розвиток на основі кількісного принципу, який знаходить свій вияв у глобалізації форм і методів людського існування: господарства, політики, техніки тощо. Західний світ, на думку Шпенглера, перейшов до цивілізації у ХІХ ст., і з цього часу розпочинається його занепад. Концепція Шпенглера має фаталістичний характер, адже людина у нього діє відповідно тих вимог, які пред’являє їй той чи інший тип культури.