Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ukr_kultura_93_pitannya.doc
Скачиваний:
80
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
1.48 Mб
Скачать

20.Релігія в духовній спадщині людства.

Нетрадиційні культи і неорелігії, незважаючи на відносно значну їх поширеність серед частини населення і велику різноманітність, не визначають релігійної ситуації у сучасній Україні. Абсолютна більшість віруючих вважають себе прихильниками традиційних релігій, головним чином — християнства. Проте ця обставина не може бути суттєвою перешкодою на шляху реалізації усіма релігіями, традиційними і нетрадиційними, своєї культурологічної функції. Релігієзнавство не заперечує наявності у релігії такої функції. Навпаки, воно досліджує релігію як феномен культури, як сукупність загальнолюдських матеріальних і духовних цінностей.В релігії вбачають такі загальнолюдські цінності, як її моральну і соціально-патріотичну функції; наполегливі заклики до соборності, до миру між народами, до усунення з життя людей воєн і збройних конфліктів, міжнародного і внутрішнього тероризму, насилля у всіх його формах; чудову релігійну літературу, архітектуру, скульптуру, живопис і музику видатних майстрів світового мистецтва на релігійні сюжети; релігійні благодійницькі акції — допомогу бідним, приниженим і скривдженим тощо.У будь-яких суспільно-економічних формаціях релігія стає важливим засобом освячення існуючих соціальних порядків. З цією метою вона активно використовується державою, панівними верствами. В класових суспільствах релігія є не лише важливою складовою духовної культури, а й може стати її домінантою. У цьому разі в системі цінностей духовної культури релігійні цінності посідають провідні, головні позиції, і це накладає відбиток на всю культуру й суспільну свідомість у цілому (філософію, мистецтво, мораль).Об'єктом релігійної віри та поклоніння можуть бути лише явища культури. Людина обожнює не природу взагалі, а лише ту її частину, яка міститься у процесі її особистої життєдіяльності, тобто лише окремі явища свого культурного простору. Це стосується і суспільного життя людини. Об'єктом поклоніння є не Бог, а лише ідея Бога. Різноманітні уявлення про надприродне в релігії завжди матеріалізовані у символах, скульптурах, іконах, піснях, молитвах, образах тощо. Все це форми культури. Християнин у своїй вірі має справу не з реальною істотою, а лише з уявою про Бога. В Євангелії він читає не слово самого Христа, а лише розповіді євангелістів про вчення Ісуса Христа. Отже, ідея Бога, що виникла у свідомості людей, існує як дійсно людська ідея, що виражена в культурній формі. В культі релігійна людина має справу суто лише з культурним «двійником», символом природних і суспільних явищ. Отже, релігія вторинна, похідний чинник еволюції культури.

21.Культура і право:проблеми їх взаємодій та функціонування

Вихідною точкою формування права виступає людина певної культури, культура має свої форми, які створюють їй можливість саморозвитку. Право в цей час займає своє місце і має схожі якості, право - фундаментальне, воно бере участь в рішенні головних проблем громадського життя, воно визначає значною мірою основні лінії розвитку суспільства, воно створює захисні механізми культури.Це і дає привід вважати його формою культури. Форма завжди припускає наявність корінного способу організації якої-небудь системи, вона відбиває здатність системи існувати автономно, відмежоване у просторі та часі. Форма виражає внутрішню структуру системи. Усе це застосовано до права. За своїми цільовими характеристиками право відповідає основним цілям культури. Більше того, саме появу права в культурі ініціював розвиток особистості, ініціювало інтерес цієї особи до самостійності, свободи, знання і оцінки. Саме права зуміло з одного боку відособити особа від суспільства, а з іншого боку створити ефективні форми взаємодії людини з суспільством. У культурі одне з центральних місць займає творчість людини, з одного боку культура завжди традиційна, але з іншою вона створює і внутрішні імпульси або сили, які зосереджені головним чином в творчій людині.Культура створює різні способи управління поведінкою людей, а право вирішує цю задачу професійно.Право в цьому сенсі всюдисущий, воно бере участь в рішенні будь-яких завдань, але тоді, коли інші регулятори виявляються не в змозі це зробити. Саме право дає можливість, кінець кінцем, збудувати переконливим чином уявлення про сутнісні особливості розвитку людини і суспільства. Виходячи з цього, можна використовувати термін "право як форма культури".Головний центр взаємодії культури і права - це взаємодія через мораль. У античні часи право і мораль були практично тотожні. Словом, що виражає цю тотожність, було загальне благо, право було переповнене вимогами моралі.В середні віки взаємодія права і культури розвивалася також у рамках права і моралі. Мораль і право вже не тотожні, це не синоніми; мораль усередині, в душі, право "зовні". Критерій ціннісної значущості моралі і права винесений за межі - це Бог. Мораль і право тут задають різницю між належним і дійсним правом. Завдання права - виразити божественне і погоджувати належне і реальне. Складаються більше і менш стійкі форми, сама система права.У Новий час виникають класичні представлення, домінує просвітницька традиція, яка наповнює вимоги культури іншими мотивами. Ця традиція наділяє людину упевненістю в собі і створює іншу громадську ситуацію, яка перетворює право на самостійну систему, що спирається на людські доброчесності. Мораль і право - різні системи, але взаємодоповнюючі один одного, Канта і виникає етико-правова концепція, де під етикою і слід усвідомлювати суть культури, за якою стоїть сама культура. Для Канта важлива ідея моральної самодостатності людини, яка повною мірою може бути реалізована засобами права. Ідея самодостатності означає ще і те, що така людина не потребує права в якості опіки, йому скоріш потрібне право як захисний механізм, як засіб, за допомогою якого суспільство включає у власний соціокультурний світ інших не таких бездоганних людей.У російській історії думки така взаємодія розглядалася як: для слов'янофілів тотожність традиційної моралі і суті права, право поглинається мораллю, ця точка зору архаїчна, вона долається двояким чином - культура і мораль це одне, право це зовсім інше. Таке протиставлення характерне для Чичерина. У Соловйова, навпаки, право розглядається як частина моральної культури. Соловйов продовжив традиції Канта. Завдання права в тому, щоб недопустить "пекло". Нині ця проблема розглядається так: право автономне, але повинно відповідати базовим цінностям культури, його самостійність обмежена, передусім, вимогами загальнолюдських моральних начал. Право дає можливість моралі виразити себе зовнішнім чином. По суті, тут мають місце одні і ті ж установки, тільки вони по-різному виражені.Стосунки прав і культури не обмежуються взаємодією права і моралі, ця взаємодія буде в тій мірі успішнішою, якщо суспільство усвідомлює цінність права і якщо в цьому випадку проявляться усі універсальні якості права. У цій універсальності права представлені, передусім, загальність людського життя, а також природних прав і їх невідчужуваності. У взаємодії права і культури негативну роль грає масова культура, право визнане захищати творчий потенціал людини, яка стикається з агресією. Якщо право наполягає на універсальності, то масова культура уніфікує. Важливою тенденцією, що ізолює право від культури, являється його своєрідна "деморалізація", тобто прагнення вичистити право і позбавити його від морального диктату. Подолання цієї дистанції - є найважливіша умова наявності нормального механізму взаємодії культури і права. Крім того, ще однією перешкодою є комплекс відчужень, існуючих стосунків в суспільстві (право і закон, право і влада), а також відчуження в самому праві.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]