5. Типи бюрократичних структур управління виробництвом, їх особливості, переваги та недоліки

Теорія та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління.

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінсь­ких дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен пра­цівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх без­посереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціа­лісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають.

Така схема підпорядкування і звітності — основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам вироб­ництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки .

У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків у кооперації.

Лінійний тип організаційної структури управління виробництвом

1 рівень

2 рівень

ІІІ рівень

Виконавці

Виконавці

Рис.7.1. Лінійний тип організаційної структури управління виробництвом

Таблиця 7.2

Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

Переваги

Недоліки

Встановлення чітких і простих зв'язків між підрозділами. Єдність і чіткість розпорядництва. Узгодженість дій виконавців. Підвищення відповідальності керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу. Оперативність у прийнятті рішень. Отримання виконавцями пов'язаних між собою розпоряджень і завдань, забезпечених ресурсами. Особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу.

Високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що, в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією. Перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями. Відсутність спеціалістів з окремих функцій управління. Невідповідність до зростаючим вимог сучасного виробництва.

Функціональний тип організаційної структури управління

Для сучасного виробництва характерним є по­глиблення спеціалізації виробництва та управлін­ня, і реалізація управлінських функцій розподіля­ється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів.

Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках.