- •07. Причини та початок Першої світової війни.
- •33. Паризька мирна конференція та її рішення.
- •08. Створення та діяльність Ліги націй.
- •23. Завершення складання Версияьсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси.
- •33. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.
- •35. Російська революція 1917 р. В Росії: причини та початок.
- •05. «Новий курс» ф. Рузвельта та його історичне значення.
- •03. Франція у 20-30-ті роки. Діяльність уряду Народного фронту.
- •09. Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.
- •25. Установлення фашистської диктатури в Італії. Б. Муссоліні.
- •15. Встановлення нацистської диктатури а. Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.
- •11. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр. Ставлення великих держав до цього конфлікту.
- •33. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.
- •37. Утворення Чехо-Словаччини. Т. Масарик.
- •29. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини.
- •13. Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни, її наслідки.
- •21. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього.
- •18. Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.
- •08. Створення Організації Об'єднаних Націй. Україна — співзасновниця оон. Роль оон у повоєнному світ
- •06. Рух Опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.
- •34. Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції. Підсумки війни в Європі.
- •45. План Маршала і його роль у відбудові господарства західноєвропейських країн.
- •02. Сша наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у сша.
- •22. Діяльність м. Тетчер. «Тетчеризм», його суть та результати для Великої Британії.
- •14. П'ята республіка у Франції. Політика Шарля де Голля.
- •50. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- •42. Демократичні революції 1989 -1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.
- •04. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.
- •20. Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.
- •16. Політика реформ у Китаї у 80-90-х рр. Українсько-китайські відносини.
- •62. Причини і початок холодної війни.
- •10. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.
- •32. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80 — 90-хрр. Закінчення «холодної війни».
- •30. Міжнародний тероризм на сучасному етапі.
- •36. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.
- •5.2. Розширення Європейського Союзу та нато. Місце України в цьому процесі.
- •44. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.
33. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.
Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.
35. Російська революція 1917 р. В Росії: причини та початок.
На початку 1917 р. в Росії склалася революційна ситуація. Як член воєнного блоку (Антанти), Росія вступила у Першу світову війну в 1914 р. За ці роки до 1917 р. матеріальні й продовольчі ресурси Росії було вичерпано. Наростанню загальної кризи у країні сприяли воєнні поразки, великі втрати в армії, розвал господарства, голод у промислових центрах, дезорганізація урядового апарату, втручання у державні й військові справи царського фаворита напівграмотного сибірського селянина Григорія Распу-тіна. Серед причин революції слід також вказати:
- протиріччя між відсталим політичним самодержавним устроєм держави та прагненням економічно сильної буржуазії захопити владу;
- протиріччя між робітниками і підприємцями;
- нерозв'язаність аграрного питання;
- національно-визвольний рух неросійських народів імперії.
Усе це налаштувало проти царизму найширші верстви населення. У січні 1917 р. парламентська опозиція перейшла до активних дій. 10 лютого голова Думи М. Родзянко попередив царя, що в разі розпуску ним Думи в країні вибухне революція. Революційні події Росії розпочалися в лютому 1917 р. У подіях, що відбувалися в Петрограді, історики виділяють два періоди:
перший — з 23 по 28 лютого 1917 р. — наростання заворушень;
> другий — з 28 лютого по 3 березня 1917 р. — повалення само
державства.
Особливість революційного руху в Росії полягала в тому, що його ніхто не очолював, оскільки лідери революційних партій перебували або на засланні, або в еміграції, до того ж він спирався на масову підтримку солдатів Петроградського гарнізону.
23 лютого 1917 р. на Путилівському заводі розпочався страйк, в якому взяло участь 90 тис. осіб. 25 лютого у столиці почався загальний політичний страйк. На бік страйкуючих переходять 25 тис. солдат Петроградського гарнізону. 27 лютого 1917 р. розпочинається збройне повстання. Увечері 27 лютого для відновлення у країні порядку зі складу Державної Думи обрано Тимчасовий комітет на чолі з М. Родзянком. Паралельно було утворено Петроградську Раду, що обрала свій Виконком.
2 березня 1917 р. на спільному засіданні представників виконавчого комітету Ради і Тимчасового комітету утвореного Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим.
У той же день, Микола II, що перебував у Пскові, під тиском представників партій, які намагалися зберегти монархію за рахунок усунення ненависного масам царя, зрікся престолу. Верховним головнокомандуючим було призначено великого князя Миколая Миколайовича Романова.
З березня 1917 р. у ранкових газетах було опубліковано: «Звернення до громадян і товаришів», у якому проголошувалось утворення Тимчасового революційного уряду, друкувався список його складу і програма дій уряду.
Отже, на чолі держави став Тимчасовий уряд, сформований із представників правих партій. Петроградська Рада, яка спиралася на підтримку робітників та солдатів і мала у своєму розпорядженні військові загони, продовжувала діяти як орган влад. Таким чином, в Росії встановилося двовладдя. До весни - літа 1917 р. обом урядам вдавалося співпрацювати.
У липні найбільш радикальні члени більшовицького ЦК організували постання. Вважаючи це повстання передчасним, до Петрограда прибув вождь більшовиків Ленін, який спробував відвернути від більшовиків удар з боку влади. 4 липня було організовано мирну демонстрацію протесту. Але Тимчасовий уряд вирішив взяти ситуацію у свої руки. Він з допомогою вірних військових частин розігнав маніфестантів, а більшовиків звинуватив у шпигунстві на користь Німеччини, у зраді інтересів революції.
Період двовладдя завершився. Ситуація у країні ускладнювалася з кожним днем. 26 серпня Верховний головнокомандувач Л. Корнілов вирішив втрутитися у справи і здійснити військовий переворот. Він надіслав до Петрограда 3-й корпус генерала Кримова. Але спільними пропагандистськими діями агітаторів від революційних партій війська генерала Кримова до столиці не допустили. Соціально-економічна криза в Росії тривала. Вона закінчилась більшовицьким переворотом.