42. Демократичні революції 1989 -1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.

Економічна й політична криза тоталітаризму в СРСР відбилася на внутрішньополітичній ситуації у «країнах соціалістичного табору».

Об'єктивна необхідність у змінах назрівала давно й особливо гостро виявилася наприкінці 80-х рр. у Польщі. Парламентські вибори у червні 1989 р. стали своєрідним плебісцитом і принесли поразку ПОРП. До влади прийшли опозиційні сили. Визначну роль почало відігравати опозиційне щодо комуністичного режиму профоб'єднання «Солідарність». Один із його керівників, Т. Мазовєцький, став у вересні 1989 р. головою уряду, а президентом Польщі в грудні 1990 р. під час всенародного голосування було обрано лідера «Солідарності» Л. Валенсу. Сейм у 1989 р. прийняв нову назву Польщі — Республіка Польща.

У Польщі почалося здійснення економічної реформи, розробленої міністром фінансів Л. Бальцеровичем, відомої під назвою «шокова терапія». Складовою її частиною була відміна контролю над цінами при одночасному введенні вільної торгівлі, а також приватизація державного сектора. Реформа призвела до значного падіння рівня життя населення, однак за короткий строк стабілізувала ринок. Хоча західні держави надали Польщі кредити для поліпшення економічної ситуації, падіння рівня життя зумовило незадоволення трудящих. На виборах до парламенту 1993 р. вони віддали свої голоси за лівих. У листопаді 1995 р. президентом Польщі обрано соціаліста О. Кваснєвського.

В Угорщині початок перетворень припадає на травень 1988 p., коли на конференції УСРП було критично оцінено діяльність партії, визнано гостру кризу в країні, а також необхідність проведення політичної та економічної реформ. У лютому 1989 р. УСРП визнала багатопартійність і фактично від мовилася від монополії на владу. Значними подіями в історії країни було проголошення 23 жовтня 1989 р. Угорської Республіки та прийняття сесією Державних зборів поправок до Конституції, за якими Угорщина ставала незалежною, демократичною і правовою державою на чолі з президентом.

У березні - квітні 1990 р. відбулися вибори до парламенту, на яких перемогла опозиція. Найбільшу кількість голосів зібрав Угорський демократичний форум. Його лідер Й. Анталл сформував новий уряд. Він продовжив лінію на розвиток ринкових механізмів. Чітко визначилися європейські орієнтири зовнішньої політики Угорщини: вона, як і Польща, заявила про свій намір вступити до Ради Європи і в НАТО. У 1991 р. країну залишили радянські війська. Оскільки в Угорщині на всіх етапах зламу тоталітарних інститутів не було масових виступів трудящих, можна вважати, що там відбулася «революція зверху».

У НДР революційні події розпочалися в жовтні 1989 р. Багатотисячні демонстрації і мітинги в різних містах спричинили падіння партійного і державного керівництва на чолі з Е. Хонеккером. 18 жовтня на пленумі ЦК СЄПН він подав у відставку, а 7 листопада подав у відставку уряд НДР у повному складі. 9 листопада було відкрито кордон між НДР і Західним Берліном. Горезвісний Берлінський мур був зруйнований.

Через рік, 3 жовтня 1990 р., НДР за рішенням свого демократично обраного парламенту добровільно возз'єдналася з ФРН. Це відбулося з волі більшості населення.

У Чехословаччині в листопаді 1989 р. розпочався масовий демокра­тичний рух, який мирним шляхом спричинив крах комуністичної партії. Ці події дістали назву «ніжної», «оксамитової» революції. Усе почалося з виступів студентів 17 листопада, які через кілька днів були підтримані переважною більшістю жителів Праги. У керівництві КПЧ виникла боротьба між прихильниками жорстких методів і тими, хто був готовий піти на поступки. 21 листопада на фоні мітингів і демонстрацій, які відбувалися по всій країні, прихильники жорсткої лінії змушені були визнати свою поразку. Оновлене керівництво КПЧ пішло на переговори з опозицією, представленою Громадянським форумом. У січні 1990 р. лідер цієї організації, відомий драматург, дисидент В. Гавел став президентом країни.

Нові власті почали ринкові реформи. Люди старшого покоління пам'ятали ті часи, коли Чехословаччина до встановлення комуністичного режиму (лютий 1948 р.) посідала 7 місце у світі серед найбільш розвинених країн, а в 1990 р. опинилася лише на 40.

У 1991 р. із Чехословаччини були виведені радянські війська. Події розвивалися в позитивному руслі, але виникли проблеми у взаємовідносинах чехів і словаків. У червні 1992 р. на виборах у Чехії та Словаччині перемогли

партії, які виступили за мирне «розлучення» Чехословаччини. З 1 січня 1993 р. Чехословаччина як єдина країна припинила існування. На її місці виникли дві держави — Чехія і Словаччина.

У Болгарії через політичну кризу, зумовлену погіршенням економічного становища, і масову втечу до Туреччини туркомовного населення у листопаді

1989 р. був знятий з усіх керівних посад генеральний секретар Болгарської

комуністичної партії Т. Живков. Головну роль у партії почали відігравати

реформатори.

Послаблення тоталітаризму спричинило виникнення опозиції. Найбільш впливовим став Союз демократичних сил. Його лідера Ж. Желєва у серпні

1990 р. було обрано президентом Болгарії. У грудні того ж року було сформовано коаліційний уряд, до складу якого увійшли як опозиціонери, так і колишні комуністи.

У країні почалися ринкові перетворення, але доволі слабка економіка, відсутність достатнього досвіду в проведенні приватизації та багато інших причин зумовили різкий спад виробництва. На середину 1994 р. 60% населення за рівнем доходів опинилося за межею бідності. На виборах до парламенту в грудні 1994 р. перемогла соціалістична партія, яка, однак, лише загострила ситуацію і змушена була відійти від влади.

У Румунії, де існувала найбільш жорстка тоталітарна диктатура Н. Чаушеску, революційні події супроводжувалися кровопролиттям. 21 грудня 1989 р. вибухнуло народне повстання у м. Тімішоари. За тиждень було повалено, здавалося б, непохитний режим, що створювався десятиріччями. Диктатора та його дружину Єлену Чаушеску стратили. Влада перейшла до рук Фронту національного порятунку (ФНП) на чолі з І. Ілієску. На виборах до парламенту, що відбулися в травні 1990 р., ФНП одержав дві третини місць. Президентом було обрано І. Ілієску.

Почали виникати політичні партії, впроваджувалися ринкові відносини, але економічне становище в країні погіршилося.

Розвиток подій у Румунії свідчить, що антиреформістський курс Н. Чаушеску призвів до крайнього зубожіння народу. Новій владі необхідно буде докласти чимало зусиль, щоб ліквідувати таке становище.

Ще одним прикладом складності переходу від авторитарного режиму до демократичного є події на території колишньої Югославії. Тут процес дезінтеграції призвів до розгортання воєнних дій і громадянської війни.

Як бачимо, протягом 1989-1991 рр. у країнах Східної Європи відбулись демократичні революції, які докорінно змінили їх політичний та економічний устрій.