- •07. Причини та початок Першої світової війни.
- •33. Паризька мирна конференція та її рішення.
- •08. Створення та діяльність Ліги націй.
- •23. Завершення складання Версияьсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси.
- •33. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.
- •35. Російська революція 1917 р. В Росії: причини та початок.
- •05. «Новий курс» ф. Рузвельта та його історичне значення.
- •03. Франція у 20-30-ті роки. Діяльність уряду Народного фронту.
- •09. Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.
- •25. Установлення фашистської диктатури в Італії. Б. Муссоліні.
- •15. Встановлення нацистської диктатури а. Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.
- •11. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр. Ставлення великих держав до цього конфлікту.
- •33. Відновлення державної незалежності Польщі. Ю. Пілсудський.
- •37. Утворення Чехо-Словаччини. Т. Масарик.
- •29. Мюнхенська угода і загарбання Чехословаччини.
- •13. Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни, її наслідки.
- •21. Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. Та таємний додатковий протокол до нього.
- •18. Створення антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.
- •08. Створення Організації Об'єднаних Націй. Україна — співзасновниця оон. Роль оон у повоєнному світ
- •06. Рух Опору в окупованих країнах Європи в роки Другої світової війни.
- •34. Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції. Підсумки війни в Європі.
- •45. План Маршала і його роль у відбудові господарства західноєвропейських країн.
- •02. Сша наприкінці XX - на початку XXI століття. Українці у сша.
- •22. Діяльність м. Тетчер. «Тетчеризм», його суть та результати для Великої Британії.
- •14. П'ята республіка у Франції. Політика Шарля де Голля.
- •50. Об’єднання Німеччини та його наслідки.
- •42. Демократичні революції 1989 -1991 рр. У країнах Центральної та Східної Європи.
- •04. Розпад Югославії, громадянська війна та її наслідки.
- •20. Японське «економічне диво». Розвиток Японії на сучасному етапі.
- •16. Політика реформ у Китаї у 80-90-х рр. Українсько-китайські відносини.
- •62. Причини і початок холодної війни.
- •10. Розрядка міжнародної напруженості у 70-х роках. Гельсінський процес.
- •32. Оздоровлення міжнародних відносин на рубежі 80 — 90-хрр. Закінчення «холодної війни».
- •30. Міжнародний тероризм на сучасному етапі.
- •36. Інтеграційні процеси в сучасній Європі. Місце України в загальноєвропейському процесі.
- •5.2. Розширення Європейського Союзу та нато. Місце України в цьому процесі.
- •44. Причини, характер, періодизація Другої світової війни.
03. Франція у 20-30-ті роки. Діяльність уряду Народного фронту.
У результаті Першої світової війни Франція зазнала значних втрат. Уся північно-східна частина країни була спустошена, загинуло 1 млн 325 тис. французів, 2,8 млн було поранено, 600 тис. стали каліками. Франція втратила чверть національного багатства.
Разом із тим повернення французам Ельзасу і Лотарингії зміцнило індустріальний потенціал країни. Франція отримала 66 доменних печей, 52 великих металургійних заводи, вугілля Саара, яким вона користувалася до 1935 р. Усе це дозволило французькій економіці розвиватися порівняно швидкими темпами, зберігаючи за собою четверте місце у світовому промисловому виробництві.
У Франції з'явилися трести і концерни. Три великі концерни, у тому числі «Коміте де Форж», контролювали металургійну промисловість. В автомобільному виробництві найбільша частка припадала на долю фірм Сітроен, Пежо і Рено. 200 сімей зосередили у своїх руках акції Французького банку, перетворившись на фактичних господарів країни. Водночас у Франції й надалі зберігалася значна армія лихварів. Понад 50% населення становили сільські жителі. Значним було безробіття серед промислових робітників.
У 1924 р. Франція вступила в період економічного піднесення. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930р. складав у середньому 5%. Швидкому економічному зростанню сприяло: повернення Ельзасу і Лотарингії з їх металургійними і текстичьними підприємствами; окупація Саару; величезне будівництво в розорених районах; репарації з Німеччини.
Розвивались нові галузі виробництва: автомобільна, авіаційна, електротехнічна, радіотехнічна, хімічна, Франція перетворилась на індустріально-аграрну країну. Але головним прибутком країни залишалось лихварство. Так, у 1929 р. вся промисловість дала прибуток 10,5 млрд франків, а цінні папери — у 3 рази більше.
Відбулись зміни і в соціальній сфері. Міське населення стало перевищувати сільське. 60% найманих робітників працювало на великих підприємствах.
Зовнішня політика Франції у післявоєнні роки характеризувалася гегемоністськими устремліннями. У 1920-1921 рр. під її егідою виникла Мала Антанта. У 1921 р. Франція і Польща підписали двосторонній договір, Такий курс зовнішньої політики Франції викликав протидію з боку Англії та США. Союзники наполягали на зменшені долі Франції в отриманні німецьких репарацій. Коли ж Німеччина виявилася неплатоспроможною, то Франція і Бельгія в січні 1923 р. окупували Рурську область і частину Рейнської провінції. Ця подія увійшла в історію під назвою «рурська авантюра».
Важливим напрямком французького зовнішньополітичного курсу залишалася колоніальна політика. У 1925 р. Франція брала участь у війні проти Рифської республіки у Марокко, ввівши туди 200-тисячну армію. Тоді ж французькі війська придушили повстання у Сирії. Загалом колоніальні війни обійшлися Франції в суму понад 1 млрд франків, що значно погіршило фінансовий стан країни.
Дія світової економічної кризи на французьке народне господарство особливо відчувалася у 1930-1936 рр. У цей період обсяг промислової продукції і національний прибуток зменшилися майже на 30%. Збанкрутувало декілька великих банків. На початку 1935 р. понад 130 ткацьких фабрик закрилися. Зовнішня торгівля скоротилася на 60%. Промислова криза доповнилася аграрною. Виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося на 40%. Усе це позначилося на матеріальному становищі, населення. Безробіття охопило до 1,5 млн осіб.
Загострилося внутріполітичне становище. У 1932 р. російський емігрант Горгулов убив президента Франції Поля Думера. У цьому ж році виникла фашистська партія «Французька солідарність», яка ставила собі за мету боротьбу із соціалізмом і комунізмом. Активізувалися профашистські організації «Вогняні хрести», «Французька дія» та ін. Загострення економічних проблем, нездатність традиційних політичних партій вивести країну з кризи призвело до зростання популярності фашистських організацій.
На противагу їм 48 партій і організацій лівого спрямування об'єдналися у Народний фронт. У липні 1935 р. прихильники Народного фронту організували у Франції масові антифашистські демонстрації. Тільки в Парижі кількість демонстрантів досягла понад 500 тис. осіб.
Значного успіху Народний фронт домігся на виборах у палату депутатів у квітні - травні 1936 р. Кандидати Фронту отримали 5,5 млн голосів, або 56,6% від загальної кількості виборців. Уряд Народного фронту очолив соціаліст Леон Блюм.
Демократизація урядового курсу Франції знайшла своє втілення у низці соціальних заходів та законів. На 15% була підвищена зарплата робітникам і службовцям. Парламент затвердив закони про оплачувані відпустки (протягом 14 днів на рік), про 40-годинний робочий тиждень, про підписання колективних договорів. Була здійснена часткова націоналізація оборонної промисловості, реформовано Французький банк, виділені кошти на громадські роботи, заборонені фашистські організації. Поліпшилося становище селян і ремісників.
Наступником Л. Блюма став радикал Шатан, при правлінні уряду якого фашистські організації спробували вчинити заколот. Вони мали детальний план здобуття влади і встановлення фашистської диктатури на чолі з такими діячами, як Петен, Вейган та ін.
З квітня 1938 р. до березня 1940 р. прем'єр-міністром був Е. Деладьє, який виступив проти програми Народного фронту напередодні Другої світової війни. Отже, у 1938 р. Народний фронт припинив своє існування. Але він відіграв значну роль у боротьбі з фашизмом. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було ліквідовано.
За умов зростаючої агресивності гітлерівської Німеччини і фашистської Італії у французькій зовнішній політиці співіснувало дві тенденції: одна за поступки Німеччині і зближення з нею, інша — за консолідацію антифашистських сил. Вони породжували суперечливі, невиважені кроки офіційного Парижу.