34. Кримська (Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська) конференції. Підсумки війни в Європі.

4-11 лютого 1945 р. «велика трійка» зібралась в Ялті у тому ж складі, що й у Тегерані. Ця зустріч стала кульмінаційною в розвитку відносин між Сталіним, Рузвельтом і Черчіллем. Атмосфера майбутньої перемоги немовби відсувала на другий план розбіжності і прагнення кожної із сторін зміцнити своє становище у післявоєнному світі.

Конференція передбачала вироблення плану остаточного розгрому фашистської Німеччини і визначення основ післявоєнного влаштування світу. Союзники домовилися розділити Німеччину на окупаційні зони, в яких верховну владу будуть здійснювати відповідно СРСР, США та Англія. Для розв'язання загально-німецьких питань було створено Верховний контрольний орган, пізніше перейменований на Контрольну раду.

З багатьох питань вдалося досягнути реальних домовленостей. Серед них— погодження принципів беззастережної капітуляції гітлерівської Німеччини: ліквідація таких її інститутів, як нацистська партія, репресивний апарат гітлерівського режиму, розпуск збройних сил, встановлення контролю над німецькою військовою промисловістю, покарання воєнних злочинців.

Делегація СРСР заявила про потребу й необхідність відшкодування збитків, завданих Німеччиною. Загальна сума репарацій становила 20 млрд доларів. На конференції було досягнуто домовленості про створення у Москві міжсоюзної Комісії з питань репарацій.

Конференція прийняла Декларацію про звільнення Європи, за якою СРСР, США та Англія зобов'язувалися проводити узгоджену політику щодо розв'язання політичних і економічних проблем держав, які будуть звільнені від фашизму, відповідно до принципів демократії.

Важливим досягненням Ялтинської конференції стало рішення заснувати Організацію Об'єднаних Націй. Для прийняття статуту ООН сторони погодилися скликати конференцію в Сан-Франциско.

Було розв'язано і питання про участь Радянського Союзу в війні з Японією. Рузвельт вважав, що це необхідно для якнайшвидшого закінчення війни на Далекому Сході. Саме тому він не заперечував проти пропозиції Сталіна зафіксувати у спеціальному документі повернення СРСР після перемоги над Японією Південного Сахаліну, Курильських островів, відновлення права на Порт-Артур як військово-морської бази СРСР, забезпечення інтересів Радянського Союзу в порту Дайрен на території Китаю. Було погоджено й інші далекосхідні проблеми.

Відбувалися і гострі дискусії. Не було до кінця погоджено питання про післявоєнні зони окупації Німеччини, про репарації на користь переможців. Радянська сторона запропонувала стягувати репарації не грошима, а натурою — одночасним вилученням устаткування підприємств, суден, рухомого складу залізниць, товарними поставками протягом десяти років. У цьому питанні Сталіна підтримав Рузвельт, який підкреслював необхідність задовольнити вимоги СРСР.

Черчілль, говорячи про складності компенсації Радянському Союзові його величезних втрат, фактично гальмував розв'язання цієї проблеми. Та все ж вдалося домовитись про створення репараційної комісії.

Найбільш складними були дискусії з польських проблем. Якщо питання про кордони Польщі з СРСР було в принципі розв'язане — кордон повинен проходити по «лінії Керзона» з деякими відхиленнями на користь Польщі, щодо західного кордону було сказано лише в загальній формі: «Польща повинна дістати істотне прирощення на півночі і на заході». Питання з польським урядом остаточно вирішити не вдалось. Зрештою його було відкладено, а в декларації «Про Польщу» говорилось, що «діючий нині в Польщі Тимчасовий уряд повинен бути реорганізований на більш широкій демократичній основі з включенням демократичних діячів із самої Польщі і поляків з-за кордону».

25 квітня на Ельбі відбулася зустріч військ союзників, після чого розпочався штурм Берліна. У ніч з 8 на 9 травня представники німецького командування підписали акт про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини. Верховна влада на німецькій території перейшла до уряду союзних держав.

Після завершення війни у Європі 17 липня - 2 серпня 1945 р. відбулася Потсдамська конференція «великої трійки». Делегацію СРСР очолював Й. Сталін, США представляв президент Г. Трумен, а Велику Британію — прем'єр-міністр К. Еттлі. Черчілль був відкликаний у зв'язку з поразкою консерваторів на виборах. На конференції було розв'язано питання про майбутнє Німеччини, де мали бути проведені денацифікація, демілітаризація, декартелізація та демократизація. Для суду над головними воєнними злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал.

Була прийнята система чотиристоронньої окупації Німеччини: СРСР, США, Великою Британією та Францією; визначено нові польські кордони на заході та сході; розв'язані питання про передачу СРСР Кенігсбергу й області; про поділ флоту Німеччини союзниками; про передачу військових злочинців Міжнародному військовому трибуналові; про заснування Ради міністрів закордонних справ, яка мала

підготувати проекти мирних угод з Німеччиною та її союзниками.

Щодо майбутнього Німеччини, то конференція вирішила залишити її як єдину державу. Малося на увазі в майбутньому провести в країні загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу владні функції мала здійснювати окупаційна адміністрація. Відповідно на чотири сектори було поділено Берлін.

На конференції розглядалися також проблеми репарацій. Із загальної суми в 20 млрд доларів 50% повинен був отримати Радянський Союз. Вирішено було компенсувати її за рахунок промислового устаткування, що вивозилося із Німеччини до СРСР. Домовилися і про взаємну репатріацію військовополонених, які опинилися в різних зонах.

Таким чином, на конференції були закладені основи для післявоєнного розвитку не тільки країн Європи, а й усього світу.