08. Створення та діяльність Ліги націй.

Перша міжнародна організація по підтримці миру та безпеки.

28 квітня 1919р був прийнятий Статут. Підписали 44 держави.

Три категорії членства:

1) 31 кр які воювали на боці Антанти. (реально 30 держав бо США не ратифікували Версал. Угоду, а Статут Ліги був її складовою)

2) запрошені держ, які підтримували нейтралітет у війні

3) решта держав (приймалися якщо 2/3 членів ЛН будуть “за”)

Органи ЛН

1) Збори всіх представників Ліги (Асамблея)

2) Рада Ліги (прообраз РБ ООН), склад: 5 постійних членів (ВБ, Фр, Італ, Яп, США (не увійшли) і непостійні члени, яки обиралися Асамблеєю (спочатку було 4 потім 6, потім 8)

3) Постійний секретаріат. Кожна країна має 1 голос.

При ЛН існувало дві міжн. установи: МО праці, Постійна палата міжн суду в Гаазі.

ЛН спробувала створити систему спец і допоміжних органів: тимчасові комісії, комітети тощо. Члени комітетів призначалися Радою Ліги за принципом – найбільш відомі фахівці в якійсь галузі при відсунені принципу державного представництва. Навіть якщо комітет і доходив до якогось рішення, держава відмовлялася приймати його, посилаючись на відсутність її представників і неврахуванні її інтересів.

Головне завдання Статуту ЛН. передбачалося:

-- надання гарантій країнам членам

-- колективні дії в разі порушення статуту і війни

-- збереження незалежності і тер цілісності держ

-- якщо конфл не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.

-- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)

Заходи проти порушень:

-- порушення миру розглядається як війна проти усіх членів Ліги

-- ведення повної економ і політ ізоляції

-- формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру

Ек. Санкції застосовувалися в 1935 проти Італії під час агресії а Ефіопії. Неефективно.

Мінуси Статуту ЛН і взагалі мінуси

-- санкції не мали всеохоплюючого характеру

-- рішення в Асамблеї і раді Ліги приймалися за принципом одностайності і будь-який член ЛН міг покласти вето і паралізувати діяльність ЛН

-- ЛН не набула впливового характеру через відсутність США і СРСР (виключили у 193.. фінлянд. війна)

-- Кількість комітетів не була лімітовано – їх була величезна кількість. Відсутній координаційний орган і лише в останні роки було створенно 2 Комітети з координації.

-- традиційне суперництво між ВБ і ФР

Здобутки ЛН

-- фінансове відновлення Австрії і Угор

-- реорганізація банкової системи в Естонії Румунії

-- валютні реформи в Китаї

-- боротьба з епідеміями і інфекц затвор.

ЛН проіснувала до 1946 року – рішення про саморозпуск.

23. Завершення складання Версияьсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси.

Після закінчення Першої світової війни країни-переможниці вирішили провести мирну конференцію. Місцем її проведення був обраний Париж. Обговорення проектів мирних договорів виявили всі протиріччя між основними учасниками переговорів. І кожна сторона намагалась використати конференцію з вигодою для себе.

Перша світова війна для США означала великі зміни її становища у світі. У ході війни зросла її економічна сила. Із боржника вона перетворилась на кредитора. Основною метою США було посилити вплив на європейські держави-переможниці.

Велика Британія ставила собі за мету ліквідувати німецький флот і здобути панівне становище на морі. Своєї мети вона досягла ще до початку конференції. Також Англії вдалося встановити свій контроль над частиною Османської імперії. Тому англійська делегація в Парижі хотіла закріпити вже досягнуте, хоча була вельми занепокоєна зростанням американського флоту.

Найбільше в Першій світовій війні постраждала Франція. На її території велися бойові дії, вона стала боржником за час війни. Через те в країні був дуже популярний лозунг «Німці за все заплатять». Французька делегація ставила за мету послабити Німеччину. Вона хотіла повернути собі Ельзас і Лотарингію. Були в неї і далекоглядні плани: не допустити об'єднання Німеччини й Австрії та створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн. А ше Франція хотіла загарбати частину османської спадщини.

Англія і Франція виступили спільно проти спроб американського президента В. Вільсона запобігти переділу світу. Підготовка мирної конференції засвідчила нове співвідношення сил на міжнародній арені.

У роботі конференції, яка тривала протягом року (січень 1919 р. -січень 1920 p.), взяли участь 32 країни.

Уперше у міжнародній практиці участь у мирних переговорах брали лише держави-переможниці та їх союзники. Переможені та представники більшовицької Росії до роботи конференції не були допущені. Держави переможниці не запросили на конференцію делегації УНР, ЗУНР, Білорусії, Грузії та ін., прибулих від колишньої Російської імперії.

28 червня 1919 р. у Версалі було підписано мирний договір з Німеччиною.

За умовами цього договору Німеччини втратила сьому частину своєї території, на якій проживала одна двадцята її населення.

Німеччина повністю позбулась усіх колоній, їй заборонялось мати армію понад 100 тис. осіб, військово-повітряний і підводний флот, було скасовано загальну військову повинність та ліквідовано генеральний штаб. Німеччина була зобов'язана сплатити репарації в сумі 132 млрд золотих марок. З цієї суми Франція мала отримати 52%, Велика Британія — 22% і Італія — 10%. Щоб забезпечити гарантії виконання договору, союзницькі війська мали окупувати територію на Захід від Рейну терміном від 5 до 15 років.

Версальський мирний договір визначив післявоєнну розстановку сил у світі. Переможені нації залишились ображеними і мріяли про зміни і реванш.

Разом із тим держави-переможниці мали підписати мирні договори з союзниками Німеччини. Наприкінці Першої світової війни розпалася Австро-Угорська імперія. Були утворені такі держави: Польща, Королівство сербів, хорватів і словенів, Чехословаччина, Австрія та Угорщина. Ці події потрібно було юридично обґрунтувати на основі міжнародно-правових норм.

10 вересня 1919 р. був підписаний Сен-Жерменський мирний договір з Австрією. За ним було визнано нові державні кордони, що склались після розвалу Австро-Угорської імперії. Паризька мирна конференція дала згоду на анексію Закарпатської України Чехословаччиною, Північної Буковини та Бессарабії — Румунією. Щодо Польщі було запропоновано обмежити її територію землями, населеними поляками («лінією Керзона»). Однак Польща захопила Східну Галичину й Західну Волинь, і великі держави це загарбання санкціонували.

27 листопада 1919 р. у передмісті Парижа Неї-сюр-Сен був підписаний мирний договір з Болгарією. їй заборонялося мати армію понад 20 тис. осіб. Вона втратила ряд територій, у тому числі і вихід до Егейського моря. Болгарія мала виплатити репарації в сумі 725 млрд золотих франків протягом 37 років. Такі умови мирного договору ще більше загострили національні протиріччя на Балканах.

4 червня 1920 р. було підписано мирний договір з Угорщиною. Таке запізнення було пов'язане з існуванням Угорської Радянської республіки. За цим договором територія країни зменшилась у 3 рази, а населення — у 2,5 разу. Угорщині дозволялося мати армію в межах 35 тис. осіб, а загальна військова повинність заборонялась.

10 серпня 1920 р. було підписано Севрський договір із султанським урядом Туреччини. За ним відбувся поділ Османської імперії.

Завершенням післявоєнного світового устрою стала Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. У її роботі взяли участь США, Велика Британія, Китай, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія. З 9 підписаних угод найважливішими були:

- угода про визнання незалежності, суверенності та цілісності те риторії Китаю;

- дотримання рівних можливостей у торгівлі з Китаєм;

- обмеження тоннажу військово-морських флотів США, Великої Британії, Японії та Італії.

Таким чином, сформувалася система міжнародних договорів, яка одержала назву Версальсько-Вашингтонська.

Ця система забезпечила мирний розвиток світового співтовариства держав протягом майже 20 років. Версальсько-Вашингтонська система остаточно розвалилась після підписання Мюнхенської угоди (1938 р). Слабкі риси системи полягали у:

- несправедливому повоєнному устроєві (кордонах, які ділили нації і непомірних репараціях з переможених країн);

- відсутності єдності серед держав-переможниць;

- усуненні з післявоєнного устрою більшовицької Росії (СРСР);

- невирішеності національних проблем, у тому числі українського питання;

- проблемі колоній, які намагалися зберегти за собою держави-переможниці.