4.Занепад Першого Болгарського царства. Завоювання Східної Болгарії Візантієй

Блискучі успіхи царя Симеона в області зовнішньої політики, блиск його двора і багатства духовного і світського правлячого знання не забезпечили стійкості і міцності болгарської держави. Наступником Симеона на болгарському престолі став його син Петро (927-969), який уклав мир з Візантієй на 30 років. Імперія визнала за Петром титул царя і болгарську патріархію. Резиденцією болгарського патріарха став дунайський місто Доростол. Політичний мир був скріплений висновком родинного союзу - одруженням царя Петра на внучці імператора Марії. Мирні і союзні відносин Петра з імперією означали відхід Болгарії від політики, що проводиться Симеоном.Разом з встановленням феодальних відносин, затвердженням болгаро-візантійської церковности в Болгарії з'явилася опозиція соціально-політичному устрою, що панував, що вилилася в форму єресі богомилов. Ця християнська секта протистояла офіційній релігії, її структурному інституту і мала також антифеодальний характер. Керівником першої общини єретиків був піп Богоміл. Від його імені і вульгарно назва течії, яка затверджувала дуалізм світобудови.Богомилы з'явилися в Болгарії ще у часи правління Симеона. Вони відкидали церковний культ і організацію: церковну ієрархію, релігійні свята, храми, ікони, поклоніння хресту. Богомилы не визнавали державну владу, соціальну нерівність, відмовлялися виконувати феодальні повинності, служити в армії, воювати, а феодальні порядки вважали справою сатани. За прикладом перших християн богомилы були об'єднані в общини. Соціальною основою богомильства в Першому Болгарському царстві було селянство, як вільне, так і феодально-залежне.Богомилы в Болгарії жорстоко переслідувалися державою. Їх ідеї набули широкого поширення в період ослаблення державної влади Петра. Крім Болгарії, воно було добре відомо в Сербії, Хорватії, прийняло специфічну національну форму в Боснії. Болгарське богомильство вплинуло значний чином на формування європейських християнських ересей: катаров, вальденсов у Франції і Італії, стригольников на Русі і інш.У кінці правління Петра положення Болгарії значно погіршилося. Північний схід країни грабували печенеги, відділилася Сербія, з півночі стали нападати угорці, що заснували в середині X в. в Паннонії свою державу. Болгарія вимушена була укласти з угорцями угоду, по якій повинна була безперешкодно пропускати їх через свою територію для нападу на землі Візантійської імперії. Замість угорці зобов'язувалися не грабувати Болгарію. Цей договір викликав загострення відносин з Візантієй, і в 967 р. вона перестала платити болгарам данину що покладається ним з часів царя Симеона. Візантія нацькувала на Болгарію київського князя Святослава, який в 968-971 рр. здійснив два походи за Дунай і завоював східну частину країни, але не поспішав передати її Візантії. Київський князь хотів залишитися на Балканах і перенести сюди центр своєї завойовної політики. Він розмістив в Болгарії російські гарнізони і зберіг номінальну владу за царем Борисом II (969-971.) при умові його участі в боротьбі з Візантієй.Спільне російсько-болгарське військо почало бойові дії проти військ імперії. Стурбований таким поворотом подій візантійський імператор Іоанн Цимісхий в 971 р. неймовірними зусиллями що вигнала росіян з Східної Болгарії і включив ці землі до складу імперії. Борис II був приваблений і відвезений разом з своїм братом Романом в Константінополь.