1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії. Предмет мікроекономіки.

Економічна теорія вивчає проблеми економії, які включають 2 моменти:

• матеріальні потреби людини безмежні (суспільні);

• засоби для їх задоволення обмежені.

Проблеми економії вивчають: політекономія (фундаментальні питання про природу і причину багатства, а також виробничі відносини суспільства), функціональна екон. теорія або економікс ― вивчає потреби індивіда і суспільства, а також можливості використання обмежених ресурсів для задоволення цих потреб (тобто більш господарські проблеми); вона вивчає екон. явища на двох рівнях: 1) макрорівні; 2) мікрорівні. Обидва рівня забезпечують більш грунтовне вивчення явищ. Відповідно відокремлюють 2 розділи у функціональній екон. теорії: макро- та мікроекономіку ― теорії функціонального аналізу.

Екон. наука вивчає питання управління обмеженими ресурсами, поведінку і відносини між людьми у цих умовах, які намагаються задовольнити свої численні й необмежені потреби. Основна екон. проблема ― проблема вибору. Вирішенням цієї проблеми займається мікроекономіка, яка є складовою екон. теорії.

Рідкісність або об’єктивна обмеженість ресурсів суспільства, а з іншого боку ― безмежність бажань і потреб людей є ключовими вихідними проблемами мікроекономіки, що вивчає обгрунтування вибору самостійними екон. одиницями. Основною її гіпотезою є раціональність намірів, рішень і дій мікросистем. Це є концептуальні основи сучасної екон. теорії.

В макроек. розглядаються проблеми економіки в цілому: держави, економічних груп; такі проблеми як: спосіб визначення ВВП, НД, зайнятість, безробіття тощо. Мікроек. вивчає поведінку людей і механізм прийняття рішень окремими екон. суб’єктами, тобто раціоналізація покупок і максимізація прибутку й задоволення потреб людини. Ці дві науки доповнюють теоретичну базу всіх інших економічних наук, оскільки вони є базовими.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими суб’єктами ― мікросистемами (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягти мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти альтернативне використання, що і є предметом її вивчення. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться поведінка споживача і виробника та її оптимізація, ринковий попит і пропозиція, відносні ціни товарів, розподіл ресурсів за альтернативності їх використання, часткова та загальна ринкова рівновага тощо.

Об’єктом є поведінка індивіда, домогосподарства, п/п в ринкових умовах.

Методологія мікроекономіки включає:

• діалектичний метод;

• системний підхід до вивчення економічних явищ;

• методи індукції та дедукції;

• моделювання;

• графоаналітичні методи;

• економіко – математичні методи пізнання і вивчення.

Понятійний аппарат мікроекономіки формулюють такі поняття: товар, ціна, попит, пропозиція, раціональна поведінка. Граничний метод вивчення економічних явищ відіграє дуже важливу роль, наприклад, такі поняття як граничний продукт, гр. витрати, гр. виручка тощо є надзвичайно значимими.

2. Проблема обмеженості ресурсів та альтернативний вибір.

Закон обмеженості ресурсів. У самій серцевині аналітичної економіки лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких товари виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Якби можна було виробляти безмежну кількість кожного блага, аби були задоволені людські потреби, людям нічого було б турбуватися про обмежені ресурси. Фірмам не треба було б думати про ефективне використання робочої сили і матеріалів, урядам – боротись за податки і видатки. Крім того, оскільки кожний з нас мав би стільки, скільки хоче, ніхто не турбувався б про розподіл доходів серед різних людей і класів. У такому разі не існувало б економічних благ, що обмежені або дефіцитні, до того ж, всі блага були б безкоштовними.

Жодне суспільство не досягло безмежних можливостей. Блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Дослідження схем споживання виявляє, що люди хочуть і потребують центрального опалення і вентиляції, кіно і компакт дисків, вільного часу і самотності, автомобілів і ПК, чистого повітря і чистої води, безпечних фабрик і інших незліченних товарів і послуг. Якщо підсумувати всі наші потреби, то виявляється, що просто не існує достатньо товарів та послуг, аби задовольнити малу частку споживчих потреб кожної людини.

У самій серцевині аналітичної економіки є безперечна істина, яка називається законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Все в економіці випливає з цього факту. Оскільки ресурси обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для виробництва набір товарі та послуг, як різні товари виробляються і як призначаються ціни і хто має споживати товари, які суспільство виробляє.

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, пе­ред суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієн­тири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1) задоволення по­треб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2) збереження й охорона навколиш­нього середовища; 3) економія ресурсів; 4) зростання віддачі ресурсів; 5) здешевлення продукції та послуг; 6) удоскона­лення виробництва; 7) забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

3. Модель та крива виробничих можливостей; їх функції в економічному аналізі.

Крива виробничих можливостей. У якийсь певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість товарів і послуг з її обмежених ресурсів: певну кількість бензину, певну кількість нафти для опалення, певну кількість літаків тощо. Однак більшу кількість одного продукту не можна виробляти без зменшення обсягу виробництва іншого.

В економічній науці цю обмеженість виробничого потенціалу країни зображають межею виробничих можливостей (МВМ). МВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятись за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Графік виробничих можливостей. На графіку виробничих можливостей вертикальна і горизонтальна лінії відповідають двом змінним – благо А і Б. Часто ці лінії називають віссю Y та Х.

Благо А (Y)

80

60

40

20

0 10 15 20 Благо Б (Х)

Рисунок 1: Крива виробничих можливостей

Нахил лінії показує зміну однієї змінної, що відбувається внаслідок зміни іншої. Точніше, це зміна змінної Y по вертикальній осі на одиницю зміни змінної Х по горизонтальній. Ключовими пунктами є:

• Нахил можна виразити через число. Він визначає зміну Y на одиницю зміни Х.

• Якщо лінія пряма, її нахил всюди однаковий.

• Нахил лінії показує, прямий чи обернений зв'язок між Y і Х. прямий зв'язок має місце, коли змінні переміщуються в однаковому напрямі (або зростають, або спадають); обернений зв'язок спостерігається, коли змінні рухаються в протилежних напрямах (одна зростає, інша спадає і, навпаки). Таким чином, від’ємний нахил відображає обернену залежність, через те, що збільшення Х спричиняє зменшення Y.

5. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікроекономічному рівні.

Предмет мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб`єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.

Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючим суб`єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

До основних суб`єктів мікроекономіки належать:

1) Домогосподарства. Це група людей, які об`єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім`я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об`єднання з іншими громодянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кіцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

2) Підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб`єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавства важливо, щоб підприємство було обов`язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;

3) Держава. У мікроекономіці розглядається як сукупність органів влади, що є координатором економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава – власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об’єктом мікроекономіки вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання ресурсів з метою одержання самої більшої вигоди.

6. Загальноекономічні та специфічні методи мікроекономіки.

Загальнонаукові методи:

• синтез;

• порівняльний аналіз;

• індукція;

• наукова абстракція;

• дедукція;

• аналогія;

• графічне зображення;

• моделювання;

• абстрагування;

• функціональний аналіз;

• припущення при інших умовах;

• рівноважний підхід .

Методи статистики і динаміки:

• економічні змінні;

• економічна модель;

• граничний аналіз

У мікроекономіці використовують моделі двох типів:

Оптимізаційні моделі застосовують при дослідженні поведінки окремих еко­номічних суб'єктів. Основний метод граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізму.

Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними суб’єктами

Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є методи індукції, дедукції.

Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.

Дедукція — це висування гіпотез на основі не систематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів.

Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

Велике значення у мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція.

Припущення „при інших рівних умовах” мікроекономіки формулює економічні закони, в яких вказується, що настання одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними. Наприклад, відомо, що зменшення ціни призводить до підвищення попиту на даний товар, але лише при незмінних інших факторах, бо якщо при зменшенні ціни погіршиться якість, то стверджувати, що попит зросте не можна.

Важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану.

У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки

.

Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом.

Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

До специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз – базується на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес. Як правило, всі фактори, за винятком одного, який досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина.Граничний аналіз складає основу моделювання поведінки споживача і виробника, ринкового попиту і пропозиції.

Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури.

Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов приведуть до зміни економічних результатів. Вона досить далека від реального життя, оскільки не відображає всього різноманіття впливів. Разом з тим, вона розкриває сутність певної економічної реальності в цілому.

Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватись, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень. Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.

7. Поняття корисності. Функція корисності. Закон спадної граничної корисності.

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.

Корисність – це спроможність товару задовольнити потребу.

Корисність товару або послуги – це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.

Характерні риси:

1. “корисність” і “користь”, або “функціональна придатність” не є синонімами. Картина Пікасо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва;

2. корисність є суб’єктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб;

3. оскільки корисність суб’єктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наочності, ступінь задоволення потреб вимірюється “ютилями”.

Загальна корисність – це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.

Гранична корисність – це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту. Точніше, гранична корисність – це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.

Принцип граничної корисності був відкритий німецьким економістом і математиком Госеном в 1854 році. Перший закон Госена говорить: при послідовному зростанні споживання блага корисність кожної наступної одиниці зменшується. Це закон отримав назву закону спадної граничної корисності.

Функція корисності – це функція, яка показує зменшення корисності блага з зростанням його кількості:

U = f (Q),

де U – корисність блага; Q – послідовна кількість блага.

Отже, чим більшою кількістю блага володіє індивід, тим меншу цінність має для нього кожна наступна одиниця цього блага. Це значить , що ціна визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача.

8. Рівновага споживача: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретація.

Функція корисності лежить в основі споживчого вибору (поведінки споживача на ринку). При моделюванні поведінки споживача економісти базуються:

• обмеженості доходу споживача;

• аксіомі ненасиченості (споживач намагається мати велику кількість будь-яких благ);

• аксіомі збільшення загальної корисності;

• аксіомі зменшення граничної корисності.

Перерозподіляючи свій дохід таким чином, щоб досягнути найбільшої загальної корисності, споживач намагається вирівняти свої середньозважені граничні корисності. При цьому він досягає положення рівноваги (максимуму добробуту). В цьому заключається зміст другого закону Госена, який говорить: максимум корисності від споживання даного набору благ споживач отримає при умові рівності граничних корисностей всіх благ, які споживаються.

Поряд із загальними принципами споживчого вибору існують особливості, які визначаються впливом на нього смаків та уподобань споживача.

Виділяють два види попиту на товар: функціональний попит означає, що частина попиту на товар зумовлена якостями, які властиві самому товару; нефункціональний попит - частина попиту на товар зумовлена якимось іншими факторами, а не властивими йому якостями. Найбільш суттєва частина нефункціонального попиту зумовлена зовнішнім впливом на корисність. Мається на увазі, що корисність даного товару збільшується або зменшується в залежності від того чи купують інші цей товар, або завдяки тому, що цей товар має велику ціну в порівнянні з іншими товарами.

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг. Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого.

Одним з основних інструментів ординалістської концепції виміру корисності є крива байдужості – сукупність точок у просторі двох благ, що представляють собою рівнозначні для споживача комбінації різної кількості обох благ. Їх кількість відкладено по осях системи координат Q­_В та Q­_А, лінії з’єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ і є кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (А) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (В) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS_ВА і обчислюється: MRS_ВА = -∆А/∆В, де ∆А – втрати у споживанні А, одиниць; ∆В – вигоди у споживанні В, одиниць.

Крива байдужості має спадний характер – це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого.

Якщо споживач споживає лише два блага бюджет індивіда буде мати вигляд рівняння:

М = Р_АQ_А +Р_ВQ_В. Вирішимо його відносно Q_А: Q_А = М/ Р_А – Р_В /Р_А×Q_В, де

Р_А – ціна блага А;

Q_А – кількість блага А;

Р_В – ціна блага В;

Q_В – кількість блага В.

Це рівняння називається бюджетною лінією, всі точки якої представляють доступні споживачу при даному бюджеті комбінацію двох благ. Бюджетна лінія має від’ємний нахил; кут її нахилу визначається співвідношенням цін, а віддаленість від початку координат – величиною бюджету. Якщо при фіксованому бюджеті та незмінній ціні блага А ціна блага В знижується (зростає), то нахил бюджетної лінії зменшується (збільшується). Якщо при фіксованих цінах на блага збільшується бюджет споживача, то бюджетна лінія зміщується від початку координат паралельно сама собі. На мал. зображені дві бюджетні лінії, що відповідають одному й тому ж бюджету при різних цінах блага В.

Для визначення асортименту покупок, що забезпечує споживачу максимальну задоволеність при заданих цінах і бюджеті, достатньо на його карті байдужості провести бюджетну лінію, як це показано на мал. 2.8. Точка дотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою кривою байдужості вказує на шукаємий набір благ, що купуються. Формальною ознакою досягнення споживачем максимального задоволення при заданому бюджеті є рівняння абсолютного значення граничної норми заміни двох благ співвідношенню їх цін: |MRS_ВА| = Р_В /Р_А, так як в точці дотику бюджетної лінії з кривою байдужості нахил першої (Р_В /Р_А) дорівнює нахилу другої (MRS_ВА).

Гранична норма заміни двох благ характеризує суб’єктивну оцінку еквівалентності цих благ для конкретного споживача, а співвідношення їх цін – об’єктивну оцінку їх еквівалентності. Коли обидві оцінки співпадають, споживач досягає максимального задоволення при своєму бюджеті, тобто опиняється в стані рівноваги.

8. Рівновага споживача: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретація.

Рівновага споживача – найпривабливіший набір благ серед можливих. РС відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях.

у

D

U3

U2

U1

X

Рисунок 28: Рівновага споживача

Точка дотику кривої байдужості U₂ з бюджетною лінією відповідає стану рівноваги споживача, вона передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Умови за яких споживач надає перевагу певним товарам та послугам здібність до ранжування альтернатив – це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволеності від їх споживання.

Транзитність – узгодженість у відданні переваги потреб споживача – послідовність задоволення потреб, певний логічний зв’язок між різними ступенями задоволення потреб. Більша кількість товару має перевагу над меншою, якщо товари якісні.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень I₁ до кривої байдужості U₂, то це означає, що у точці A₃ нахил цих двох ліній збігається. Тоді

MU_X/ MU_Y = P_X/P_Y

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні.

9. Бюджетне обмеження споживача.

Коли бюджет споживача зростає при незмінних цінах благ, тоді бюджетна лінія, переміщуючись паралельно самій собі праворуч, торкається все більш віддалених кривих байдужості. З’єднавши всі точки рівноваги споживача, отримаємо лінію бюджет (доход) – споживання. Вона показує, як при фіксованих цінах змінюється споживання індивіда по мірі росту його бюджету (доходу). Для більшості благ лінія доход – споживання має додатній нахил мал. 2.9.а: із ростом доходу росте споживання обох благ. Але по відношенню до деяких благ індивід має карту байдужості зі зміщеними до однієї з осей координат кривими байдужості. В цьому випадку лінія дохід – споживання може мати від’ємний нахил мал. 2.9.б.: по мірі зростання доходу індивід скорочує споживання одного з благ. Таке благо умовно називають “неякісним”.

Коли при фіксованій номінальній величині бюджету змінюється ціна одного з благ, тоді бюджетна лінія повертається навколо точки свого перетину з віссю другого блага, переходячи від однієї кривої байдужості до другої мал. 2.10. Всі точки дотику бюджетної лінії, яка обертається, з кривими байдужості утворюють лінію ціна – споживання. Вона показує, як споживач реагує на зміну ціни одного з благ.

Зміна ціни блага змінює не тільки порівняльну вартість благ для споживача, але й його реальний добробут: при даному номінальному бюджеті зниження ціни робить його багатшим, а зростання – біднішим. Тому перехід споживача до нової комбінації благ, які купуються, є результат дії двох подій: зміни співвідношення цін та зміни реальної величини бюджету споживача.