2. Правління хана Бориса (852-889). Прийняття християнства

Хан Борис, намагаючись розширити межі своєї держави, був втягнуть в суперництво найбільших християнських країн Європи того часу: Візантійської імперії, Східно-Франкського королівства і Великої Моравії. Уклавши союз з Візантієй (858, 860) і Великої Моравієй (858), Борис вів безрезультатну війну з Східно-Франкським королівством. Незадоволений посиленням Великої Моравії і перемогами Візантії у війні з арабами, Борис в 862 р. уклав болгаро-німецький союз. У відповідь візантійські війська в 863 р. вторглися в Південно-Східну Болгарію. Ситуація для Бориса ускладнилася неврожаєм і голодом в болгарських землях і частими землетрусами. У результаті Болгарія була вимушена укласти з Візантієй мир. За договором Борис розірвав союз з Людовіком Німецьким і став прихильником імперії. Візантія і Болгарія обмінялися територіальними поступками. Разом з тим Борис повинен був прийняти офіційне хрещення від Візантії. У 864 (865) м. в Пліське хан, його сім'я і придворні були таємно хрещені візантійськими священиками. Борис прийняв ім'я Михайла в честь свого духовного батька візантійського імператора Михайла III, і титул князя.Процес хрещення болгарських земель продовжувався до початку 70-х рр. IX в. У 870 р. в Болгарії, згідно з рішенням Константінопольського Вселенського церковного собору, була створена церковна організація - архиепископия на чолі з архієпіскопом Стефаном. Болгарська церква повністю підкорялася Константінопольської патріархії. Після довгої боротьби за церковну самостійність в 880 р. Борис добився у Константінополя автокефалии, тобто автономії, з правом самостійного, без втручання патріарха, призначення архієпіскопа. Затвердження християнства як офіційної державної релігії сприяло подальшому розвитку в країні феодальних відносин, зміцненню міжнародного положення Болгарії, формуванню єдиної болгарської народності. Болгарія стала рівною з іншими християнськими державами.У 889 р. Борис, видимо, наслідуючи іншим християнським правителям і полічивши свою місію завершеної, відрікся від престолу і пішов в монастир.Правити країною став його старший син Владимир-Расата (889-893). Володимир, вихований в дусі протоболгарского язичества, намагався викоренити християнство. У 893 р. за його наказом в Болгарії почалося розорення церкв, вигнання священиків і переслідування християн. Борис вимушений був покинути монастир і очолити боротьбу проти бунтівного сина. Відчуживши його від влади, Борис зізвав народні збори, на яких була проголошена непорушність християнської віри в країні. Збори схвалили вступ на престол третього сина Бориса - Симеона. Столицею Болгарії стало місто Преслав.

3. Правління царя Симеона (893-927)

Новий болгарський правитель відрізнявся образованностью, енергійним характером і завзятістю в рішенні поставлених задач. У молодості Симеон десять років провів в Константінополе, де дістав прекрасну освіту, вивчив візантійські закони, державний пристрій, організацію армії, прийоми дипломатії, грецький і латинський мови. Прагнучи до гегемонії на Балканах, він вів активну завойовну політику, направлену на підкорення Візантійської імперії. У його правління Болгарія досягла своєї найвищої могутності.Зовнішня політика Симеона характеризується тривалими війнами, насамперед з Візантійською імперією, а також з Угорщиною, Сербією, Хорватією, печенегами. У 913 р. він почав чергову війну з імперією, яку вів до самої своєї смерті (913-927). На цей раз метою війни був захват влади в Візантії і об'єднання болгарських земель із землями імперії. Вирішальна битва сталася в 917 р. на ріці Ахелой, де візантійська армія була знищена. У 919 р. Симеон звів болгарського архієпіскопа в сан патріарха і коронувався як цар "болгар і ромеев".Війни проти Візантії привели до значного збільшення території Болгарії. У володіння Симеона увійшли Албанія, Фракия, Македонія, Сербія. У 927 р. Симеон зробив похід проти хорватів, але уперше потерпів велику поразку. Невдовзі цар помер, і новий підготовлений похід болгар на Константінополь не здійснився.У своїй внутрішній політиці Симеон прагнув до зміцнення особистої влади і удосконалення органів управління. При ньому з'явилися нові державні посади і розповсюдилися норми візантійського права - збірник церковно-канонічного права "Номоканон".Разом з тим тривалі війни підірвали економіку країни. Під кінець правління Симеона болгарські селяни десятками тисяч бігли в Візантійську імперію, врятовуючись від величезних державних поборів.