6. Поняття предмета контролю.

Державний контроль — це одна з форм впливу держави в особі її органів а також органів місцевого самоврядування на економіку. Контроль - це процес, який має забез­печити відповідність функціонування об’єкта управління прийнятим управлінським рішенням і спрямований на успішне досягнення поставленої мети.  Сутність контролю полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на об’єкти управління, який передбачає систематичний нагляд, спостереження за їхньою діяльністю для виявлення відхилень від установлених норм, правил, вимог чи завдань у процесі їхнього виконання.

 пред­метом фінансового контролює господарська і фінансова діяльність підприємств та організацій. Предметом державного фінансового контролю є безпосередньо активи, що належать державі, у формуванні, розподілі, володінні, використанні та відчуженні яких бере участь підконтрольний об’єкт, а також кошти, що залишаються в розпорядженні підконтрольного об’єкта у зв’язку з наданими пільгами за платежами до бюджетів, державних позабюджетних фондів, кредити, отримані під гарантії Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правова діяльність підконтрольних об’єктів. 

Згідно зі ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб’єктів господарювання в таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб’єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин — за додержанням суб’єктами господарювання кредитних зобов’язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;  цін і ціноутворення — з питань додержання суб’єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції — з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; земельних відносин — за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства — за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Держава забезпечує захист прав суб’єктів господарювання і споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності на майно Одним з основних питань контролю є визначення його сутності. Сутність контролю взагалі і фінансового контролю зокрема полягає в ефективному попередженні, виявленні та запобіганні порушенням щодо використання фінансових ресурсів. На дев’ятому конгресі Міжнародної організації вищих контролюючих органів (INTOSAI) 1977 р. в Лімі контроль був визнаний обов’язковим елементом управління супільними фінансовими засобами.

22.Об'єкти контролю та їх класифікація

насамперед, контроль необхідно поділяти на: і державний; і недержавний. Державний контроль, у свою чергу, поділяють на: і відомчий; і позавідомчий.Визначаючи сферу діяльності відомчого контролю, мож­на стверджувати, що підприємства, які перевіряються, вхо­дять до складу міністерств, відомств та об'єднань, які їх кон­тролюють. Інакше кажучи, об'єкти контролю перебувають у прямому підпорядкуванні в суб'єктів, що виконують кон­трольні процедури.Є сенс розрізняти відомчий контроль на внутрішньовідомчий і внутрішньогосподарський. Внутрішньовідомчий контроль здійснюється контрольно-ревізійними службами вищестоя щих організацій. Для проведення внутрішньогосподарського контролю на підприємствах створюються контрольно-ревізійні відділи. їхня діяльність полягає в перевірці окремих ділянок діяльності даного підприємства, з погляду ефектив­ності й законності виконуваних операцій, а також виконання співробітниками підприємства своїх обов'язків. Іншим варіан­том організації внутрішньогосподарського контролю є чітке виконання співробітниками підприємства своїх посадових обов'язків, до складу яких включені й контрольні процедури.

Позавідомчий державний контроль здійснюється іншими органами виконавчої влади в межах компетенції кожного з них. Основною відмінністю позавідомчого контролю від відо­мчого є відсутність прямого підпорядкування об'єкта, що пе­ревіряється. При цьому в рамках позавідомчого контролю найчастіше вивчаються вужчі питання порівняно з відомчим. Так, Державна податкова адміністрація України контролює дотримання підприємствами податкового законодавства й, наприклад, законність здійснення валютних операцій. Національний банк України покликаний проводити пе­ревірку законності операцій з готівкою й проведення розра­хунків у безготівковій формі. Правоохоронні органи розслідують факти, що свідчать про розкрадання, розтрати й інші незаконні операції, скоєні посадовими особами підприємства, що перевіряється.Недержавний контроль у нашій класифікації представле­ний такими його видами: незалежний, банківський, кредитний і суспільний.Незалежний контроль представляють аудиторські фірми й установи, що виконують різного роду експертні оцінки.Банківський контроль здійснюється комерційними банками, як правило, що обслуговують підприємство. На відміну від кон­трольних функцій Нацбанку України, установи комерційних банків проводять не тільки наступні, але й поточні перевірки до­тримання порядку безготівкових розрахунків і законності опе­рацій з готівкою на підприємствах, що обслуговуються ними. Механізм кредитного контролю починає працювати у ви­падку виникнення кредитних відносин між партнерами. Суспільний контроль спрямований на перевірку дотриман­ня підприємствами конкретних правил або вимог. 

Сучасний стан контролю в Україні

Сучасні тенденції в українському суспільстві зумовлюють необхідність вирішення важливого питання – вдосконалення організації фінансового контролю, оскільки офіційні дані Державної контрольно-ревізійної служби (далі ДКРС) та Рахункової палати України свідчать про масові порушення фінансової дисципліни

Проведені ДКРС контрольні заходи засвідчили те, що і надалі має місце негативна практика незаконного та нецільового використання державних ресурсів. Такі порушення фінансово-господарської дисципліни у 2010 році виявлено у більше ніж половині з перевірених об’єктів контролю.

Загалом протягом 2010 року виявлено порушень, які призвели до втрат фінансових і матеріальних ресурсів, на загальну суму понад 35,1 млрд. грн. .

Провівши аналіз виконання Державного бюджету України, можна стверджувати, що він не виконується як за доходами, так і за видатками. Доходи державного бюджету у 2010 році становили 240 млрд. 615,2 млн. грн., або 96,5% запланованого обсягу (249 млрд. 251,6 млн. грн.). Видатки державного бюджету проведені в сумі 303 млрд. 588,7 млн. грн., або 93,5% плану (324 млрд. 785,1 млн. грн.) .

З року в рік аудиторами Рахункової палати виявляється все більше фактів порушень і недоліків при адмініструванні та справлянні доходів державного бюджету. У 2008 році відбулися порушення на суму 6,39 млрд. грн., 2009 – 14,71 млрд. грн., 2010 – 21,5 млрд. грн.

Рахунковою палатою в ході проведення впродовж 2010 року контрольно-аналітичних та експертних заходів виявлено незаконного, у тому числі нецільового використання коштів Державного бюджету України та цільових фондів на суму понад 16,1 млрд. грн., що на 60 % більше, ніж у попередньому році. 

На основі проведеної оцінки сучасного стану державного фінансово контролю в Україні можна стверджувати, що система державного фінансового контролю, яка побудована в Україні, не забезпечує належного рівня фінансово-бюджетної дисципліни як загалом у державі, так і на регіональному рівні зокрема. Це є наслідком низки проблем, які створюють тенденції до зростання кількості та обсягів основних фінансових порушень.

По-перше, необхідно зазначити, що термінологічний апарат та базові питання державного фінансового контролю розроблені недостатньо

По-друге, недосконалість та суперечливий характер чинного законодавства і нормативно-правових актів породжує можливості по-різному трактувати та розцінювати фінансові операції, показники господарської та бюджетної діяльності.

Також слід відзначити, що переважна більшість контрольно-перевіркових процедур має фіскальний характер, а практично здійснюється у вигляді перевірок і ревізій.  Ці методи не дають запобігти існуванню негативних явищ чи усунути причини їх виникнення, а лише констатують фінансові порушення.

Більше того, сучасний державний фінансовий контроль, як урядовий,  так і парламентський,  не поширюється на доходи Державного та місцевих бюджетів [15]. В Україні такі функції покладені на податкову службу, що є неправомірним.

Треба визнати, що система фінансового контролю практично не виконує попереджувально-профілактичної функції. Вона здебільшого констатує порушення, але в ній відсутні інструменти для їх попередження. Це говорить про наявність проблеми переважання заходів подальшого (наступного) контролю.

Сьогодні також спостерігається недостатньо продумане впровадження заходів та форм фінансового контролю, що застосовуються у зарубіжних країнах, до національної фінансової системи..

Ще однією проблемою, є слабка взаємодія ДКРС з правоохоронними та судовими органами

Остання, але не за важливістю, – проблема кадрів органів державного фінансового контролю, стандарти їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці та оплати відряджень ускладнюють залучення кваліфікованих працівників в органи урядового контролю.

Тому, з огляду на потребу високопрофесійного управління з боку держави у сфері фінансових відносин з метою підвищення ефективності та результативності, прозорості, бачимо, що система державного фінансового контролю в Україні дійсно потребує реформування.

 

Зміст контрольних повноважень суб’єктів забезпечення парламентського контролю в системі економічного контролю.

У системі державного контролю парламентський контроль має суттєві особливості, які зумовлені статусом суб'єкта контролю — Верховної Ради України як представницького органу держави. Це є підставою для визнання парламентського контролю особливою формою державного контролю, котра виходить за межі традиційного уявлення про державний контроль як засіб забезпечення законності у державному управлінні. Метою парламентського контролю є:    - встановлення не тільки відповідності діяльності на території України або в межах її інтересів за кордоном Конституції і законам України, а й доцільності, соціально-економічної та політичної обгрунтованості діяльності;    - виявлення відхилень від конституційних вимог, державних програм;    - визначення причин незаконної або недоцільної діяльності та засобів, спрямованих на вдосконалення, раціоналізацію, розвиток об'єкта контролю;    - виявлення передумов притягнення винних до відповідальності. Парламентський контроль здійснює Верховна Рада України, яка діє без будь-яких доручень, безпосередньо на підставі Конституції і законів України, в межах власної компетенції щодо будь-яких об'єктів контролю — за виключенням судів та правоохоронних органів при провадженні оперативно-розшукової роботи, досудового слідства, здійснення правосуддя за окремими справами.    Щодо цих об'єктів здійснюється непрямий парламентський контроль при призначенні шести суддів Конституційного Суду України, обранні суддів у системі судів загальної юрисдикції (в тому числі спеціалізованих судів), наданні згоди Верховної Ради України на затримання чи арешт судді, призначенні трьох членів Вищої ради юстиції.    Непрямий парламентський контроль Верховна Рада здійснює також щодо діяльності Президента України при:    — заслуховуванні щорічних та позачергових послань Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України і затвердженні рішень про надання Україною займів та економічної допомоги іноземним та міжнародним організаціям, про одержання Україною від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій займів, не передбачених Державним бюджетом України, здійсненні контролю за їх використанням;    — схваленні рішень про згоду щодо надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України в іншу державу або допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;    — затвердженні указів Президента України про введення воєнного або надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;    — обговоренні подання Президента України про стан війни і укладення миру, рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань;    — наданні згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсації міжнародних договорів України;    — прийнятті рішення про направлення до Президента України запиту на вимогу народного депутата, групи народних депутатів, комітету Верховної Ради України;    —  здійснення процедури усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.    Прямий (безпосередній) парламентський контроль Верховна Рада України здійснює щодо:    - забезпечення конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина;    - діяльності Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора України, інших державних органів та посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються Верховною Радою України або на призначення яких потрібна її згода;    - фінансово-економічної діяльності держави.    Парламентський контроль за забезпеченням прав, свобод та обов'язків людини і громадянина здійснюється Верховною Радою України безпосередньо та через Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, через деякі інші державні органи, у формуванні складу яких Верховна Рада бере безпосередню участь (наприклад, Конституційний Суд України, Вища рада юстиції тощо).    Парламентський контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України здійснюється при:    — розгляді та прийнятті рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;    — затвердженні загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;    — наданні згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України;    — щорічних та позачергових обговореннях звіту Кабінету Міністрів України;    — звіті членів Кабінету Міністрів України за вимогою комітету Верховної Ради України, але не менш однієї п'ятої від її конституційного складу;    — розгляді питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийнятті резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;    — обговоренні проекту Закону про Державний бюджет України і доповіді про хід виконання Державного бюджету України;    — затвердженні загальної структури, чисельності, визначенні функцій Збройних Сил України, Служби безпеки, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ.      Парламентський контроль за фінансово-економічною діяльністю держави здійснюється безпосередньо Верховною Радою України: під час обговорень на всіх етапах бюджетного процесу; шляхом затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визнання правових засад вилучення об'єктів права приватної власності; через Рахункову палату, яка діє на підставі відповідного закону; при наданні згоди на призначення Президентом України на посади та звільнення з посад Голови Національного банку, Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, призначенні половини складу Ради Національного банку України.