28. Організація і планування контрольно-ревізійної роботи

Під контрольно-ревізійною роботою розуміють сукупність трудових процесів, пов’язаних з виконанням контрольно-ревізійних процедур, а також із створенням необхідних умов для їх здійснення.

До контрольно-ревізійних процедур відносять організацію перевірки наявності та стану матеріальних цінностей, фінансових ресурсів, розрахункових операцій і т.д.

Контрольно-ревізійна робота проводиться у формі ревізій і перевірок.

Ревізія – це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітністю, спосіб документального розкриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Фактично ревізія – це комплекс взаємопов’язаних перевірок питань фінансово-господарської діяльності підприємств, що здійснюється з допомогою прийомів документального та фактичного контролю, спрямований на виявлення обґрунтованості, доцільності і економічної ефективності здійснення господарських операцій, стану збереження майна.

Перевірка – це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства або їх підрозділів. На відміну від ревізії перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.

Форми контрольно-ревізійної роботи можуть бути централізовані (зосереджені у вищих ланках управління) і децентралізовані (характеризуються наявністю контрольно-ревізійного апарату на підвідомчих підприємствах).

За характером виконання контрольно-ревізійних процедур виділяють бригадну, індивідуальну та змішану форми організації контрольно-ревізійної роботи.

Ревізія або перевірка здійснюється на підставі розпорядчого документа, підписаного начальником контрольно-ревізійної служби, начальником управління, їх заступниками.

Відповідно до ст.11 Закону України «про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» ревізія підприємств, установ та організацій за ініціативою контрольно-ревізійних органів може проводитися не частіше ніж один раз на рік. За дорученням правоохоронних органів ревізія проводиться в будь-який час.

До завдань контрольно-ревізійної служби належать здійснення контролю за:

-         використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;

-         виконанням державних контрактів, про авансованих за рахунок бюджетних коштів;

-         використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик чи кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів;

-         веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних.

Ревізія (від лат. Revizio – перегляд) – основна форма контролю.

Ревізія – форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень чи крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізія – це різностороння перевірка діяльності підприємства для встановлення законності, доцільності й ефективності дій. У словосполученні «контроль і ревізія» перше поняття є загальним і абстрактним, а друге – окремим і конкретним.

Основні причини необхідності ревізій:

-         низька свідомість окремих працівників стосовно ощадливості й збереження суспільної власності;

-         не завжди ефективний попередній і поточний контролю з боку керівників, бухгалтерів і фахівців відповідних галузей діяльності;

-         недоліки в доборі кадрів матеріально відповідальних осіб, неякісна інвентаризація, недосконалість системи матеріальної відповідальності тощо.

Ревізії досліджують господарсько-фінансову діяльність підприємств і підприємців з метою виявлення негативних явищ, їх ліквідації та уникнення в майбутньому. Ревізії активно впливають на виявлення причин безгосподарності, порушень законодавства і нормативних актів, сприяють відшкодуванню заподіяних конкретними особами збитків. З цією метою ревізори використовують законодавчі й нормативні акти з питань фінансово-господарського контролю, первинні облікові документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність суб’єктів підприємницької діяльності (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал).

Ревізія також вивчає суб’єкт підприємницької діяльності в статиці, ретроспективно, тобто після завершення господарських процесів. Результати ревізії ґрунтуються на документально достовірних доказах. Під час ревізії конкретно встановлюють розмір збитків, втрат, нестач, обґрунтовуючи це системою доказів (первинними документами, даними інвентаризації, пояснювальними записками відповідальних осіб тощо).

Ревізії проводиться згідно з законодавством про підприємства. При цьому власник (держава чи консолідований власник) ставить перед ревізією мету встановити, як призначений ним керівник підприємства виконує його волю в підприємницькій діяльності. Ревізія сприяє підвищенню ефективності діяльності, але не виконує прогнозної функції.

Ревізії розрізняють за такими ознаками:

1. Залежно від органів, які їх проводять

2. Відносно плановості

3. За складом спеціалістів

4. Залежно від обсягів охоплюваних ревізією господарських операцій

5. Залежно від повторюваності

Залежно від органів, які здійснюють контрольно-ревізійну роботу, розрізняють відомчі і позавідомчі ревізії. Відомчі ревізії організують у межах своєї системи міністерства і відомства і призначаються розпорядженням керівника вищестоящої організації чи установи. Позавідомчі ревізії проводять органи позавідомчого державного контролю: Міністерство економіки, Державний комітет статистики, Антимонопольний комітет тощо.

Відносно плановості ревізії поділяють на планові й позапланові. Планові ревізії проводять в установлені строки згідно з планами, які складають щороку як відомства, так і органи позавідомчого контролю. План контрольно-ревізійної роботи є секретними документами і не підлягають розголошенню. До позапланових ревізій належать ревізії, які проводяться в окремих випадках і з різних причин (у разі виявлення нестач, за наявності сигналів про недоліки в роботі, порушення і зловживання, з метою контролю за якістю ревізії тощо).

За складом ревізійної групи розрізняють комплексні і некомплексні ревізії. Некомплексну ревізію проводить бухгалтер-ревізор. В ході її перевіряють, як правило, лише фінансову діяльність підприємства, стан обліку і вірогідність звітності. У зв’язку з обмеженістю часу, відведеного для проведення ревізії, а також через брак у бухгалтерів-ревізорів глибоких знань з організації і технології виробництва такі ревізії не виявляють недоліків виробничо-технологічного порядку. Тому доцільніше на підприємствах проводити комплексні ревізії у складі ревізійних груп не тільки бухгалтерів-ревізорів, а й галузевих спеціалістів (агрономів, зоотехніків, інженерів-механіків, землевпорядників, інженерів-будівельників, ветеринарних лікарів, економістів, юристів тощо).

Залежно від обсягу охоплюваних перевіркою господарських операцій документальні ревізії поділяють на повні й часткові. Повна ревізія передбачає перевірку всієї діяльності підприємства за весь ревізований період. Неповна або часткова ревізія передбачає перевірку лише окремих ділянок діяльності підприємства. Неповну ревізію можна проводити не за весь ревізований період, а тільки за певний проміжок часу.

Залежно від повторюваності розрізняють первинні, повторні і додаткові документальні ревізії. Первинні ревізії проводять відповідно до планів або поза планом перший раз. Повторні ревізії призначають при наявності сигналів і скарг про проведення ревізії на низькому рівні, в результаті чого не виявлені відомі окремим особам факти зловживань. Додаткові ревізії здійснюють для уточнення окремих питань після первинних і повторних ревізій.

Первинний документ інформаційна модель господарського факту

факт - дійсність реальність те що обєктивно існує

однорідно згруповані господарські факти складають господарську операцію

господарська операція - це сукупність господарських фактів, що випливають на стан майна,капіталу, зобовязань і фінансових результатів

на кожний господарський факт створюється первиний докумен, що є його інформаційною моделлю

до елементів інформаційної моделі господарського факту, зафіксованої у первинному документі, належать його реквізити:

1.назва документа(форми)

2. дата і місце складання

3.назва підприємства,від імені якого складено документ

4.зміст та обсяг господарської операції

5. одиниці виміру господарської оперції

6. посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її офермлення

7.особистий підпис або інші дані,які дають змогу індефікувати особу,яка брала участь у здійсненні господарської операції

Інтерпретація господарського фатку: 1. реальний і точно відображений.2. реальний, але не точно відображениц. 3 . точно відображений,але нереальний

реальний факт це факт здійснення: 1.у конкретному місці.2 у конкретний час. 3. за участю конкретних юридичних або фізичних осіб.

відстеження господарського факту(господарські операції)-> виявлення відхилення: 1від норми.2від порядку.3від типових явищ->інтерпретація відхилення: 1 як помилки,2як шахрайства->прийняття рішення(висновок)

Оцінка господарського факту на відповідність

Вартісне оцінювання господарських фактів — явищ і процесів є передумовою їх запису у системі бухгалтерських доказів — документів, реєстрів (рахунків) та звітності.

Основні прийоми оцінювання господарських фактів у господарському обліку регламентуються законодавством і є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій. Відповідна оцінка — визначальна, і завдяки їй можна узагальнювати показники, дані різних підприємств у межах регіонів і держави.

У процесі господарювання застосовуються такі оцінювання господарських фактів: за історичною вартістю, ринковою вартістю; за фактичною собівартістю; за бізнес-плановою вартістю; за собівартістю; оптовими, договірними, роздрібними цінами; умовними цінами (у межах одного господарства); вартістю придбання — початковою вартістю тощо.

У бухгалтерському обліку діє принцип оцінювання за фактичною (історичною) собівартістю. Вона найповніше розкриває індивідуальні витрати, чим забезпечується реальна основа об'єктивного відображення майнового стану господарства та визначення результатів його роботи. Фактична собівартість у бухгалтерському обліку — основна оцінка господарських фактів.

Вартісна оцінка в бухгалтерському обліку є загальним вимірником, який дає змогу узагальнити всі господарські факти — явища та процеси.

Вартісне оцінювання є складовою методу бухгалтерського обліку та його принципом, за відсутності якої бухгалтерський облік за двоїстою (подвійною) системою не може здійснюватися.

Положенням (стандартам) про бухгалтерський облік та фінансові звіти підприємствам і організаціям визначено такі грошові оцінки активів у звітах:

Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання.

Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент.

Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації.

Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт (стаття) під час звичайної діяльності підприємства.

Основою оцінювання активів для складання фінансових звітів є історична собівартість. Вона комбінується з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери можуть відображатися за ринковою вартістю. А довгострокові борги дебіторів відображаються за їх теперішньою вартістю. Деякі підприємства використовують як основу поточну собівартість у відповідь на нездатність облікової моделі історичної собівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи. Тому найчастіше застосовують такі методи.