42.Аграрні відносини, їх зміст та специфіка. Земля.

Аграрні відносини — це особливий вид економічних відносин, які формуються в суспільстві між його членами, господарствами та державою з приводу володіння, користування і розпорядження землею як головним засобом виробництва в сільському господарстві, а також виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та розподілу доходів господарств. Вони включають також рентні відносини, що виникають з приводу виробництва і розподілу чистого доходу між виробниками, власниками землі та державою.

Як складова частина всієї економічної системи аграрні відносини мають специфічні риси. Це зумовлено насамперед тим, що основним засобом виробництва в аграрному секторі є земля, що сільське господарство найбільше залежить від природних та біологічних законів тощо.

Місце і значення аграрних відносин в економічній системі України визначається тим, що сільське господарство — одна з пріоритетних галузей народного господарства України.

Незважаючи на відсталість аграрного сектора економіки від сучасного світового рівня, його загальний потенціал в Україні досить вагомий.

Аграрна сфера — це специфічна галузь виробництва та життєдіяльності. В її основі — безпосереднє використання потенціалу і ресурсів живої природи з її законами й умовами.

В основі аграрних відносин лежать відносини, що виникають між людьми з приводу використання у сільському господарстві землі та інших природних ресурсів. Сутність аграрних відносин полягає в тому, щоб забезпечити прямий зв'язок між працівником і використовуваними ним елементами живої природи, в першу чергу землею, хоч форми цього зв'язку можуть бути різними.

До сфери аграрних відносин належать не тільки виробничі відносини суспільства із сільськогосподарськими підприємствами, а й відносини всередині останніх, у зв'язку з цим важливо виділити аграрні відносини у вузькому і широкому розумінні: перші обмежені галуззю сільського господарства, другі поширюються на всю систему економічних відносин, що виникають у суспільстві з приводу привласнення і використання землі та інших засобів виробництва в усьому агропромисловому комплексі. Найважливішою і визначальною частиною аграрних відносин є відносини власності на землю. Це обумовлено особливою роллю землі як головного засобу виробництва в аграрному секторі економіки. Власність на землю як економічна категорія розкриває історичну форму привласнення землі як засобу виробництва і предмета природи. В Земельному кодексі України (2001) визначено такі форми власності на землю, як державна, комунальна, приватна, і вказано, що всі ці форми власності є рівноправними.

43. Земельна рента, її сутність, форми і механізм формування. Ціна землі і орендна плата.

Сучасна економічна теорія твердить, що рента - це дохід від фактора, пропозиція якого нееластична. Це означає, що рента можлива лише при фіксованій кількості певного ресурсу. Вона створюється завдяки тому, що альтернативна вартість капіталовкладень в інші галузі буде нижчою. Рентні відносини можуть виникати у різних галузях, де ресурси дуже обмежені. Тому говорять про різні види ренти.

Рента може виникнути також при штучному підтриманні обмеженості ресурсів (зміна прав власності, введення тарифів на користування певними благами, квотування, ліцензування тощо). Ренту, яка виникає під впливом політичних факторів, називають фальшивою. Вона виникає, наприклад, у вигляді хабарів або витрат на політичні кампанії за право отримати державні субсидії або право придбати певні ресурси тощо.

Найпоширенішими є рентні відносини у сільському господарстві. Вони стосуються права отримання доходів від власності на землю. Ще класики та К.Маркс писали про існування у сільському господарстві диференціальної (І і II), абсолютної та монопольної земельної ренти. Диференціальна рента І пов'язувалась із різницею у плодючості та місцезнаходженні земельних ділянок, а її причиною вважалась приватна власність на землю як на об'єкт господарювання. Оскільки ціна сільськогосподарської продукції визначалась за витратами на найгірших земельних ділянках, власники середніх та кращих ділянок отримували додатковий дохід, який і називався диференціальною рентою першого типу.

Диференціальна рента II створювалась на ділянках, у які вкладались додаткові капіталовкладення, які дозволяли підвищувати урожайність на цих ділянках і отримувати додатковий дохід. Якщо диференціальна рента І вважалась природною, то диференціальна рента II - економічною рентою. Абсолютною земельною рентою вважався додатковий дохід, який отримували ті підприємці, що вкладали свій капітал у сільське господарство, у порівнянні з тими, хто вкладав його в інші галузі. Причиною виникнення абсолютної ренти вважалась монополія приватної власності на землю і відносно вищі прибутки у сільському господарстві, які неможливо було перерозподілити в інші галузі.

Представники неокласичної школи (А.Маршалл) вважають, що повна рента створюється за допомогою трьох факторів:

1) природна родючість ґрунту;

2) поліпшення землі за рахунок капіталовкладень;

3) фактори, що впливають на місцезнаходження земельної ділянки (шляхи, залізниці тощо).

Квазірента - це додатковий дохід підприємця за використання агротехніки та інтенсивне використання землі.Її ще називають доходом на поточні інвестиції.

Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продукту та від вартості її граничного продукту в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині банківської процентної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за таку суму, яка, будучи покладеною в оанк під проценти, оуде давати дохід не менший, ніж рента.