9. Татаро-монгольська навала і боротьба українського народу проти золотоординського ярма. Державотворча діяльність Данила Галицького.

Жорстокою руйнівною силою, що призвела до остаточного зруйнування старої Київської державності та встановлення тяжкого ярма над народами Сходу Європи, була татаро-монгольська навала. Однак вона не перервала боротьби за українську державність. Внаслідок неузгодженості дій руських князів і половецьких воєначальників у вири шильній битві на р. Калці 1223 їх армія зазнала поразки. Розгром на Калці значно послабив руські князівства, посіяв паніку та зневіру. Навесні 1239 р. онук Чингізхана Батий рушив на лівобережне Подніпровя. У березні після короткочасної облоги був взятий Переяславль. Восени 1240 р. Батий підійшов до Києва. Обороною Києва керував хоробрий воєвод Дмитро. Татари піддали місто страшенному руйнуванню. Всесвітнє значення боротьби нашого народу з монголо-татарами в тому, що відчайдушний самозахист наших предків ослабив та затримав навалу монголо-татар у глиб Європи. Важливими етапами дальшого утвердження Київської держави були зайняття Данилом Романовичем Києва 1240 і проголошення його великим князем Русi-України. Данило Романович наполегливо продовжує політику свого батька, яка супроводжувалась поєднання всіх українських земель, долаючи відцентровi тенденції феодальної анархії, втручання Польщі, Угорщини, Німецького ордену в українські справи.

10. Українська державність хііі — XIV ст. У європейському політичному просторі. Перехід українських земель під владу Литовської держави.

Після смерті Галицько-Волинського князя Юрія II почалася 40-річна боротьба Литви з Польщею за оволодіння Галичиною та Волинню. У 1386 р. Галичина остаточно приєднується до складу Польського королівства, а більшість території Волині увійшла до складу Литовської держави. В результаті переможної битви на Синіх Водах з татарами 1362 великий князь литовський Ольгерд оволодів Київщиною, Переяславщиною і Поділлям, дещо згодом під владою Литви опинилась більша частина Чернігово-Сіверської землі. Слід звернути увагу на роль Кревської унії 1385, яка поклала початок соціально-культурному і політичному впливові Польщі на Литву. Великий литовський князь Ягайло зобовязався зробити католицтво державною релігією у Литві, приєднати її до Польщі, а разом з нею й українські та білоруські землі. Однак завдяки енергійній діяльності Вітовта, підтриманого українськими і білоруськими феодалами, Велике князівство Литовське збереглося як незалежний державний організм і проіснувало до 1569 р Тривалий час Литовське князiвство було ареною жорстокої боротьби різних полiтичних груп.

11. Суспільно-політичні процеси в Україні у складі Великого князівства Литовського.

Необхідно мати на увазі, що соціально-політичний устрій українських і білоруських земель тривалий час зберігав в основному свiй попередній зміст. Князі з династії Гедиміновичiв лише змінили колишніх Рюриковичів й визнали верховну владу над собою великого князя литовського. Для українців литовське панування було набагато меншим злом, ніж тяжке золотоординське ярмо. До цього слід додати, що литовцi досить швидко потрапляли під вплив бiльш культурної Русі, яка сприяла розвитку і могутностi Литовського князівства. Однак великокнязівська влада, проводячи курс на створення централізованої держави, прагнула не допустити зміцнення нових місцевих династій на окремих українських землях і позбавити їх місцевої підтримки. Ці намагання викликали незадоволення українських феодалів, яке поглиблювалося також неухильним зростанням суспільних і політичних привілеїв католиків. Вiдвертий виступ української знаті за утвердження свого пріоритетного становища стався після смерті Вітовта 1430. У подальшій боротьбi українських феодалів проти литовського централiзму і переваги польських впливів помітну роль відiграли виступи князів Івана Гольшанського, Михайла Олельковича, Федора Більського 1480, а також повстання Михайла Глинського 1508. Однак повсталим не вдалося підняти широкі верстви населення, в тому числі більшiсть магнатів і православної шляхти, які в цілому інтегрувалися в політико-адмінiстративну систему Литовської держави, зміцнили в нiй свої позиції і не бажали реставрації удільно-князiвського ладу.