65. Білогвардійський і більшовицькі режими в Україні у 1918-1920 рр.

Під тиском переважаючих сил більшовиків українські війська, керовані С.Петлюрою, а також уряд УНР були вимушені залишити Київ. На більшій частині території України було відновлено радянську владу. Скликаний у Києві 6-10 березня 1919 року ІІІ-й Всеукраїнський зїзд Рад прийняв Конституцію УСРР як незалежної і суверенної держави. Однак ця державність була фактично прикриттям неподільного панування більшовицької Росії в Україні. У травні-червні було проведено реорганізацію в Українській Армії, яка стала регулярною, розпочала наступ і витіснила більшовицькі частини з південно-західного Поділля. На початку серпня 1919 р. почався спільний похід армії УНР та Української Галицької Армії одночасно на Київ і Одесу. З півдня на Київ вела наступ білогвардійська армія Денікіна. 31 серпня українські та денікінські частини увійшли в Київ. З 25 вересня українська армія розпочала воєнні дії з Денікіним. На осінь 1919 р. ситуація в українській армії стала катастрофічною. Вояки Армiї УНР були враженi епідемією тифу, що призвело до зменшення чисельності українських військ. Ситуацiя ускладнювалася також i тим, що Антанта запровадила проти України економiчну блокаду, — не дозволяючи довiз на українськi терени не тiльки зброї, але й лiкiв та медичного обладнання.

66.

67. Поворот більшовицького режиму до нової економічної політики. Зміна віх і лібералізація національної політики.

Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Внаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втратила велику кількість людей. Промисловість була зруйнована, обсяг її продукції зменшився. Однак причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики воєнного комунізму, яка підірвала матеріальну заінтересованість виробників у результатах своєї праці. Україна особливо постраждала від цієї політики. Причини переходу до непу: глибока соціально-економічна і політична криза влади, масові повстання в сільській місцевості, намагання утримати владу в будь-який спосіб. Ще на початку 1921 р. більшовицьке керівництво не мало наміру відмовлятися від воєнного комунізму. Однак московське керівництво, Ленін розуміли, що подальше здійснення політики воєнного комунізму може призвести до селянської війни. На X зїзді РКПб в березні 1921 р. було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою неп.

68. Дисидентський рух на Україні. Репресії 60 — 80-х рр.

Дисидентський рух в Україні у 60-70-х рр. викристалізувався у визвольну боротьбу за національні права України. Перші арешти його учасників мали місце у 1965 р. У січні-травні 1972 р. здійснено другу хвилю арештів діячів руху, які отримали ще суворіші вироки, ніж у 60-х рр. Серед них — В.Чорновіл, Є.Сверстюк, І.Світличний, М.Осадчий, В.Стус, І.Калинець та багато інших.

Значення дисидентського руху:

· Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху

· Свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню і утвердженню в народі демократичних ідеалів

· Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. Зєднав два етапи національно-визвольного руху — середини і кінця ХХ ст.

· Відкривав Україну світові

· Досвід та ідеологічні напрацювання дисидентів були використані в період перебудови і здобуття Україною незалежності

· Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва

· Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта політиків незалежної України

Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки і культури.