55. Перша світова війна і українська проблема.

Перша світова війна, що спалахнула у липні 1914 р., кинула у вир кривавої боротьби мільйони українців, якi були змушені воювати за інтереси двох велетенських імперій — Російської та Австро-Угорської. Одночасно війна поставила проблему визвольної боротьби українського народу в міжнародну площину, привернувши до України увагу європейської громадськості. Російський уряд, виношуючи мрію захоплення Галичини, розпочав одночасно переслідування українських організацій, окремих діячів на Східній Україні. Посилилися заклики російських нацiоналiстiв до розправи над українством. У листопаді 1914 р. був заарештований М.Грушевський, здійснювалася політика репресій щодо організованого українського руху на тимчасово захопленій російською армією території Галичини. У відповідь фактично всі українські політичні партії перейшли в опозицію щодо ведення війни й висунули завдання боротьби за повалення самодержавства i здійснення автономії України. Остаточна поразка Російської імперії, на думку українських діячів різного політичного спрямування, давала реальний шанс для національного самовизначення України та повної її самореалізації. Наслідком цих сподівань стало створення 4 серпня 1914 р. у Львові Союза визволення України СВУ — безпартійної політичної організації російських українців для пропаганди ідеї самостійності України. Виразно й недвозначно задекларувавши у власнiй програмi завдання боротьби за незалежну державу, СВУ розпочав широку видавничу дiяльнiсть, iнформуючи народи Європи про стан українських справ. Війна призвела до господарської розрухи і назрівання революційної кризи в Росії. Роки війни коштували їй величезних людських втрат. Чим далі тривала кривава війна, тим більше зростало загальнонародне незадоволення самодержавством.

56. Культурно-національний рух у першій половині хіх ст. Романтичні течії в літературі і мистецтві.

Розвиток української культури у даний перiод слiд розглядати у тiсному звязку з процесами нацiонального вiдродження i соцiально-полiтичного пробудження українського суспiльства. Тотальний русифiкаторський наступ iмперської бюрократii пiсля лiквiдацii Гетьманщини, Запорозької Сiчi, козацтва як стану поставив пiд знак запитання нацiонально-культурну самобутнiсть України. Проте українське громадянство не примирилося з такою ситуацiєю. Iдеї свободи i прав людини, що приносила молодь з європейських високих шкiл на свою Батькiвщину, потрапляли на сприятливий ґрунт традиційного козацького демократизму, що постійно живив свідомість українського народу. Утвердження в суспільний думці природного права людини i кожного народу на вільний розвиток, усвідомлення пріоритету всієї нації, а не лише її елітарних верств посилили загальний інтерес до народного життя, усієї розмаїтості його виявiв i, насамперед, у духовній сфері. На цьому ґрунті в Україні активізується вивчення народної творчості, що стало важливим чинником національного відродження. Українська народна мова все послідовніше здобувала собі доступ до творів письменства. Нову добу в українському письменстві започаткував I.Котляревський, який своєю Енеїдою утвердив народну мову як літературну. Слідом за ним на цей шлях стала група талановитих письменників — П.Гулак-Артемовський, Є.Гребiнка, Г.Квiтка-Основяненко, А.Метлинський, М.Костомаров та ін. У їх творчості домінуючим художнім напрямком стає романтизм, який спирався на глибоке зацікавлення народним життям, народною мовою, поезією, звичаями тощо. Цей процес в Україні став складовою загального для всієї Європи початку XIX ст. прагнення народів, позбавлених державності, до свого національного відродження.