34. Ліквідація Гетьманщини і Запорізької Січі.

Певне помякшення колонізаторської політики росiйського царизму мало місце під час царювання Єлизавети Петрівни 1741-1761. Було ліквідовано Правління гетьманського уряду, відкликано російських урядовців і обрано гетьманом брата фаворита імператриці — Кирила Розумовського 1750-1764. Новому гетьману вдалося відновити чинність усіх органів управлiння Гетьманщини. Реформи Розумовського були спрямовані на модернізацію окремих сторін соціального життя України. Вони торкались армії, судової справи, торгiвлі тощо. Маючи більш широкi політичнi права, ніж російське дворянство, козацька старшина прагнула закріпити своє привілейоване становище. Її представники перед загрозою ліквідації автономiї України вже не виступають за обмеження гетьманської влади, а прагнуть її піднесення і навіть домагаються зробити її спадковою у роді Розумовських. Вступ на російський престол Катерини ІІ 1762-1796 супроводжувався посиленням абсолютистської влади царизму, намаганням уніфікації усіх складових частин Російської імперії. В Україні було остаточно ліквідовано гетьманство і введено Малоросійське генерал-губернаторство і Малоросійську колегiю при ньому на чолі з П.Румянцевим. У Секретном постановлении, власноручно написаному Катериною ІІ для нового управителя Україною, якому цариця ставила завдання перетворити її на звичайну російську провінцію. Негативне ставлення українського суспільства до скасування гетьманства, грубого порушення царським урядом старовинних прав і вольностей, прагнення збереження автономії України відбилося у наказах українським депутатам у ходi виборiв до т.зв. Комiсії уложення збірника законів у 1767 р. і в процесі її роботи. Однак усі вияви поміркованої опозиційностi не дали жодних наслідків, процес ліквiдації решток автономії України і козацького самоврядування неухильно тривав. 3 самого початку відновлення Нової Січi царизм крок за кроком намагався обмежити територiю Запорожжя, В очах уряду Запорозька Січ була небезпечним вогнищем боротьби українського народу проти кріпосництва і національного гноблення. В червні 1775 р. за наказом Катерини ІІ Запорозька Січ була зайнята росiйськими військами і зруйнована. Україна буда інкорпорована Російською імперією, її автономія була ліквідована.

35. Ліквідація політичної автономії України і проблеми її культурного розвитку. Україна була інкорпорована Російською імперією, її автономний статус, неодноразово підтвердженний відповідними договорами, був ліквідований, український народ опинився у царській тюрмі народів. Але попри всі несприятливі політичні обставини існування хай і обмеженої української державності дало можливість для створення розмаїтої культурної спадщини, яка стала значним внеском у загальноєвропейський культурний процес. Царський уряд вперто відкидав усі проекти заснування університету в Україні, штучно консервуючи церковно-схоластичний характер освіти в Гетьманщині, тоді як у Росії утверджувалася світська школа. Слід відзначити, що наступ на політичну автономію супроводжувався імперською русифікаторською політикою в Україні. В 1765 р. у Києво-Могилянській академії запроваджено російську мову, яка стала викладовою для всіх дисциплін. Поступово славнозвісна академія була перетворена на звичайний церковний навчальний заклад.

36. Гайдамацькі рухи. Коліївщина, її наслідки, оцінка в історичній літературі.

Важливим фактором зміцнення звязків між обома частинами колишньої козацької держави було відродження на Правобережній Наддніпрянщині козацького устрою, закріплений заходами Мазепи всупереч спробам польської магнатерії знищити козацтво остаточно. Посилення соціального і національного гніту в результаті сваволі магнатів і шляхти на Правобережній Україні, де фактично не відчувалося присутності центральної влади, покликало до життя нову форму боротьби українського народу, яке дістало назву гайдамаччина. Вона здійснювалася в умовах ліквідації козацтва на Правобережжі, полонізації вищих прошарків українського суспільства, коли українське селянство фактично залишилося сам на сам з новою хвилею шляхетсько-католицької експансії. Гайдамаки обєднувалися в загони і, спираючись на підтримку населення, вели активну партизанську боротьбу проти польської шляхти і магнатерії. Важливою опорою гайдамацького руху була Запорозька Січ, де нерідко формувалися гайдамацькі загони, яка постачала найбільш досвідчений і загартований прошарок вояцтва. Гайдамацтво знаходило підтримку й серед православного духовенства, незадоволеного поверненням уніатства, посиленням католицизму. До нього прилучалисz також міщани, рештки дрібної шляхти. Таким чином, гайдамацький рух значною мірою відбивав загальнонаціональні прагнення, спрямовані на ліквідацію польського панування на Правобережній Україні. У 1734 р. вибухнуло перше велике повстання гайдамаків. Дії гайдамаків тривали у 1737 р. і у 1750 р. Однак найбільш масштабним було повстання гайдамаків у 1768 р. Воно відбулося в обстановці тиску на Польщу Катерини II, яка добилася обрання королем свого коханця Ст.Понятовського і змусила проголосити зрівняння в політичних правах православних і протестантів з католиками. Це викликало роздратування польської шляхти, яка утворила опозиційну конфедерацію й висунула гасла на захист католицизму, звільнення Польщі з-під впливу Росії та розпочала хрестовий похід, руйнуючи правоставні храми і знущаючись над українським населенням. Сподівання селянства одержати захист від російської армії прискорило загальний вибух. Повстання, що увійшло в історію під назваю Коліївщина, розпочалося на південній Київщині з виступу гайдамаків на чолі з запорожцем М.Залізняком. До повсталих приєднався сотник надвірної охорони київського воєводи С.Потоцького Іван Гонта. Обєднані загони взяли Умань, де повсталими було знищено значну кількість польської шляхти та євреїв-орендарів. Це був кульмінаційний пункт повстання, до поразки якого спричинилися російські війська, дислоковані на Правобережжі. Налякане розмахом гайдамацького виступу, його антикріпосницьким спрямуванням, царське командування підступно захопило Залізняка, Гонту та інших. Разом із польською шляхтою російські війська розгромили основні сили повстанців і вчинили над ними жорстоку розправу. Гонта був закатований поляками, а Залізняк був засланий до Сибіру. Тисячі селян зазнали кривавого суду польської шляхти.

37. Поділи Польщі і подальша доля українських земель.

Придушення гайдамацького руху не призвело до стабілізації внутрішнього становища польської держави. Егоїстична політика магнатів вела до посилення політичної анархії і розвалу соціально-економічного життя, чим намагалися скористатися її зажерливі сусіди — Росія, Прусія й Австрія. Зручним приводом для втручання у внутрішні справи ослабленої Польщі були переслідування в ній православних і протестантів з боку католицької реакції. Падіння польської державності прискорило прийняття т.зв. конституції 3 травня 1791 р., в якій відбився вплив Французької революції. Російські та пруські війська увійшли в Польщу з тим, щоб попередити поширення революційних настроїв і можливого зміщенння польської державності. У 1793 і 1795 рр. були проведені другий і третій поділ Польщі перший — у 1772 р., за яким до складу Росії увійшли Київське, Брацлавське, Подільське воєводства, а також уся Волинь і східна частина Холмщини. Решта Холмщини і Галичина увійшли до складу Австро-Угорщини. Таким чином, під кінець XVIII ст. більшість українських земель увійшла до складу Російської імперії. Обєднання різних гілок українського народу відбулося в умовах, коли царизм ліквідував політичну автономію України, козацтво і, здійснюючи централізаторську асиміляційну політику, став на заваді розвитку української культури. Феодально-кріпосницький лад і самодержавна система на довгі роки утвердилися в Україні.Потрібне було ціле століття, щоб український народ знову піднявся з колін й розгорнув боротьбу за соціальне й національне визволення.