40. Перша українська політична еміграція. Діяльність Пилипа і Григорія Орликів.

5 травня 1710 р. козацька рада у Бендерах обрала гетьманом колишнього генерального писаря Пилипа Орлика. Він очолив першу українську політичну еміграцію, яка тривалий час намагалась протидіяти деспотизму російського самодержавства. Уклавши на весні 1711 р. договори з Швецією і Туреччиною, Орлик із своєю армією та допоміжними татарськими силами вирушив на Правобережну Україну. Кримський союзник виявився фатальним для Орлика татари почали жорстоко спустошувати Правобережжя, забирати в полон населення це призвело до остаточної втрати Орликом підтримки широких верст народу і краху надій утвердитись в Україні. В еміграції П. Орлик активно доводив необхідність створення загальноєвропейської коаліції проти Росії з метою визволення України. Після його смерті завдяки зусиллям гетьмана — Григорія Орлика, який досяг високого становища у Франції, українська проблема ще довгий час була предметом уваги європейської дипломатії.

41. Перша Малоросійська колегія. Обмеження політичної автономії України.

29 квітня 1722 р. була заснована Малоросійська колегія, яка прагнула безконтрольно панувати в Україні. Вона мала контролювати усе внутрішнє життя Гетьманщини. Павло Полуботок вважав, що Малоросійська колегія зручно використовує вади української адміністрації для її остаточної ліквідації. З перших кроків своєї дія-сті Малоросійська колегія зустріла опір усіх кіл українського суспільства. Після обрання нового гетьмана Данила Апостола було ліквідовано Малоросійську колегію і видано Решительные пункты, які повинні були нормувати майбутній суспільно-політичний устрій в Україні. Після смерті Петра І 1725 російський уряд продовжував поглинання України імперією. Ті чи інші поступки автономному устрою, що мали місце протягом усього ХVIII ст., були продиктовані тимчасовою конюнктурою міжнародної обстановки або персональними впливами і не міняли загального курсу. При цьому треба наголосити, що і в умовах посилення централізаторської політики російського царизму українські політики намагалися в міру можливості протидіяти його руйнівній силі.

42. Кирило Розумовський і основні напрямки його діяльності.

Певне помякшення колонізаторської політики росiйського царизму мало місце під час царювання Єлизавети Петрівни 1741-1761. Було ліквідовано Правління гетьманського уряду, відкликано російських урядовців і обрано гетьманом брата фаворита імператриці — Кирила Розумовського 1750-1764. Новому гетьману вдалося відновити чинність усіх органів управлiння Гетьманщини. Він провів реформи у війстку, уніфікувавши форму, озброєння, вів у дію кодекс законів, скасував ряд обмежень економічного життя і торгівлі України. Реформи Розумовського були спрямовані на модернізацію окремих сторін соціального життя України, яка називає себе шляхтою. Маючи більш широкi політичнi права, ніж російське дворянство, козацька старшина прагнула закріпити своє привілейоване становище. Її представники перед загрозою ліквідації автономiї України вже не виступають за обмеження гетьманської влади, а прагнуть її піднесення і навіть домагаються зробити її спадковою у роді Розумовських.

43.