69. Україна і утворення Союзу рср. Національна політика більшовиків в Україні. Проблема українізації.

Більшовики після жовтневого перевороту виношували ідею світової пролетарської революції. Важливим етапом її вони вважали централізоване обєднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур та законодавства, забезпечення зверхності Росії. Процес утворення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни. Для республік ленінські пропозиції про рівноправну федерацію були сприйнятливі. VII Всеукраїнський зїзд рад у грудні 1922 р. схвалив ідею створення Союзу РСР. створення СРСР і входження до нього України, прийняття конституцій СРСР і УСРР зафіксували обмежений суверенітет України, який згодом трансформувався в процес фактичного перетворення України та звичайну адміністративну одиницю унітарної держави. Політика індустріалізації, яка була проголошена партією більшовиків, викликала масовий приплив селянського населення до українських міст, що суттєво змінило етнічний склад міського населення і зумовило перевагу українців, які вже не русифікувалися у таких масштабах, як раніше. Українська мова мала всі шанси стати загальновживаною мовою міст України. З посиленням українізації набувала дедалі більшого впливу в суспільному житті націонал-комуністична течія. Її представники щиро вірили у можливість поєднання доктрин більшовизму з процесами національно-культурного відродження. Поява націонал-комуністичних тенденцій була своєрідним відображенням певним послабленням тоталітарного контролю партії, що уможливило короткотривале існування різних ідеологічних течій.

70. Проведення колективізації на Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

В 1929 р. партійно-державне керівництво розпочало масову колективізацію, яку шляхом репресій і терору завершили суцільною колективізацією селянських господарств. Більшовики почали створювати колективні господарства: комуни, товариства спільного обробітку землі, радгоспи, сільськогосподарські артілі. До початку масової колективізації селяни ще певною мірою зберігали свою економічну незалежність і самодіяльність. Та це суперечило планам тоталітарної системи. Тому черговою жертвою сталінського терору стало селянство. Щоб забезпечити державу товарним зерном, потрібно було форсувати колективізацію. Пертим поштовхом для такого форсування стали хлібозаготівельні кризи у 1928-1929 pp. 1928 рік приніс Україні неврожай. Наслідки колективізації драматичні: сільськогосподарське виробництво було підірване до такої міри, що рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголівя худоби вдалося відновити лише у 50-х роках; ліквідовано економічну самостійність селян. їх знову повернули у стан кріпаків; поневолення останнього порівняно незалежного класу селянства сприяло подальшому зміцненню командно-адміністративної системи. Контроль сталінського партійно-державного апарату над громадянами став повністю тоталітарним; знищення найбільш кмітливої і працьовитої частини селянства; у решти зникли матеріальна заінтересованість у результатах праці, почуття власника-господаря. Відбулося розселянювання; голодомор 1932-1933 pp. в Україні. Причини голоду тепер зясовані цілком. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно. Це був справжній геноцид проти українського народу. Колективізація спричинила різке зниження продуктивності сільського господарства.