31. Соціально-економічний і політичний розвиток Гетьманщини у і пол. XVIII ст.

Кінець XVII — початок XVIII ст.. характеризувався загостренням соціальних суперечностей в Україні. Невдоволення селянства і рядового козацтва політикою старшини неодноразово виливалися у відверті повстання. Досвід багаторічної боротьби виробив у козацько-старшинських колах переконання, що лише політична автономія у складі Російської держави створює реальний грунт для подальшого розвитку України й забезпечення її життєвих інтересів. Розглядаючи соціально-економічне становище Гетьманщини, слід звернути увагу на певне піднесення її суспільного і культурного розвитку, господарського життя за часів гетьманування Данила Апостола. Однак це викликало занепокоєння російського царизму, який побоювався втратити свої позиції в Україні. Пiсля смертi гетьмана управління Україною було передано т.зв. Правлінню гетьманського уряду 1734-1750 на чолі з кн.Шаховським, яке згiдно з вказівками Петербурга вело лінію на дискредитацію автономного устрою місцевих урядових установ і призвичаєння українського населення до великороссийского правления. Царизм безоглядно розпоряджався людськими і матеріальними ресурсами України в імперських інтересах.

32. Розквіт української культури у другій половині хvіі ст.

З існуванням Києво-Могилянської академії повязаний всебічний розвиток культури українського народу протягом XVII — XVIII ст. У другій половині XVII ст. друкарство в Україні набуло найширшого розмаху порівняно з іншими країнами Східної Європи. Було видруковано Граматику Смотрицького, яка мала величезний вплив на писемність. Важливою рисою українського культурного процесу другій половині XVII ст. було утвердження й розвиток стилю бароко. Українське бароко стало синтезом традиційних, власних художніх надбань та всеєвропейських естетичних проявів цього стилю. Центром культурного життя продовжувала залишатись Києво-Могилянська академія. Український живопис ХVII ст. утвердився як певний синтез традиційного бачення й нового світовідчуття, позначеного впливом ренесансного гуманізму.

33. Діяльність Києво-Могилянської Академії. Меценатство гетьманів і козацької старшини кінець хvіі — початок хvііі ст.

Активну участь у піднесеннi освiти і культури беруть І.Борецький, П.Беринда, З.Копистенський, Л.Зизаній, Т.Земка та ін. Найбільш яскравою постаттю серед них був київський митрополит П.Могила, визначний церковний і культурний діяч, учений, організатор вищої школи в Українi. Йому належить заслуга в обєднанні київської братської школи з печерською монастирською школою і створенні колегіуму на зразок західноєвро-європейських шкіл, який був перетворений митрополитом на академiю. 3 її історією повязаний всебічний розвиток культури українського народу протягом ХVII-ХVIII ст., задоволення його освітніх і наукових потреб. Тут формувалася і розвивалася тогочасна лiтературна мова, був започаткований перший у нашій країні театр. Із стін Києво-Могилянської академії вийшло багато визначних державних, громадських, політичних і освітянських діячів, письменників, поетiв, художників і композиторiв, які відзначились у різних сферах суспільно-полiтичного і культурного життя України, зробили значний внесок у національно-визвольну боротьбу. Однією з важливих рис академії було вивчання латинської мови польської, грецької та інших мов. Крім мов, в учбову програму входило викладання т. зв. Сім вільних наук — граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія та музика. У Київській академії було продовжено інтенсивне книгодрукування. Центром культурного життя була та продовжувала залишатись Києво-Могилянська академія. Меценатська дія-сть Мазепи в галузі літератури, мистецтва, освіти не була проявом якоїсь особистої зацікавленості, а перебувала у тісному звязку з його державницькими змаганнями, намаганнями піднести свою батьківщину на високий культурний рівень. У цьому прагненні він не був одиноким, а спирався на нову українську еліту — козацьку старшину, яка також намагалася не відставати від свого гетьмана. Ця культурницька політика Мазепи лежала в одному логічному ряду з традиційним прагненням кращих представників українського суспільства відстояти права і свободу України всупереч централістичній лінії російського царизму.