74. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини у період між двома світовими війнами.

Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехословаччини. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобовязалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція 17 березня 1921 р. гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Послідовна асиміляторська політика польських властей за фактичної відсутності єдності українських політичних сил зумовила застосування більш радикальних форм боротьби. У Відні в січні 1929 р. було створено Організацію Українських Націоналістів ОУН. Лідером партії став Є.Коновалець. Не краща ситуація була в Румунії. В 1932 р. українські селяни опинилися під загрозою голоду. В 1918-1928 pp. румунська влада запровадила воєнний стан у всій провінції. Українські землі активно роздавалися румунським офіцерам. Тривала прискорена румунізація краю. Було закрито всі українські школи, переслідувалася українська церква. Драматичними були події в українських землях, які входили до складу Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. Саме ці території стали розмінною картою у великій політиці наприкінці 30-х років, що завершилася початком Другої світової війни.

75. Діяльність політичних партій на західноукраїнських землях. Створення уво та оун, їх боротьба проти польських окупантів.

У 1920 р. група українських старшин на чолі з Є.Коновальцем, який очолював корпус січових стрільців у складі армії УНР, заснувала у Празі підпільну Українську військову організацію, що ставила своїм завданням ведення збройної боротьби проти польської окупації. У 1929 р. представники УВО та радикально настроєних студентських груп утворили Організацію українських націоналістів ОУН. Вона дотримувалася військових організаційних засад, суворої дисципліни й стала на шлях політичного терору проти представників польської влади. Разом з тим вона прагнула утворити широкий революційний рух, спрямований на відродження української державності. ОУН мала значний вплив у багатьох господарських, освітніх насамперед молодіжних організаціях, влаштовувала масові політичні демонстрації, акції протесту, енергійно поширювала свої ідеї в масах. Залучення до ОУН молодих, енергійних, ідеалістично налаштованих, здатних до самопожертви людей зробило ОУН найбільш динамічною і впливовою політичною силою в Західній Україні 30-х роках.

76. Культурно-просвітницький рух на західноукраїнських землях у 20 — 30-ті рр. Громадські установи. Греко-католицька церква.

У центрі уваги галицького громадянства були проблеми освіти. В результаті дискримінаційної політики властей було закрито декілька початкових шкіл. У 1920 р. у Львові було засновано таємний український університет, який проіснував до 1925 р. Багато українців виїздили для здобуття освіти за кордон. Важливу роль в організації середньої освіти відіграло товариство Рідна школа, яке заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. Величезну загальнокультурну працю здійснювала давня галицька інституція Просвіта, яка утримувала надзвичайно широку мережу читалень, вела цілий ряд освітніх курсів та ін. Найважливішою і найвпливовішою організацією галицьких українців була греко-католицька церква. Її популярності та зміцненню сприяла діяльність митрополита Андрія Шептицького, спрямована на збереження східних церковних традицій і підтримку національних прагнень українського народу. Церква здійснювала величезну культурно-освітню працю, яка сприяла піднесенню національної свідомості галицьких українців, їх духовного розвитку.