Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МВУЛ.docx
Скачиваний:
47
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
43.56 Кб
Скачать

1. Методика навчання української літератури як наука. Предмет, зміст і структура курсу

Методика навчання української літератури — педагогічно-літературознавча прикладна наука, що містить психолого-педагогічні засади роботи вчителя, вимоги до літературного і літературознавчого змісту навчання, рекомендації щодо дидактичних шляхів його опанування, стратегії виховання учня засобами художнього слова.

Об’єктом методики навчання української літератури є навчальний процес, тобто взаємодія вчителя і учнів, що має на меті набуття учнями літературної компетентності та розвиток особистості засобами художнього слова. Предметом — система принципів, методів, технологій, прийомів, форм, видів, засобів навчальної і виховної роботи на уроках української літератури та в позакласній літературній діяльності вчителя й учнів.

Методика навчання української літератури зосереджена на таких проблемах:

— психологічні особливості сприймання художнього слова учнями і спосіб їх урахування в учительській роботі;

—педагогічні принципи викладання літератури;

— фахова підготовка вчителя;

— методи і прийоми викладання;

— інноваційні педагогічні технології у проекції на вивчення літератури;

— сучасні вимоги до уроку української літератури;

— типи уроків;

— специфіка викладання окремих розділів літературної освіти: біографії письменника, позакласного читання, літератури рідного краю, з’ясування теоретико-літературних понять тощо;

— організування сприймання учнями художнього тексту і його шкільний літературознавчий аналіз;

— особливості вивчення жанрової специфіки твору;

— розвиток усного і писемного мовлення дітей, їхніх творчих здібностей.

Структуру методики навчання літератури традиційно тлумачать як поєднання трьох основних частин: теорії методики, її історії та методичних розробок уроків і позакласних заходів.

3. Основні етапи розвитку методики навчання української літератури

В ХІ—ХVІІІ ст. вітчизняна літературна освіта була складником інтегрованого навчання словесності і здійснювалася на матеріалі іншомовних зразків. Методичними здобутками її є способи навчання читання (передусім виразного), розгляду теоретико-літературних понять, віршованої творчості, стилістичного розбору, розвитку мовлення (зокрема, творення і проголошення красномовних текстів). Важливим джерелом розвитку методики літератури є морально-етичне виховання засобами художнього слова, що здійснювалося у ті часи на матеріалі біблійних текстів, які учні читали, заучували, співали.

У ХІХ ст. в поділеній на частини Україні, що перебувала в колоніальному становищі під владою імперій, спостерігалися дві протилежні тенденції: влада спрямовувала сили на денаціоналізацію українців і їх відповідну русифікацію, полонізацію, а передова українська інтелігенція докладала зусилля для освіти дітей рідною мовою, зокрема вивчення українського фольклору та художньої літератури.

Вивчення українських художніх творів, складених живою розмовною мовою, розпочалося з поширення усної народної творчості. Одним із джерел методики навчання літератури є усна народна традиція творення і передавання фольклору. У сучасній методиці під час вивчення у школі казок, пісень, загадок та інших фольклорних жанрів застосовують давні прийоми їх виконання, театралізації, співтворчості, гри. Якщо фольклор передавали з уст в уста, то твори українських поетів переписували — так у народі вивчали вірші Г. Сковороди, Т. Шевченка. Традиції літературної освіти в родині, громаді, поряд зі шкільною та академічною практикою, стали витоками методики як науки.

Духовно-патріотичні підвалини викладання української літератури заклали видатні письменники, педагоги, громадські діячі ХІХ — початку ХХ ст.: Я. Головацький, Т. Шевченко, О. Духнович, Ю. Федькович, Марко Вовчок, І. Франко, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, А. Свидницький, Х. Алчевська, Леся Українка, С. Васильченко, Б. Грінченко, С. Черкасенко, С. Русова та ін. Діячі культури у своїх творах (художніх, наукових, публіцистичних) обґрунтували значення національного художнього слова для навчання і виховання дітей.

У ХХ ст. методична наука розвивалася в різних історичних умовах: державотворення (1917—1920); Західної України у складі інших держав, передовсім Польщі (до 1939); Наддніпрянської (після 1939 і Західної) України у складі СРСР. Свої особливості мала еміграційна методика навчання рідної літератури, витворена українцями діаспори. З 1991 р. після здобуття Україною суверенітету ця наука набула нових методологічних засад і завдань, пов’язаних із національним відродженням.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.