Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Магистратура 2012.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
14.09.2019
Размер:
329.22 Кб
Скачать

64

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Мовознавчі погляди П.Білецького-Носенка у контексті

соціально-історичних подій

1.1. Життєвий і творчий шлях П.П. Білецьго-Носенка …………………

1.2. Лінгвістична царина П. Білецького-Носенка ………………………….

1.3. Словник П. Білецького-Носенка – перший великий словник української мови ………………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 2. Наукове вивчення мовної картини світу

2.1. Поняття мовної картини світу в українській лінгвістиці

2.2. Історія розгляду мовної картини світу в науці та лінгвістиці

2.3. Аспекти вивчення мовної картини світу

2.4. Сучасний етап вивчення мовної картини світу в лінгвістиці

РОЗДІЛ 3. Лінгвістичні аспекти української мови у Словнику

П. Білецького-Носенка

3.1. Фонетико-орфоепічний і графічний аспекти української мови

У Словнику П. Білецького-Носенка…………………………………………

3.2. Лексичний аспект української мови у Словнику

П. Білецького-Носенка…………………………………………………..

3.3. Граматичний аспект української мови у Словнику

П. Білецького-Носенка………………………………………………….

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………

ДОДАТКИ………………………………………………………………….

ВСТУП

Постать П. Білецького-Носенка як мовознавця-практика, перекладача, лексикографа, педагога, літературного та громадського діяча, який постійно піклувався про долю рідної мови, посідає особливе місце в культурному, літературному й науковому житті України 20-х – першої половини 40-х років ХІХ століття. Це зумовлено двома відмітними гранями його особистості, його таланту: по-перше, тим, що він, як ніхто інший із його сучасників – українських письменників, поєднував у собі письменницький хист, був обдарованим художником, творчо поєднував педагогічну діяльність з науковою , по-друге, його надзвичайно активною та різнобічною діяльністю на ниві різних ділянок філології. До питань як української мови, так і загального мовознавства, перекладознавства, лексикографії Павло Білецький-Носенко звертався постійно – не тільки у спеціальних працях, а й принагідно у різних виступах, листах тощо.

Різні аспекти діяльності вченого у царині теоретичного і практичного мовознавства вже висвітлені в наукових, науково-популярних та науково-біографічних дослідженнях таких вітчизняних мовознавців, літературознавців, як В.В. Німчук, Л.В. Самойлович, В.М. Русанівський, П.Й. Горецького, Б.А.Деркач, В. М Підвойний, Г. В. Самойленко та ін.

Актуальність дослідження зумовлена недостатньою вивченістю активної й багатогранної діяльності П.Білецького-Носенка у мовознавстваі та відсутністю окремого монографічного дослідження його наукової спадщини в сучасному українському мовознавстві, де б комплексно висвітлювався його внесок у розвиток лінгвістичної думки, концепції і теорії мовознавства, лексикографії, перекладознавства періоду першої половини ХІХ століття.

Метою роботи є комплексний аналіз наукової спадщини П.Білецького-Носенка та висвітлення його практичної діяльності, що мають значення для розв’язання актуальних питань теорії і практики української мови. Проблематика дослідження зумовлює розв’язання низки конкретних завдань:

1) провести дослідження теоретичної і практичної діяльності П. Білецького-Носенка в галузі мовознавства – лінгвостилістики, історії літературної мови, лексикографії, лінгвістичних аспектів перекладознавства та фольклористики – у тісному зв’язку як із суспільно-політичними та ідеологічними умовами життя і творчості письменника-вченого, так і з розвитком філологічно-лінгвістичних ідей його часу;

2) зробити огляд питань історії української національної, а також літературної мови в інтерпретації П.Білецького-Носенка;

3) охарактеризувати теоретичну і практичну діяльність П.Білецького-Носенка як лексикографа;

5) простежити практичну участь П.Білецького-Носенка у розв’язанні актуальних соціальних питань функціонування української літературної мови.

Об’єктом роботи є лінгвістична спадщина П.Білецького-Носенка, зокрема його Словник української мови.

Предметом дослідження є виявлення та оцінка конкретного впливу Словника української мови П. Білецького-Носенка на різні аспекти науки про українську мову і практичну реалізацію проблем, пов’язаних із функціонуванням української мови на початку XІX століття.

Методи дослідження відповідають поставленій меті і завданням роботи. Основним є описовий метод, який передбачає виявлення конкретних аспектів розуміння й тлумачення окремих мовних явищ у діяльності П.Білецького-Носенка. Методи аналізу та синтезу при вивченні творчого доробку П.Білецького-Носенка як мовознавця-практика, лексикографа, громадського діяча забезпечують адекватне й об’єктивне відображення його лінгвістичної діяльності. Використовувалися також елементи зіставлення, систематизації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у роботі вперше зроблено спробу комплексного й достатньо повного висвітлення на широкому соціально-історичному тлі життя України першої половини ХІХ ст. соціально- та культурно-мовної концепції П.Білецького-Носенка, яка реалізувалася в його поглядах на мову в цілому та українську мову як національну мову українського народу зокрема і в його практичній науковій та громадській діяльності. У магістерській роботі охарактеризовано концепцію розуміння П. Білецьким-Носенком низки складних мовно-естетичних проблем, власне лінгвістичних питань, які залишаються актуальними і тепер.

Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній комплексно розкрито багатогранну теоретичну і практичну діяльність П.Білецького-Носенка як мовознавця, лексикографа, перекладознавця і громадського діяча, спрямовану на дослідження української мови, на розширення сфери її соціального функціонування.

Практичне значення роботи виражається в можливості застосування її матеріалів у курсах лексикографії української мови, при вивченні творчості П.Білецького-Носенка, а також у подальших наукових дослідженнях .

Публікації. Результати дослідження викладено

Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, додатків. Повний обсяг роботи – сторінок.

Розділ 1. Мовознавчі погляди п.Білецького-Носенка у контексті соціально-історичних подій

    1. Життєвий і творчий шлях П.П. Білецьго-Носенка. Павло Павлович Білецький-Носенко Народився 16 (27 серпня) 1774 у місті Прилуках на Полтавщині в дворянській сім'ї, що походила з давнього козацько-старшинського роду. Далекий предок його Іван Hіc брав участь у Визвольній війні під керівництвом Б. Хмельницького, у боротьбі зі шведами. Друга дружина І. Носа походила з роду Білецьких, і нащадків їх названо Білецькі-Носенки. Дід його Георгій був прилуцьким сотником. Батько лексикографа Павло загинув у війні з турками. За родинною традицією Павла Павловича також готували до військової служби. У віці п'яти років хлопчика записують у відділення для малолітніх імператорського Шляхетського сухопутного кадетського корпусу, де він навчався чотирнадцять років. У 1793 р. Павло Павлович блискуче закінчив навчання і був відправлений у чині поручика до 1-го батальйону Катеринославського єгерського корпусу. П. Білецький-Носенко приймає участь у ряді військових операцій російської армії, зокрема під командуванням О. Суворова, за що був нагороджений Золотим хрестом на Георгіївській стрічці з написом: «За труды и храбрость». Перед ним відкривалась блискуча військова кар'єра, але в жовтні 1798 р., за наполегливою вимогою матері (жінки дуже деспотичної), П. Білецький-Носенко в чині штабс-капітана виходить у відставку і живе то у Прилуках, то в маєтку батьків дружини в містечку Хмелові Роменського повіту Полтавської губернії.

У 1801 р. прилуцьке дворянство обрало майбутнього письменника підсудком повітового земського судді; він поселяється в селі Лапинцях на Прилуччині, де і прожив до самої смерті.

Родовий маєток П. Білецького-Носенка містився на болотистій місцевості, непридатній для культивування. Прагнучи перетворити його на «райський куточок», Павло Павлович копає канали, насаджує верби, насипає кургани, будує місточки, альтанки. Ось у такій місцевості й проходили заняття.

Восени 1798 року пішов у відставку й повернувся додому в Прилуки. Жив переважно в своєму маєтку в селі Лапинцях біля Прилук, а певний час і в маєтку своєї дружини в містечку Хмелові Роменського повіту.

У 1801 році був обраний підсудком у Прилуцький повітовий земський суд. Поруч з цим у селі Замості в маєтку І. Величка навчав групу дворянських дітей. Викладав він найрізноманітніші науки, зокрема російську, французьку, німецьку мови, поезію, риторику й естетику, географію, природознавство, математику, геометрію та ін. З 1807 по 1809 роки Павло Білецький-Носенко був помічником попечителя у Прилуцькій лікарні. У 1810 році став штатним наглядачем училищ Прилуцького повіту, а з 1812 року — почесним наглядачем. Усю свою штатну платню він жертвував на користь училища, і був ним протягом 37 років. За свідченням біографів, Павло Павлович був дуже релігійним, скромним, нерозбещеним тогочасними світськими норовами. Улюбленим його прислів'ям було "Думай добре, роби добре, і буде добре". Він прагнув приносити користь і робити добро всім, хто до нього звертався, - і словом, і ділом, і грішми[].

П.Білецький-Носенко уклав лікарський порадник. Він усіляко допомагав багатьом "простолюдинам".

У спадщину йому дісталося кілька сіл. Нерідко за несправедливі дії Павло Павлович звільняв прикажчиків і суддів. Особливо переслідував тих, хто вдавався до пияцтва, бешкетування, крадіжок тощо. В його маєтку не існувало панщини; селяни мали розраховуватися з поміщиком натурою та грошима. Водночас П.Білецький-Носенко був суворим і недоступним у всьому, що стосувалося порушення інтересів його селян. Категорично забороняв прикажчикам грабувати їх. Він гуманно ставився до них і розумів їхні найелементарніші права на працю.

Улюбленою розвагою влітку П.Білецького-Носенка була пасіка в його розкішному саду. Наслідком цих цікавих спостережень стала написана в останні роки життя велика праця "Пасечник, или Опыты пчеловода в южной полосе России" (надрукована в 1872 р. у Києві).Останні роки життя П.Білецький-Носенко самотньо проводить у Ла-пинцях. Проте тяжко хворий, морально травмований (він пережив усіх своїх братів, двох старших синів, двох дочок, другу дружину), письменник продовжував стежити за розвитком літератури і політичними подіями.

Помер 11 (23 червня) 1856 року. Похований у селі Лапинцях. Для свого часу Павло Павлович Білецький-Носенко був дуже освіченою людиною — досконало володів іноземними мовами, добре знав вітчизняну й світову літературу. В його бібліотеці налічувалося кілька тисяч томів німецькою, латинською, французькою, російською, українською і польською мовами. Він уважно стежив за літературним і науковим життям Росії, передплачував багато періодичних видань з різних галузей знань.

Свої різнобічні знання педагог намагався передати вихованцям. Усі предмети в пансіоні Павло Павлович викладав сам : арифметику, географію, геометрію, риторику, поезію, міфологію, історію, фізику, історію мистецтва, малювання, артилерійську справу, фортифікацію.

Про характер навчання в пансіоні дає уявлення один з його листів, написаний у 1809 р., де педагог наводить розклад уроків. П’ять разів на тиждень з ранку до обіду проводилися заняття з латинської, французької, німецької і російської мов, перекладали тексти з російської мови на іноземні і навпаки. Ранок у четвер відводився для занять живописом. Після обіду з другої до четвертої години в понеділок і середу вихованці пансіону вивчали арифметику і геометрію ; в четвер, п’ятницю й суботу — математичну географію Європи та Азії. З п’ятої до сьомої години в понеділок проводилися заняття з риторики, поезії і міфології ; у вівторок, середу, четвер, п’ятницю й суботу вивчали історію стародавнього світу, загальну і російську історію. У святкові та вихідні дні педагог знайомив вихованців з Біблією, найкращими творами світової літератури.

Слава про Павла Павловича Білецького-Носенка як талановитого педагога швидко поширювалася. Він постійно отримував листи від різних осіб з усіх куточків Росії з проханням взяти на виховання їхніх дітей. Система навчання в пансіоні різнилася від офіційної, панівної в ті часи. Намагаючись дотримуватись демократичних методів у своїй педагогічній діяльності, Павло Павлович прагнув виховати гармонійно освічену людину, розвивати в учнів природжені навички і здібності, вимагав від них свідомого розуміння того, що вони вивчали.

Павло Павлович був обдарованим художником, який залишив багато акварельних малюнків, мініатюрних портретів, пейзажів і архітектурних планів, зроблених з натури ще під час воєнних походів. За свідченням сучасників, його лекції з історії живопису і скульптури, військової і цивільної архітектури, перспективи й теорії світла і тіней вирізнялись ясністю, чіткістю, простотою. Він так умів заохочувати й зацікавлювати своїх учнів, що навіть ті з них, які, здавалося б, не мають покликання до жодного з мистецтв, завершуючи навчання, добре володіли олівцем і пензлем.

Як талановитий і від природи обдарований педагог, Павло Павлович Білецький-Носенко добре знав психологію, здібності й нахили кожного вихованця, й нерідко не погоджувався з батьками дітей, які визначали їхнє майбутнє, керуючись власними вподобаннями. Про це можна судити з листа педагога (датованого 1815 р.) до батька М.А.Маркевича : «Если хочет, может быть глубоким математиком, но любимая его часть учености есть литература, история и география, физика и натуральная история ; он мог бы быть весьма ученым человеком, когда б мог заниматься с приличной важностью и вниманием ; к военной службе теперь неприметно в нем охоты ни малейшего следа…»[ , c.88].

Будучи вимогливим і справедливим як до учнів, так і до педагогів, Павло Павлович завжди виступав проти надмірно суворого ставлення до школярів. Він неодноразово був присутнім на уроках в училищі, інколи навіть особисто пояснював незрозумілі місця. Багато зусиль докладав педагог для викорінення з практики методу зубріння, брутального поводження з учнями. Прагнучи поліпшити роботу училища, він часто висловлював пропозиції щодо цього в доповідних записках до Училищного комітету Харківського університету, якому підпорядковувався цей навчальний заклад.

Проте ці пропозиції не мали жодної підтримки. У липні 1818 р. Павло Павлович Білецький-Носенко писав на ім’я ректора Харківського університету І.П.Рижського, що подання почесних наглядачів «в пользу просвещения нимало не уважаются, и многие важные распоряжения в пользу училищ, которые бы должны оным сообщать, никем не сообщаются»[].

Переконавшись, що від нього, як від почесного наглядача, не вимагають і не бажають діяльної участі у справі поліпшення системи навчання в училищі, а сподіваються тільки на пожертвування на користь училища, в цьому ж, 1818 р., він подарував училищу зі своєї власної бібліотеки 584 томи на суму 854 карбованця, у доповнення до «карт, атласов и стереометрических тел», тим самим поклавши початок заснуванню бібліотеки. Тоді ж Павло Павлович пожертвував понад 2 000 карбованців для утримання бідних учнів. За це педагог неодноразово отримував подяки від міністерства народної освіти й директора народних училищ Полтавської губернії[].

Павло Павлович Білецький-Носенко творчо поєднував педагогічну діяльність з науковою, підтримував тісні контакти з науковими установами, товариствами: з Російською академією наук, Московським товариством дослідників природи, Вільним економічним товариством у Петербурзі. Найплідніше взаємини встановилися в Павла Павловича з Товариством наук при Харківському університеті. З 1812 по 1829 рр. він написав і надіслав до цих товариств багато праць з природознавства, сільського господарства, економіки, медицини, фольклору, етнографії, літератури, лінгвістики, археології («О земледелии в Прилуцком повете», «О теории эпидемии рогатого скота. О скотской чуме», «О посеве проса», «О прививании предохранительной оспы», «Древности Прилуцкие»). У праці «Мысли о паровом плуге» (1828 р.) Павло Павлович Білецький-Носенко першим у Росії порушує питання про оброблення землі механічною тягою. Цікаві його статті про народну медицину, бджільництво[].

В 1838 р. Павло Павлович приймає запрошення редакції газети «Полтавские губернские ведомости» стати її співробітником. Протягом 1838–1841 рр. він надрукував на сторінках газети чимало матеріалів з різних галузей знань : «Статистическое описание города Прилуки», «Биография. Полковник Прилуцкий Иван Иеремеевич Нос», «О первых гражданских буквах в России», «Суеверия малороссиян, сохранившиеся в памятниках словесных», «О языке малороссийском», «Историческое предание о Иване Золотаренко» та інші мовознавчі і етнографічні праці вченого, які й сьогодні багато в чому не втратили свого історико-пізнавального значення.

Безумовної поваги заслуговує прагнення Павла Павловича Білецького-Носенка у своїх художніх творах, фольклорно-етнографічних етюдах і наукових статтях висловити з просвітительських позицій співчутливе й гуманне ставлення до закріпаченого селянства, ознайомити російського читача з історією та культурою українського народу.

Вихований у Петербурзі, в типово російському середовищі, Павло Павлович Білецький-Носенко не відразу змінив своє ставлення до «малороссиянизма»[, c. ]. Та враз захопившись овіяними народною мудрістю легендами, переказами, задушевними українськими думами й піснями, «Енеїдою» І.Котляревського, і сам починає збирати й опрацьовувати фольклорні і етнографічні матеріали. У своєму листі від 17 лютого 1840 р. він виловлює переконання, що його праці допоможуть глибше ознайомити «Россию со славою моей милой Родины, так слабо, а иногда и превратно описанной модными путешественниками и даже историками»[40, c. 46].

Про повагу письменника до історичного минулого та культури українського народу свідчать його історичні розвідки, зокрема «Историческое предание о Иване Золотаренко», в якому широко використовувалися матеріали рукописної «Історії Русів» та інші друковані джерела й усні перекази. У невеличкому за обсягом «Историческом предании…» Павло Павлович зумів показати Золотаренка героїчною особою і справжнім патріотом своєї Вітчизни, людиною освіченою, «доброго серця». Захоплений постаттю свого героя він пише українською мовою драму «Іван Золотаренко», з якої до нас дійшов лише невеликий уривок.

Особливе місце в педагогічному доробку Павла Павловича Білецького-Носенка належить казкам. Хоча автор і звертався до традиційних сюжетів, характерних для народного епосу багатьох народів світу («Три бажання», «Добриня та цуцик», «Урок панам», «Пан писар»), особливо ж широко він використовував український фольклор. Розважальну функцію казки Павло Павлович намагався поєднати з прищепленням читачам думки про непересічну цінність моральних принципів, без дотримання яких людина ніколи не буде щасливою. Він започаткував в українській літературі жанр віршованої казки.

В одній із перших своїх побутово-фантастичних казок «Три бажання» письменник переповів відомий античний сюжет, залучивши елементи українського фольклору (народні повір’я про русалок і відьом).

П. Білецький-Носенко був вельми діяльною особистістю, про що зазначають у своїх працях дослідники: «Талановитий письменник і перекладач, педагог і літературний критик, мовознавець, автор праць із різних галузей знань» [11, 146].

Серед художньої спадщини письменника — понад 300 байок, поема «Горпиниада чи Вдохновенная Прозерпина», 15 оригінальних і перекладних балад, 23 віршовані казки, романи, переспіви творів Езопа, Шіллера, Вольтера, Лессінга. І це далеко не весь доробок Павла Павловича Білецького-Носенка, який літературну й наукову працю вважав своїм обов’язком патріота-українця, внеском у справу популяризації української мови, історії, культури.

Природно, що жанрове багатство творчості митця зумовлювало й певне її – творчості –стильове розмаїття. Зокрема, піддаючись «духові часу», панівним естетичним тенденціям, впливу окремих літературних творів, П. Білецький-Носенко віддав «данину» і бурлескно-травестійному стилю(«Горпинида, чи Вхоплена Прозерпина», байки «Три бажання», «Вовкулака», «Навісная»), і стилю рококо (поезія «Опізнившийся Лель»), і романтичним віянням (преромантичні балади «Ївга», «Нетяг», «Могила відьми») [16, с. 221–222].

Своєрідним продовженням «творчого пошуку» письменника можна вважати історичний роман «Зиновий Богдан Хмельницкий. Историческая картина событий, нравов и обычаев XVII века в Малороссии». І хоча над цим історичним полотном автор працював протягом 15 років, закінчивши твір у 1829 р., текст ніколи надрукованим так і не був. За своєю стильовою манерою художній текст наближається до історичних творів західноєвропейської літератури доби Романтизму, хоча дослідники вбачають у ньому ще й стильові особливості доби Класицизму.

«Білецький-Носенко спробував втілити у своєму творі кращі досягнення літературної теорії класицизму XVIII ст. й сучасного йому європейського роману. На жаль, письменнику забракло індивідуального таланту, необхідного для реалізації своїх творчих задумів на належному художньому рівні» [19, с. 250]. Умовно цей роман можна означити як твір перехідної епохи між Класицизмом та Романтизмом в українській літературі, у якому найбільше втілилися, на думку Є. Нахліка, ознаки преромантичного стилю написання [].

«Зиновий Богдан Хмельницкий» – це ранньоромантичний твір, у якому ще досить багато рудиментів преромантизму, зокрема велика залежність автора від історичного фольклору, етнографічних джерел, усних народних переказів, спогадів тощо. Авторська уява, індивідуально-творче начало ще не змогли оформити багатющий історичний, фольклорний та етнографічний матеріал у художньо довершений жанр історико-романтичного роману. У творі чимало приміток, а наявність античних міфологічних імен свідчить про зв’язок роману з класицизмом» [17, с. 73].

Ця літературна спроба у жанрі історичного роману є першою у вітчизняній літературі, але не особливо вдалою (можливо, саме тому твір і досі ненадрукований). Незважаючи на це, роман П. Білецького-Носенка не був обійдений увагою дослідників. Згадку про нього віднаходимо у праці М. Петрова 1884 р. «Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия» [20]. Одним із перших ґрунтовних наукових досліджень, присвячених романові П. Білецького-Носенка, є дослідження В. Маслова [21]. Автор детально аналізує історію створення і написання роману, композиційні особливості твору, особливості творення образу головного героя, стиль письма автора.

«Творчі шукання у сфері тематики, стилю, жанрів, художніх засобів – усе це було характерним для літературної діяльності П. Білецького-Носенка. [...] Письменник виступає з сентиментальними романами, класицистичними одами, пише літературні віршовані новели (казки), окремі з яких тісно пов’язані з естетичними принципами просвітительського класицизму й просвітительського реалізму, створює цикл романтичних балад, велику кількість байкових творів у дусі просвітительського реалізму» [16, с. 221–222].

    1. Лінгвістична царина П. Білецького-Носенка. Помітне місце у творчому доробку Білецького-Носенка посідають численні праці з лінгвістичних питань. Заслуговує на увагу стаття «О языке малороссийском», надрукована на сторінках «Полтавских губернских ведомостей».

Він написав першу на східноукраїнських землях «Граматику малоросійського язика», хоч у середніх школах на Східній Україні українська мова ще не вивчалася. У квітні 1843 р. рукопис «Граматики» був надісланий міністрові освіти Уварову, проте згубився в архівах і не був надрукований.

У 1832 р. він же упорядкував «Словарь герменевтический, лингвистико-исторический, географический, с изъяснением истинного смысла слов застарелых, вышедших из употребления, находящихся в летописях российских». Павлу Білецькому-Носенку належать «Лингвистическіе памятники повѣрій у малороссіянъ, ихъ свадебные обряды съ народными пѣснями», а також велика кількість статей на найрізноманітніші теми (літературознавство, природознавство, археологія, економіка, медицина). Серед них відзначимо статті про етимологію слів колъ, волкулака, лемешъ, а також «Рассужденіе о нѣкоторыхъ малороссійскихъ словахъ, которые служать памятниками историческими: a) Цу́ръ, b) Ди́дько, с) Колядова́ть, d) Купа́ло», «Лингвистическія замѣчанія и толкованіе нѣкоторыхъ старинныхъ словъ въ лѣтописяхъ...»[].

Найвидатнішим його творінням вважається укладений у 1838–1843 рр. «Словарь малороссийского, или юго-восточнорусского языка; филологический, этимологический, с показанием частей речи, окончательных корней слов, идиоматизмов, со сводами синонимов, с пословицами и поговорками, составленный по произношению, каким говорят в Малой и Южной России». Та ні учням ученого, ні його синові не вдалося видати словника, який і сьогодні не втратив наукової цінності.

Як відзначають історики української лексикографії, укладений у 30 –40-х роках ХІХ ст. Павлом Павловичем Білецьким-Носенком «Словник української мови» (виданий лише в 1966 р.), є першим повним словником української мови. Його обсяг перевищили подібні видання тільки в 1980-х роках. Працюючи над «Словником…», педагог використовував живу розмовну мову, фольклор, що й сьогодні дає нам змогу познайомитися з полтавською говіркою початку ХІХ ст. Словник Павла Павловича Білецького-Носенка укладався й був завершений у роки, коли на сторінках періодичної преси велася гостра дискусія про творчі можливості української мови, про право на існування літератури цією мовою. Треба віддати належне письменникові, який у цьому питанні солідаризувався з передовими діячами української та російської громадськості. У «Предуведомлении» до словника і статті «О языке малороссийском», Павло Павлович, відстоюючи рідну мову, постійно посилався на представників нової української літератури : Є.П. Гребінку, І.П. Котляревського, Т.Г. Шевченка. Одним з перших письменник зробив огляд україномовної літератури з характеристикою творчості кожного письменника.

1.3. Словник П. Білецького-Носенка – перший великий словник української мови. У 30-40-х роках ХІХ століття у зв’язку з розвитком української літератури укладання словника української мови стало важливою потребою культурного життя. У цей час розгорнулася робота над укладанням українсько-російських словників. Але жодний із цих словників не був надрукований – ні словники Метлинського, Боровиковського і Галузенка-Морачевського, ні словник Білецького-Носенка. Усі ці лексикографічні праці, які, безумовно, були кращі від невеличких попередніх спроб (Войцеховича, Котляревського, Павловського, Максимовича), не могли вийти в світ насамперед через вороже політичне ставлення уряду до українського друкованого слова. Як відзначають історики української лексикографії, укладений у 30-40-х рр. ХІХ ст. П. Білецьким-Носенком Словник української мови (уперше виданий лише в 1966 р.) є першим повним словником української мови. Його обсяг перевищили подібні видання лише у 80-х рр. Працюючи над «Словником», педагог використовув живу розмовну мову, фольклор, що і сьогодні дає нам змогу познайомитися з полтавською говіркою початку ХІХ ст.

Словник П. Білецького-Носенка укладався і був завершений у роки, коли на сторінках періодичної преси велася гостра дискусія про творчі можливості української мови, про право на існування літератури цією мовою. Треба віддати належне письменнику, який у цьому питанні солідаризувався з передовими діячами української та російської громадськості. У «Предуведомлении» до словника та статті «О языке малороссийском» Павло Павлович відстоював право на існування української мови, постійно посилаючись на представників нової української літератури: Є. П. Гребінку, І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка та ін.

Відомо, що автор працював над першим словником досить довго й мав певний самостійний досвід лексикографічної роботи. Протягом п’ятьох років (1838 – 1843) він укладає Словник української мови. Про словник Білецького-Носенка згадує Н.І. Петров, П.Г. Житецький. Праця довгий час передавалася з рук в руки: в Академію наук, Михайлу Максимовичу, Павлу Білецькому-Носенку, Миколі Маркевичу, Пантелеймону Кулішу, у Харківську громаду, Київську громаду[].

Незважаючи на позитивну рецензію М. О. Максимовича і на згоду міністра освіти, щоб П.Білецький-Носенко присвятив йому словник, словник так і не був надрукований. А це був найбільший словник української мови. В ньому було зібрано і прокоментовано біля 20 000 слів. Як пише Б. С. Бутник-Сіверський, «Словник складено було на підставі використання київських та львівських, а може, і яких інших стародруків XVII—XVIII віків, текстів універсалів та інших рукописних документів того ж часу, на підставі використання сучасних авторові українських письменників, починаючи з Ів. Котляревського,- сучасних авторові і добре йому відомих народних пісень, приказок та прислів'їв. Немає сумніву, що автор включив до «Словаря» і ті слова, які він сам записав з уст народу на Полтавщині і зокрема на Прилуччині. Отже, автор досить широко охопив матеріал і в часі (мова XVII—XVIII ст.), і в просторі (Львів — Харківщина), і в його жанрі (мова літературна— мова народна)»[6нет бн-].

У журналі «Основа» за 1861 р., січень місяць, П. Куліш зробив оголошення про видання словника української мови[7]. У цьому оголошенні він писав, щоб любителі рідного слова, які займаються впорядкуванням словника української мови, надіслали йому свої збірки лексичних матеріалів для видання якомога повнішого словника. На цей заклик хтось і надіслав П. Кулішу, в оригіналі чи копії, словник уже померлого П. Білецького-Носенка. Але й П. Куліш незабаром припинив роботу над упорядкуванням словника і всі матеріали п 1862 р. передав Харківській громаді, яка збиралась укласти російсько-український словник. Однак у зв'язку з Валу-євським циркуляром Харківська громада також припинила роботу над укладанням словника. В кінці 60-х років XIX ст. всі лексичні матеріали, які були в Харківській громаді, були передані в розпорядження Київської громади. Членом Київської громади був відомий мовознавець П. Житецький. Готуючи працю «Очер к звуковой истории малорусского наречия», П. Житецький користувався словником П. Білецького-Носенка. Підраховуючи наявність груп приголосних в українській мові, він писав:

«Дуже можливо, що через відсутність скільки-небудь серйозного українського словника наш перелік може виявитись неповним. Ми підраховували групи приголосних за рукописним словником Білецького-Носенка, найбільш повним з усіх нам відомих українських словників»[8].

Як відомо, П. Житецький довго працював над упорядкуванням словника української мови в II половині XIX ст. Відомо також, що він був прихильником журналу «Киевская Старина», співробітники якого довгий час збирали матеріали для великого словника української мови. Можна думати, що співробітники журналу «Киевская Старина» від П. Житецького не тільки знали про словник П. Білецького-Носенка, а і вибрали на картки всі найпотрібніші, на їх думку, слова. Можливо, що серед 49000 слів, переданих у 1902 р. редакцією журналу «Киевская Старина» для упорядкування «Словаря української мови» Б. Грінченку, було чимало слів узятих із рукописного «Малороссийского словаря» П. Білецького-Носенка[9].

За матеріалами редакції журналу “Київська старина” словник, очевидно, було передано Борису Грінченку. Відомо, що рукопис знаходився в комісії для складання словника живої української мови Академії наук УРСР. Із 1935 року він зберігається у Відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки. Був підготовлений до друку та виданий В.В. Німчуком у 1966 році.

Епіграфом до свого словника автор узяв євангельську цитату з першого послання апостола Павла до корінфян. Вона наводиться німецькою мовою з російським перекладом:

«Сколько, наіпримѣръ, различныхъ словъ въ мірѣ, а ни одного изъ нихъ нѣтъ безъ значенія. Но ежели я не разумѣю значенія словъ, то я для говорящаго чужестранецъ, и говорящій для меня чужестранецъ». Пізніше іншою рукою (почерк схожий на Кулішів) написано цей же текст по-церковнослов'янському[німч].

Після епіграфа П. Білеький-Носенко подає передмову, в якій автор розповідає спочатку про свою роботу над словником.

Далі П. Білецький-Носенко вказує на засади укладання й джерела свого словника української мови:

«Я не вносилъ въ мой словарь тѣхъ словъ, которыя принадлежатъ безъ всякаго различія языку великорусскому и малорусскому, а только тѣ, которыя или совершенно отличны или разнятся произношеніемъ и, слѣдовательно, правописаніемъ. Я придерживаюсь строго произношенію обитателей Полтавской губерній и прикосновенныхъ къ ней Кіевской, южной части Черниговской, Екатеринославской, Харьковской, также Волынской, Подольской и самой Галиціи, гдѣ жили съ предвѣку славеноруссы и потомки древнихъ полянъ и угличей. Вотъ почему словарь мой не могъ переполниться нѣсколькими тысячами лишнихъ словъ[]. 19

Источниками для моего словаря служили:

1. Обыкновенная рѣчь жителей, ихъ думы, пѣсни, а особливо изданныя М. Максимовичемъ (1827 года), вертепныя представленія, простонародныя сказки («Казки наськи» О. Бодянскаго), пословицы, поговорки и повѣрья.

2. «Енеида» Ив. Котляревскаго, его же театральныя пьесы; «Чары», соч. Тополи; трагедія «Савва Чалый» Ереміи Галки; сочиненія Гри[ц]ка Основьяненка; сочиненія Е. Гребенки, а особливо неподражаемыя его басни; «Кобзарь» Г. Шевченка[42]; басни и баллада «Панъ Твардовскій» Гулака-Артемовскато и всѣ сочиненія любезныхъ малороссовъ, напечатанныя до этого времени и рукописныя, которыхъ очень много во всѣхъ родахъ.

3. Универсалы разныхъ гетмановъ на пожалованіе недвижимыхъ имѣній, декреты, патенты на чины, множество актовъ административныхъ, дипломатическихъ и юридическихъ.

4. Старинные хронографы, лѣтописи, рукописные «Статуты Литовскіе» и право магдебурское.

5. Старинные требники, печатанные въ Кіевѣ въ XVII столѣтіи; Учительное євангеліє митрополита Петра Могилы, переведенное съ греческаго Петромъ съ сочиненія св. патріарха константинопольскаго Калиста, напечатаыное на «русьскомъ» въ Кіевѣ 1637-го года. Этотъ огромиой фоліантъ писанъ языкомъ уніатскимъ, то єсть смѣшеніемь малорусскаго съ бѣлорусскимъ и отчасти съ польскимъ. На подобномъ нарѣчіи написано множество книгъ богословскихъ, напечатанныхъ во Львовѣ, Острогѣ и другихъ мѣстахъ.

6. Наконецъ, Библія на старинномъ чисто польскомъ языкѣ, написанная езуитомъ Яковомъ Вуйкомъ и напечатанная въ Краковѣ 1599 года, въ которой находится множество малорусскихъ словъ, употребляемыхъ и теперь простымъ народомъ»[].

Отже, свій словник П. Білецький-Носенко визначає як своєрідний диференційний. Важливо те, що він орієнтується в основному на фонетику південно-східних та південно-західних українських говірок, на живу розмовну мову українців, на народну творчість (пісні, думи, казки, прислів'я). Однак лексичний матеріал його базується на говірках Полтавщини, де він жив, які є типовими південно-східними українськими говірками. Серед писемних джерел словника П. Білецький-Носенко називає більшість творів наддніпрянських і слобожанських письменників, надрукованих до 1841 p., в тому числі й «Кобзар» Т. Шевченка. Крім цього, у тексті словника є посилання на писемні джерела і живу мову Галичини (наприклад, після статті Кри́са є посилання на «оду изъ Галиціи», при статті Тма́вый знаходимо ремарку «слово славяногалицкое»)[нім].

Після «Предъувѣдомлеиія» П. Білецький-Носенко помістив свою розвідку «О языкѣ малороссійскомъ» [43], що являє інтерес як одна з перших спроб висвітлення історії української мови, в тому числі й літературної.

Як багате джерело для вивчення української мови словник не втратив значення й сьогодні. Це визнає його як важливе джерело для вивчення лексики, фразеології, звукової системи та граматичної будови української літературної й живої мови І половини ХІХ століття. З приводу цієї титанічної праці історик М. Маркевич писав: «Ваш труд есть великий подвиг, превосходно выполненный; это драгоценный подарок всем словянским народам». На жаль, оригінал словника не зберігся. Копіями, зробленими М. Маркевичем, користувався Б. Грінченко, укладаючи «Словник української мови»[, c.].

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]