Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Магистратура 2012.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
14.09.2019
Размер:
329.22 Кб
Скачать

Розділ 3. Лінгвістичні аспекти української мови у Словнику п. Білецького-Носенка

2.1. Фонетико-орфоепічний і графічний аспекти української мови у Словнику П. Білецького-Носенка. Праця П. Білецького-Носенка написана на папері в аркуш, оправлена в картоні. Рукопис досить добре зберігся, лише на стор. 265— 266, пошкоджене внизу поле й частина тексту, яку можна відновити. Загалом вона має 402 сторінки: перші дві й останні три сторінки — чисті, на третій непагінованій сторінці — заголовок, на другій — епіграф, «Предъувъдомленіе» (І—IV стор.), «О языкъ малороссійскомъ» (V—XVI стор.), «Малороссійскій словарь» (1—380 стор.), «Приложеніе первое. О придаточныхъ корняхъ...» (381—383 стор.), «Сокращенія» (384 стор.).

Після автографа на непагінованій сторінці хтось написав «Отмѣтки для орфографіи», які «должно при переписываньи или при печатаніи здѣлать». Зауваження ці за ідеями дуже близькі до зауважень М. Маркевича у листі, оправленому разом з копією словника, яка зберігається у Відділі рукописів Інституту літератури АН УРСР. Під «Отмѣтками» затушковано підпис, в якому можна розібрати лише початкову літеру М. Можливо, що й ці зауваження належать М. Маркевичу. [20] Тут, між іншим, написано: «Гдѣ послѣ согласной находится гласная и у Пав. Пав., тамъ печатать только тѣ слова, въ которыхъ этой гласной я не измѣніилъ въ ы, a остальные всѣ слова размѣстить тамъ, гдѣ слѣдуетъ. Для избѣжанія работы двойной открестить напечатанныя, остальныя сами будуть видны».

Автор «Отмѣток» пропонує, отже, відповідно до передньо-середнього українського [и] писати ы (П. Білецький-Носенко писав ы переважно там, де цього вимагала правописна етимологічна традиція). Згідно з цими зауваженнями, хтось почав був у оригіналі виправляти и на ы, причому виправляв і там, де [и] в сучасній літературній мові звучить як і.Наприклад, вираз «Хто ни пипъ, той батько» виправлено на «Хто ны пыпъ, той батько»[].

Можливо, згідно з рефлексацією давнього [о] як и в новозакритих наголошених складах у прилуцьких говірках, про що мова йтиме нижче. На початку словника маємо редакторські виправлення й додатки-приклади, написані червоним чорнилом рукою П. Куліша. Приклади дописано правописом. У «Предъувѣдомленіи» та в статті «О языкѣ малороссійскомъ» зустрічаються підкреслення тексту олівцем.

Вертикальними лініями на полях відзначено невідомою рукою словотворчі форманти та флексії й парадигми, можливо, для вилучення їх при друкуванні. Зустрічаються також окремі примітки і замітки на полях олівцем і чорнилом, додатки різних осіб, що користувалися словником. При дуже великій кількості реєстрових слів на полях зроблені відмітки значком X, зрідка — значком /. Оскільки абсолютна більшість слів реєстру, біля яких маємо ці значки, має в своєму складі літеру и, можна допускати, що вони зроблені за вказівкою «Отмѣтки для орфографіи», в якій рекомендувалося відзначити слова, де потрібно друкувати ы на місці и оригіналу.

Однак не всі слова, що в оригіналі написані з літерою и, позначені так, а знак цей маємо й при деяких словах, що не мають у складі [и].

Очевидно, за вказівкою М. Маркевича, а може й ним самим, на початку реєстрових слів на літеру [и] оригіналу в тих випадках, де вона вимовляється як ї (йі), дописано j, часто механічно, бо П. Білецький-Носенко при таких словах у дужках сам вказує на вимову, наприклад:

ида́ (произноси juda).

Початкову літеру [ j] було цим же почерком додано, а потім закреслено й при деяких словах на е, що вимовляється як є (йе)[].

Лексикографічна праця укладена за алфавітним способом розташування матеріалу. Після повної назви подається алфавіт з 34 літер, включаючи Ђ,Ъ,Ь,Ø:

Ђздокь. Вершникь (форейтор); Øтеологія (и.с. м.р.). Богословіє сь греческого; Øтронь (и.с. м.р.). Тронь. Пристоль.

Кожна реєстрова стаття в словнику починається з нового рядка. Але в кінці деяких слів на вільних місцях автор дописував пізніше інші словникові статті, відзначаючи її знаком Г. Чимало словникових статей автор дописав на окремих картках, клаптиках паперу, зверху яких зазначив, до якої сторінки вони відносяться. Ці картки знаходяться між попередньою і сторінкою, до якої вони відносяться.

Реєстрові й відсилкові слова написано більшим шрифтом, ніж перекладна чи тлумачна частина. Таким же чином автор виділяє споріднені з реєстровим слова, що наводяться після перекладу основного слова, нерідко також сталі словосполучення, приказки, слова-приклади тощо. Шрифт цей пряміший, ніж шрифт перекладу[30].

Ще більшим шрифтом виділено словотворчі форманти і флексії в реєстрі, тексті, в парадигмах.

Словотворчі й граматичні статті, крім цього, відділяються від словникових довгою рискою посередині знизу і зверху.

У своєму словникові П. Білецький-Носенко застосував своєрідний правопис, який має багато спільного з правописом тодішніх видань, особливо харківських. Для передачі звука і незалежно від походження (з о, е в новозакритому складі, з Ѣ) він уживає літеру и:

биръ «бір», боридка «борідка», визъ «віз», висимъ «вісім», вичи «очі» та ін.; бида «біда», билый «білий», бисъ «біс» та ін.

Незалежно від походження звук [і] перед и, а, є, у, й, я, ю, передається літерою і:

синій «синії», діалектъ, биліе «біліє», війтъ, дійво, діймати, синій, литній «літній», діяти тощо.

Особливо відстоював П. Білецький-Носенко написання и відповідно до давнього Ѣ (у відповіді на рецензію М. Максимовича, у словнику при поясненні вимови літер и та Ѣ, зауважує це і в листі до А. Метлинського), пояснюючи це тим, що українці здавна на місці Ѣ вимовляли і. Аргументи на користь вилучення Ѣ переконливі, він прагне наблизити правопис до вимови. Однак вживання и на позначення звука і й передньо-середнього и (згідно з етимологією) утруднювало правопис, бо правильно вимовляти написані слова могли тільки ті, що добре знали українську мову, ба навіть фонетику прилуцьких говорів.

Якщо й зустрічається (дуже рідко) [ы] на місці етимологічного о в новозакритому складі, то вона означає передньо-середнє и, яке зустрічається у цій позиції в говірках Прилуччини[49]:

бездылье «нещастя», лий «лій», розыбратися та ін.

Передньо-середній и П. Білецький-Носенко згідно з етимологією передає літерами [и] та [ы], а перед й, ю, я — літерою [і] :

билизна «білизна», билоликій, «білоликий», вдивовижа, втирати, вигадка, сынъ, выти, великій, прудіусъ та ін.

Однак досить часто на місці етимологічного ы в словнику маємо [и], що іноді призводило до того, що те саме слово двічі наводиться й пояснюється в реєстрі, іноді з відсиланнями:

всипище, вишкварка, вигадка, вихилясомъ см. выкрутасомъ, рибалка, сынъ і синъ (дві окремі статті) тощо.

Зрідка маємо [ы] на місці етимологічного и:

проныза «пройдисвіт; хитрець», быти «бити» та ін.

У кінці слів перед й після шиплячих та задньоязичних [и] передається літерою і:

гадючій, батькивскій та ін.

Йотація звуків [є] та [і] в правописі П. Білецького-Носенка не позначається. На початку слова, після голосних всередині слова і в кінці він пише [е], [и]:

еднатися, едность, Есько, билее «білеє», знає «знає», ида, ижа «їжа», ихати «їхати», іи «її», оліити «оліїти», доброи «доброї» та ін.

При більшості реєстрових слів з початковим [и] (тобто йі) маємо вказівку на вимову:

іи (читай 31 jиjи), ижа (читай jижа) та ін. Іноді вказує він і на йотацію е: ерепудъ (читай ѣрепудъ).

Звук [й ]перед [о] передається літерою і:

іого, іолопъ, заіолозитися.

Літера і вказує також на м'якість приголосного перед о:

малювати, сластіона, сьомий, гарцювати та ін.

Роздільна вимова йотованих голосних після губних приголосних та р передається переважно ь, роздільна вимова префіксального приголосного та йотованих е, и — апострофом і ь, зрідка — ъ:

здоровье, бузувья, дрибьязокъ, пирье, хлопья, пьять, мьясо, мьяти, бурьянъ, зьеонати, з'єднати, отъистися, зьиси, з'иди та ін.

Хоч зустрічаємо і традиційні написання:

препятіе.

М'який знак автор пише згідно з етимологією після губних і шиплячих у кінці слова, але непослідовно, часто замість нього маємо ъ:

глубь, любощь, маешь, пичь, ростешь, симъ, висимъ, голубъ та ін. Особливо часто ъ маємо після кінцевого [р]:

господарь, кобзарь, паламаръ, скляръ тощо.

Лише як окремі винятки зустрічаємо м'який знак у суфіксі -ск- (-цк-): господарскій, мирочницкій та багато інших, але ненаській «іноземний».

Таке написання — данина традиції: у говірках Прилуччини тверді с, ц у цьому суфіксі не відзначаються.

Даниною традиції було також невідображення подовження приголосних перед е та я, що відповідно походять з ije, ija. Крім цього, П. Білецький-Носенко не знайшов графічного засобу відображення м'якості приголосних перед е, іноді позначав її ь. Написання кінцевого ье зумовлене не тільки правописною традицією, але й живою народною мовою Прилуччини, де й тепер маємо кінцеве е, правда, з походженням попереднього приголосного, в тому числі й у говірці с. Лапинців:

пидгорлье, бездилье «безділля», вымаганье, выхованье та багато інших. Лише зрідка зустрічаємо написання:

щасця, ролля та інші[50].

М'якість [ц] позначається ь та літерами ю, я, хоч зрідка зустрічаються традиційні написання з ъ, у, а:

живець, млинець, роговиця, молодиця, милиця та ін.

Автор рішуче виступив проти фонетичного правопису -ця у формах дієслів з часткою -ся, спираючись на традицію (див. реєстрове -ся), і пише в цьому випадку -ся: діється та ін.

Дотримуючись етимологічного правопису, автор не завжди відбивав на письмі спрощення груп приголосних:

сердце, пранцюзскій, пропастниця тощо,

хоч зустрічаємо багато написань із спрощенням:

некруцке, пизнитися, власно та ін.

Традиційно вживає автор твердий знак ('ъ) у кінці слів:

визъ, млинъ, маршалокъ і т. д., але опускає його в прийменниках, обумовлюючи це тим, що українські писарі та старі друкарі опускали ъ в цьому випадку або писали паєрок, тому він пише в кінці прийменників апостроф: в', из', об', пид тощо[32].

Для позначення вимови проривного [г] автор іноді в дужках подає варіант слова з кг (теж давній спосіб відображення цього звука):

гвалтъ (выговариваютъ также кгвалтъ), ганки (кганки), гергель (выговариваютъ кгергель) та ін.

П. Білецький-Носеінко вживає сполучення [дз] і [дж] на позначення відповідних африкат:

дзвинъ, дзигаръ, дзизъ, дзюбати, джгутъ, джерело тощо.

Він дав перший детальний опис звукової системи української мови, чергування звуків її (правда, як багато його сучасників, часто ототожнює звук і літеру) перед подачею реєстрових слів на ту чи іншу початкову букву.

2.2. Лексичний аспект української мови у Словнику П. Білецького-Носенка. Як відзначають історики української лексикографії, укладений в кінці 30-х — на початку 40-х років XIX ст. словник П. Білецького-Носенка був першим повним словником української мови, його обсяг (понад 20 000 словникових статей) був перевершений тільки словниками 80-х років. До того ж автор зазначив, що він не ввів у словник ті слова, які без жодної різниці є спільними для української й російської мов, а подає лише слова, властиві тільки українській мові або спільні з російськими, але відмінні від російських звуковим складом (написанням), тобто, як зазначалося, словник П. Білецького-Носенка є своєрідним 34 диференційним словником. Однак цей принцип автор не витримав абсолютно, в реєстрі (дуже рідко) зустрічаються слова, тотожні за написанням і значенням в обох мовах:

аршинъ, баба та ін[57].

Як писав автор у «Предіувѣдомленіи», він використав як джерела для свого словника майже всі публікації українською мовою, що вийшли до початку 40-х років минулого століття. Але оскільки на цей час творів новою українською літературною мовою (в тому числі й рукописних) і публікацій народної творчості було не так уже й багато, основна частина його праці укладена на основі власних записів народної мови. Серед джерел словника живу розмовну мову і фольклор він називає в першу чергу. Цим він забезпечив неминуще значення словника, який і в наш час є цінним джерелом вивчення живої народної мови історичної Полтавщини початку XIX ст. і важливим джерелом для з'ясування бази формування нової української літературної мови (і лексики, і граматики).

Словник досить повно представляє фразеологію української мови того часу. Щодо цього його перевершив тільки «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка на початку XX ст.

П.П. Білецький-Носенко в словникових статтях подає значення фразеологічних одиниць. Використано рiзнi за структурою форми пояснення значення. Можна вирізнити такі тлумачення ФО: а) некомбiнованi, вираженi одним словом, кiлькома словами, словосполученням, реченням; б) комбiнованi, вираженi поєднанням двох елементiв некомбiнованих. Із некомбінованих способів тлумачення значення ФО використовуються так[]і:

1. Однослiвне тлумачення, у якому зiставляється ФО i слово, що вказує лише на денотативний аспект (тотожний предметний змiст). У сучаснiй фразеографiї такi слова називають словами-iдентифiкаторами [Бiлоноженко, Гнатюк 1989: 53] або синонiмами-iдентифiкаторами [Федоров 1995: 9].

Зауважимо, що у фразеографiчнiй теорiї та практицi цей вид тлумачення ученими не схвалюється, бо за допомогою одного слова значення ФО розкривається лише частково. На думку В.В. Дубичинського, “слово А повинно витлумачуватися не менше, ніж через два інших слова В і С, кожне з яких повинно бути семантично змістовне” [Дубичинский 1998: 62]. Аналогічно необхідно в словниковій статті тлумачити значення ФО, адже інтерпретація ФО є не менш складною ніж слів, й одним словом пояснюється неповністю. Фіксуємо словникові статті, у яких ФО витлумачується однiєю повнозначною частиною мови (iнодi в поєднанні зі службовою):

Надувь губи. Розсердился; Нагадали кози смерть. Настращали; Вздрати хвигля. Напроказничать; Хвистика вкрутити. Усмирить; Мороз пересився. Потеплело; Стонадцять насуливь. Разбраниль; Нарядити пустиню. Опустошить; Прохватуха напала. Струсил; Москаля пидпустити. Обмануть; Возити москалів. Лгать.

2. Двослiвне (iнодi трислiвне) тлумачення, у якому зiставляються ФО й кiлька однорiдних чи синонiмічних слiв. На вiдмiну вiд першого способу, таке тлумачення повнiше розкриває значення ФО i застосовується набагато частiше: Обьився блекоту. Ошалель, одурачился, отправился; Око муля. Совіститься, стыдиться; Пошити вь дурня. Обмануть, одурачить; Биса вхопивь. Ошибся, обманулся; Ховае очи вь торбинци; Совіститься, стыдиться; Підпустити хвигли. Обморочить, обмануть; Землю исти. Божиться, клясться; Дати кабаки. Проучить, прошколить; Зогнувся у козюкь. Запечалился, сгорбился.

3. Тлумачення за допомогою словосполучення, при якому значення ФО пояснюється простими (складаються з двох лексично повнозначних слiв) i складними або розгорнутими (складаються з трьох i бiльше лексично повнозначних слiв) словосполученнями:

Аспидській языкь. Злоречивый клеветникь; Карати горлом. Отрубить голову; Бак винь на глушь. Но онь на смехе; Вхопивь згарбомь. Схватил негаянно; Барбарами ошмарувати. Высечь плетьми; Попа возити вь решети. Лгать на исповеди; Убравсь по самый чубь. Влюбился по уши; Натрискався до очкурни. Наелся досыта; Черкнув свить за очи. Бежаль не оглядываясь; Два грибы у борець. Два дела разомь; Бьються за масляни вышкварки. Бьються за ничто; Разгадати кучму. Разобрать дело.

4. Тлумачення за допомогою речення, при якому значення ФО пояснюється синтаксичними конструкцiями у формi простих (односкладних i двоскладних) i складних (складнопiдрядних) речень:

Винь на мене дзизомь. Онь смотрить на меня изкоса; Нагадали кози смерть! Открили тайну преждевременно; Биса зьивь. Ничего не получиль, не взяль; Глуздь забить. Заучить кого сь непомерною строгостью; Пидпускати лясы. Льстить, чтобь обмануть; Трясцы ухопити. Не получити того, чого хотель; Притяти йому языкь. Заставить его замолчать; Зьив гарбуза. Получиль отказь оть невесты.

5. Описове тлумачення ФО подане різними типами синтаксичних конструкцій, яка неодноразово використовується при поясненні ФО, що характеризують різні сторони життя й побуту людей, їх поведінку, емоції тощо: Сміятимешся на кутніи. Будеш плакать так, что будуть видны крайніе зубы; Ажъ об полы ударились. Оть удивления и негодования мы принуждены были ударить руками о полы (нашого кафтана); Абы то було за що руки зачепити. Так, оть нечего делать; Абы сидячки татары не взяли. Лиш бы не терять времени вь праздности; Мне, якь гострець бабу. Коверкаеть, ломаеть, как бабу ломот; Багатая кутьтя. Вечерь предь Новимь годомь, иначе “Щедрый вечерь”, “Мелашки”; Смитье з хаты не виноси. Не разсказывай, что дома видель и слышаль.

Описовий спосіб пояснення розповсюджений і в сучасних фразеологічних словниках. На думку Ю.Ф. Прадіда, від подібних тлумачень необхідно відмовитися. “Нехтується одна з важливих вимог до тлумачення значення ФО – його лаконічність… Ігнорується й інша, – наголошує автор, – важлива вимога до тлумачення значення – його точність” [Прадід, 1997, 193]. П.П. Білецький-Носенко в словнику використовує також комбiнованi способи тлумачення значення ФО. Видiляємо такі моделi комбiнувань:

  1. Слово й словосполучення чи словосполучення й слово:

Глузду дійти. Возмужать, сделаться розумнымь; Таки ваньки взявь. Так изноровился, повадился; Напакувати пискъ. Набить роть. Наїсться; Йому чирва свитить. Ему счастье, везеть; Не нявь соби вирки. Вне себя оть восторга, оть удовольствія.

  1. Речення й слово чи слово й речення:

Обуть въ московские личаки. Обуть въ русскіе лапти, обмануть, провести; Пришпилити квітку. Сказать острое слівце, подшутить; Скакати вь гречку. Волочиться. Вести похабную жизнь..

  1. Два словосполучення:

Скребти моркву. Делать выговоры, давать гонку; Пошити вь дурни. Даться вь обмань, пуститься вь дурачитва.

  1. Словосполучення й речення чи речення й словосполу-чення:

Негарно пописався. Худо сказался, нажил худую молву о себе; Збити кучму. Завязать неприятное дело, сьиграть шутку.

  1. Речення і два слова:

Винь ани бельмесь. Онь ничего не знаеть, молчить, не понимаеть; Обути во московскіи личаки. Обуть въ русскіе лапти. Обмануть, провети; Въ нивиць нарядивь. Обратиль вь ничто, совсемь, дотла; Дати бурульку. Ничего не дать, надуть, обмануть.

  1. Три речення:

Жижки дрижать. Ему очень радостно. Онь очень струсиль. Колени подкосиль оть страха; Пошився у бридку. Подвергся осмеянию, нажиль безчестья, понёсь убытокь.

  1. Чотири слова і речення:

Дати маха. Промахнуться, ошибиться, уйти, убежать, не попасть вь цель.

  1. Речення, слово і словосполучення:

Лупати очима. Терпеть насмешки, глазеть, ничего не делая; Читати глаголы. Ничего не делать, задумываться, считать звёзд; Витришки мне. Ничего не делать, глазеть, праздно шатается; Виливки лье. Ничего не делает, гуляеть, живеть розкішно.

Таким чином, серед некомбінованих форм тлумачення значень ФО найпродуктивнішими є пояснення за допомогою слів і речень (рідше словосполучень). Серед комбінованих форм тлумачень найбільш уживаними є моделі, виражені словом і словосполученням, словосполученням і словом, а також двома словосполученнями[самой] .

Треба наголосити, що ціла низка ФО в лексикографічній праці тлумачиться синонімічними ФО, що є недопустимим у фразеографічній практицi. Таке явище в словнику спостерiгається неодноразово:

Нудити свитомь. Скучать жизнью; Химри гонити. Строить воздушные замки; Реве, мов бугай в болоти. Реветь, какь выпь в болоте; Усився мов кобець на копици. Надулся, какь мышь над крупою; Баньки мыльннія дути. Строить воздушные замки; Вырячити баки. Выпучить глаза; Зьихати з плигу. Сбиться сь толку, спятить сь ума; Выбанчивь бильма. Выпучиль глаза, вперил взорь; Выбаньчивъ баки. Впериль взоръ; Вызвиривъ буркалы. Выпучиль сердитые глаза.

Часом ФО виступає елементом пояснювальної частини при використанні комбінованих моделей:

Гонити химри. Строить воздушные замки, мечтать; Зомну на кабаку. Сотру на нюхательный табакь, змучу; Бисика пускати. Пыль пускать, хвалить въ глаза; Залити за шкуру сала. Даться знать, ввериться; Вь него багацько нашійници. У него много долговь. Онь по уши вь долгахь; Втру вамь кабаки. Я вас проучу. Утру вам нось; Ляпати ушами. Хлопать ушами, Слушать небелицы.

Зведене до певної системи наукове пояснення свiдчить про широкомасштабне знання автором лiнгвiстичної природи ФО і методики їх тлумачення. Майже всі способи пояснення значень ФО широко застосовуються в сучасній фразеографічній практиці.

Укладач враховує здатність до видозміни багатьох компонентів у складі ФО. Виявлено такі типи варіантів:

1. Лексичний, що виникає як результат заміни компонента семантично рівноправним (найпродуктивніший серед усіх типів варіантності):

Убравъ въ московски личаки і Обути во московскіи личаки; Вырячити баки Выбанчити баки і Выбанчивь бильма; Коле в нись і шпигає в нись; Закрутивь носом і завернувь нись; Не мае пятой клепки; не мае десятой клепки.

Фразеологічний матеріал показує, що лексичні варіанти ФО найчастіше виникають із слів, які належать до тієї ж самої частини мови. Найбільше варіантних рядів з іменниками, дієсловами, числівниками, менше – з прикметниками та прислівниками[cамойл].

2. Морфологічний, що виникає на основі формальної видозміни компонентів:

Лаяти на вси боки і разлаявь на вси боки; Чуе носомъ і почувъ носом.

Як бачимо, в аналізованих статтях подано лексичні та морфологічні варіанти ФО.

Предметом уваги автора є і явище синонімії. У словнику налічується невелика кількість фразеологічних синонімів.

Наприклад, до ФО Ханьки мьяти. Ничего не делать синонімічними є: Выливки лье. Ничего не делаеть, гуляеть, живеть розкошно; Байдаки гонити. Ничего не работать; Байды бити. Ничего не делать тощо.

Серед фразеологічних синонімів віділяють одноструктурні, різноструктурні й подібноструктурні [Жуков 1987: 5]. У словнику подаються всі типи:

1. Одноструктурні, що мають однакову модель побудови. Такі ФО утворені за аналогічною схемою:

Байдики провадити. Ничего не делать; праздношатающійся і Баглаи бити. Лениться. празднословить; Вхопивъ облизня. Получил отказь; не удалось і Зьив гарбуза. Получиль отказь оть невесты.

Одноструктурні синонімічні ФО легко можуть змінюватися в однакових синтаксичних позиціях.

2. Різноструктурні, що мають різну модель побудови, неоднакове розташування складових компонентів ФО:

Пошити вь дурня. Обмануть; одурачить; Винь його подтявь. Онь его поддель, обмануль і Підпустити хвигли. Обморочить; обмануть.

Більшість різноструктурних синонімічних ФО не завжди можуть бути взаємозамінними в контексті.

3. Подібноструктурні, у складі яких граматично опорний компонент виражений тією ж самою частиною мови, а всі інші компоненти розташовані в різній послідовності:

Щоб його кадукъ побивъ; Возьми його нелегка; Хай йому абы-що буде; Прахъ его побери.

Аналіз фразеологічного матеріалу свідчить про те, що в лексикографічних працях ХІХ ст. уже фіксувалися варіантні ФО та синонімічні ряди.

Автор по-науковому поставився до свого завдання. Він не створював сам нових слів, як це робили деякі лексикографи XIX ст. Все, що він увів у словник було в живій мові селян і міського населення того часу й у літературній мові. Слова він подає в такій формі, в якій їх уживав народ, у тому числі змінені (часто за так званою народною етимологією) українські й іноземні слова, які автор називав ідіотизмами[самойл].

Багатство лексичного й граматичного складу праці П. Білецького-Носенка можна описати тільки в серії статей чи окремій монографії. Через словниковий матеріал, ілюстрації до нього, тлумачення матеріалу в словнику відбиваються добре відомі автору побут, культура, виробництво[58] і суспільні умови України не тільки початку XIX, але й кінця XVIII ст. У тлумаченнях слів бачимо любов і повагу автора до народу, хоч і навів він в ілюстраціях деякі прислівя, що відбивають мораль панівного класу.

Словник П. Білецького-Носенка засвідчує й такі українські слова, які ніде не фіксувалися протягом XIX ст. Як уже було сказано, частину їх увів у «Словарь української мови» Б. Грінченко. Однак не всі слова з реєстру П. Білецького-Носенка з тих чи інших причин він використав. Наведемо лише деякі на літеру п:

покошевнее, покошевщина «подать съ мѣльницъ: одинъ ковшъ зерномъ отъ каждой мѣрки (четверика россійскаго)»,

пидружье у значенні «товарищество, подруги, подружки, товарищъ старшаго дружка на свадьбѣ»,

пильноватый «старательный»,

пиняжка, повада «привычка»,

повадити «приучить, приноровить», половиця «половина, доска на полу» та ін[35].

Разом з реєстровими словами нерідко поруч подаються фонетичні й словотворчі варіанти їх, більшість яких є на відповідних місцях реєстру в інших місцях. Необхідно відзначити, що не раз слова, до якого відсилає читача автор, немає в реєстрі. У реєстр введено чимало власних географічних назв, особливо іноземних слов'янських, часто в їх українському звуковому оформленні. П. Білецький-Носенко ввів у реєстр словника і деякі сталі словосполучення, слова в окремих відмінкових формах.

Певне значення зберігають введені в реєстр староукраїнські слова (джерела, з яких вони взяті, вказані в передмові автора), оскільки ще не маємо повного словника старої мови. Їх від слів живої мови початку XIX ст. легко відрізнити, бо при них автор дає відповідні ремарки. Щоправда, при великій частині їх ремарок немає (див., наприклад, статті Преложенство, Преложоный, Прекомовный, Презъ, Прейстье, Тщаливо, Убо, Упрійме, Уставичне та ін.). А. Метлинський радив П. Білецькому- Носенкові використати «Лексиконъ» П. Беринди [59], але ця книжка була для нього, очевидно, недоступна[німч].

Староукраїнські слова автор увів у реєстр словника свідомо, бажаючи, очевидно, пов'язати певним чином староукраїнську літературну традицію з новою літературною мовою. Він писав, між іншим, в одному з листів до А. Метлинського (листопад 1842 p.):

«Нынѣшній малорусскій языкь отдѣляется очень рѣзко отъ своего книжнаго языка XVII столѣтія... на немъ писали проповѣди... писали акты юридическіе... и потому полный словарь долженъ быть изъ словъ обоихъ нарѣчій » [60].

П. Білецький-Носенко перевершив усіх своїх попередників і багатьох наступників не тільки обсягом зібраного матеріалу. Він перевершив їх і щодо обробки словникового матеріалу.

При всіх реєстрових словах П. Білецький-Носенко подав граматичні ремарки. Він дає, де це потрібно, і стилістичні ремарки, які наводяться або перед перекладною частиною, або (частіше) після неї. Реєстрове слово перекладається одним чи кількома російськими відповідниками. При необхідності дається не переклад, а тлумачення слова. Значення багатозначних слів подаються чи тлумачаться окремо[німч].

Правопис автора спричинився до того, що він часом різні слова-омографи розробляє в одній статті, звичайно, вказуючи на різні значення їх, наприклад:

Ки́шка (и. с. ж. р.) Кошка, звѣрь.

Ки́шка колбаса, начиненная кашею.

Кишка у животныхъ.

Автор часто наводить фразеологізми, приклади-ілюстрації, переважно народні прислівя і приказки. При назвах рослин дається їх латинське найменування. Нерідко при іменниках та дієсловах подаються окремі форми відміни і дієвідміни, а то й парадигми. В кінці статті або після ремарки він робить відсилання до слів з тотожним або близьким 36 значенням. Багато слів не перекладено, при них є відсилання до інших словникових статей, особливо коли слово є фонетичним варіантом іншого.

У словниковій статті наводяться (здебільшого перекладаються) слова, споріднені з реєстровим, так що виникають своєрідні гнізда слів. При словах іншомовного походження в більшості випадків вказується, з якої мови вони запозичені або їх паралелі в іноземних мовах, особливо польські. При словах, взятих із пам'яток, вказується на те, що вони не властиві сучасній мові, зрідка подається джерело. При словах, взятих із творів сучасних письменників, є зрідка вказівки на автора чи твір. Очевидно, автор паспортизував лише ті слова з сучасних писемних джерел, яких він не чув з уст народу. Іноді автор подає етимології слів. Слова іншомовного походження етимологізуються здебільшого правильно, незапозичені ж — не завжди вдало.

2.3. Граматичний аспект української мови у Словнику П. Білецького-Носенка. Заслугою П. Білецького-Носенка є те, що він зробив і перший детальний опис українського словотвору, подав граматичну систему української мови, описавши майже всі флексії, навівши багато парадигм, зауважень ,про відмінювання окремих слів, керування (при статтях про прийменники), будову речення (при статтях про сполучники). Ілюструвати це немає потреби, бо словотворчі засоби й флексії він увів у реєстр словника, подав при флексіях парадигми. Ця частина словника дає нам добре уявлення про граматику автора, яку ще не знайдено. Щоправда, суфікси автор виділяє не завжди вдало, до суфіксальної частини зрідка він відносить частину кореня або навпаки, іноді частину основи відносить до флексії. Та це не дивно, бо вчення про український словотвір тоді робило лише перші кроки [51].

Як писав лексикограф у передмові до словника, він суворо орієнтувався на мову більшості українського народу, особливо старої Полтавщини. В його словнику не домінує жодна фонетична чи морфологічна риса вузько діалектна, (прилуцька. Так, у його праці маємо и (тобто і) на місці етимологічного [о], [е] в новозакритому складі незважаючи на те, що для більшості говірок Прилуччини характерною є рефлексація давніх [о] як [и] (передньо-середнє) [52]. В цих же говірках в ненаголошеному новозакритому складі зберігається [о]. Це явище знайшло відображення в словнику, але панівним у ньому в даній позиції є [и] (тобто і), характерне для більшості південно-східних і південно-західних діалектів, лише в суфіксі -ость панує написання [о]:

вижжа́, вид' — од', ничный, пидго́рлье, пидли́бье, писля́ тощо, але ролля і рилля, хуторъ і хутиръ, ремесникъ, рольникъ та ін.

Зустрічаємо зрідка також збереження [о],[ ]е в новозакритих складах: годный, ремень та ін.

Зате є й випадки гіперичного «ікання»:

синъ «сонъ»,

ничи «ночі»,

постиля, пидружье «товариство, подруги» та ін.

Навіть при словах, в яких давнє о рефлексується в прилуцьких говірках як [и] (в автора ы), П. Білецьюий-Носенко подає (з відсиланням) паралельні форми з [і] (в автора и):

дылъ... см. дилъ, гный... см. гній тощо[33].

Останні випадки яскраво свідчать про те, що літеру и словника в новозакритих складах на місці давнього о треба вимовляти саме як і.

П. Білецький-Носенко, за рідкісними винятками, пише в інфінітиві -ти, хоч у прилуцьких говірках виступає переважно -ть [53].

Автор пише дієслова з суфіксом -овати:

сновати, сотниковати тощо.

У сучасних північних прилуцьких говірках маємо -овати, у південних —

-увати. Однак б записах кінця XIX — початку XX ст. суфікс -овати зустрічається на сусідній Лубеніщині[54]. Мабуть, у часи П. Білецького-Носенка зазначений суфікс у такій формі досить часто виступав на всій історичній Полтавщині. Написання -овати підтримувалось і традицією.

Прикметники й прикметникові займенники жіночого роду в формі називного і знахідного відмінка однини та всіх родів у називному множини, за окремими винятками, коли наводиться нечленна форма чоловічого роду, виступають у словнику в нестягненій формі:

гожая, гожее, журливая, журливее, добрий, синіи тощо.

Такі форми вживаються широко і в сучасних прилуцьких говірках [55]. Вони були досить поширені і в сусідніх говірках історичної Полтавщини XIX ст. [56], тому можна вважати, що автор словника орієнтувався на говірки старої Полтавщини взагалі. У словнику виступають також деякі фонетичні прилуцькі риси, відомі і в інших південно-східних діалектах:

мнясо, хвизика, хвигура, хвортуна — хортуна тощо.

У закінченнях іменників і прикметників, наіведен,их у словнику, виступають окремі морфологічні риси, невластиві сучасній літературній мові, але які виступають нерідко в записах живої народної мови не тільки Прилуччини, але й історичної Полтавщини взагалі. Серед них вкажемо тільки на закінчення -ой(-ей), яке зрідка вживається поруч з -ою(-ею) в орудному відмінку однини, закінчення -ей іменників чоловічого роду другої відміни з основою на м'який приголосний і на шиплячий в родовому відмінку множини, закінчення -ы (-и) присвійних прикметників у називному множини:

бабою (бабой), царей, батьковы тощо[німч].

Введення словотворчих засобів і флексій у реєстр словника не має прецедентів в історії української лексикографії.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]