39. Жанрово-тематична класифікація поем Івана Франка (за акад. О.Білецьким):

    1. Соціально-побутові епічні поеми та віршовані оповідання ("Про багача, що їздив біду купувати" (1877, незакінчена), "Історія товпки солі" (1879, незакінчена), "Історія мідяного крейцара" (1879, незакінчена), "Матрона-комірниця" (1881), "Панські жарти" (1887), поеми з циклу "Жидівські мелодії" ("Сурка", "У цадика", "З любові", "По-людськи"(усі 1889) та циклу "Галицькі образки" (уривки з поем "Різуни" ("Голод") (1880, незакінчена), "Марійка" (1885, незакінчена) та "Нове життя" (1883-1893, незакінчена); "Лісова ідилія" (1900-1903, незакінчена, генетично пов'язана з поемою "Нове життя")     2. Сатиричні поеми ("Сон князя" (1877, незакінчена), "Ботокуди" (1880), "Вандрівка русина з Бідою" (1893); до цієї групи відносять також сатиричну поему-казку "Лис Микита" (1890)     3. Історичні поеми ("На Святоюрській горі", "Ор і Сирчан" ("Євшан-зілля") (1915), "Кончакова слава" (1916)     4. Фольклорні поеми (поетичні обробки східних казок та сюжетів міжнародного характеру: "Лис Микита" (1890), "Пригоди Дон-Кіхота" (1891), "Бідний Генріх" (1891), "Абу-Касимові капці" (1895), "Істар", "Сатні і Табубу", "Поема про білу сорочку" (усі 3 - кінець 90-х років), "Коваль Бассім" (1900)     5. Філософські поеми ("Наймит" (1878, незакінчена), "Рубач" (1882), "Ex nihilo. Монолог атеїста" (1885), "Святий Валентій" (1885), "Смерть Каїна" (1888), "Цар і аскет" (1892), "Похорон" (1897), "Іван Вишенський" (1898), "Страшний суд" (бл. 1905-6), "Мойсей" (1905)     + "П'яниця" (1892), "Терен у нозі" (1907, 1913-1914), "Легенда про святого Маріна" (1897-1914), уривки та фраґменти "Ольга" (1875), "Самійло Кішка" (1875), "Де є в світі правда?" (1878-9), "Снігова казка" (1880-1881)

69. Образи борців за народну справу в ліриці П.Грабовського (“До Н.К.С.”, “До Б.С-го”). Прообразами героїв-борців для Павла Грабовського були друзі по засланню, ті, що полум'яним словом будили народ і стали жертвами в цій боротьбі. Цикл поезій "До Н. К.С." — це ніжна лірика захоплення жінкою-борцем, не схиляння перед "ясною красою", а гірка скорбота за тим, що так рано обірвалося життя дорогої людини.

Зранку в холодну могилу

Ти жертвою часу лягла,

Без жалю загублено силу... ,

А в мене пак гадка жила...

Поезія "До Б. С-го" — це заклик до дружби і братерства між народами. Продовжуючи традиції Тараса Шевченка, поет вірить у торжество дружби в сім'ї великих народів. Вірш присвячений полякові Броніславу Сєрошевському, товаришеві по засланню. Сини двох братніх народів зійшлися на шляху революційної боротьби проти самодержавства:

Міцно, браття, стиснім руки,

Обіймімось гаряче:

Вкупі рушмо проти муки...

Що вражає боляче!

Трагічна і героїчна смерть Н.Сигиди утверджувала життя. Грабовський це підкреслює у вірші «До Н.К.С»: «Неволя живої душі не уб’є». У цьому циклі поет показує конкретних борців за свободу, які часто гинули, але їхня справа жила і закликала прийдешні покоління вперед, до кращого майбутнього. Схилімось же в пошані перед пам’яттю Павла Грабовського, який   в   умовах   страшного   лихоліття  сміливо   йшов   шляхом боротьби за світле майбутнє людини-трудівника, який своїм мужнім голосом запалював на боротьбу сотні й тисячі нових борців, якого ніщо в житті не змогло поставити на коліна.

70. Пейзажна лірика митця найяскравіше представлена циклом «Веснянки». П. Грабовський творчо розвив ідейно-естетичні можливості фольклорного жанру веснянки. У цей жанр він влив новий зміст, соціальне звучання. У поезіях письменник нагнітає соціальне звучання, змальовуючи страшні картини народних страждань, проводить порівняння сибірської каторги з підневільним життям в Україні. Та оптимістична суть веснянок проявляється вже в третій поезії циклу, яка має закличний тон і сповнена революційного пафосу. А веснянка «Розцвітайся ти, веснонька красна…» — це гімн весні, оновленню та боротьбі. Ідея циклу — заклик поета до активної дії за краще життя.

Робота з текстом «Веснянок» У першій поезії циклу змальовані пейзажі далекої й рідної серцю поета України, від якої назавжди був відірваний він заслан­ням і яка увійшла як окремий самостійний образ в його поезію. Але слід ще раз підкреслити, що картини української природи для Грабовського — не самоціль. Пейзажі виступають контрас­том до картин гіркого людського бідування. Сіяють злотом небеса, Витьохкують пташки… А груди думонька стиса: Ховає зверхня ця краса Смердючі болячки.

Тонка спостережливість, глибоке відчуття, образність харак­теризують другу поезію з циклу «Веснянки». І система тропів, і ритмомелодика підпорядковані єдиній меті автора — дати ши­року картину пробудженої природи, картину, складену з окремих деталей, що виконують не лише смислову, але й слухову та зорову функції. А скільки справжнього, глибокого, непідробного ліризму в звертанні поета до ластівки — першої провісниці весни: Знову, ластівочко-серце. Ти вернулась, знов звила В нас під хатою кубельце… Заспівай же, де була?

Оптимістична суть веснянок проявляється вже в третій поезії циклу, яка має закличний тон і сповнена революційного пафосу. Бийте, рвіть кайдани, Доки дух не вмер! — Таким же пафосом наповнені четверта та п’ята поезії циклу.

А заключна веснянка «Розцвітайся ти, веснонька красна» — це гімн весні, оновленню та боротьбі. Висновок. Ідея циклу — заклик поета до активної дії за краще життя.