Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ema.doc
Скачиваний:
234
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
642.05 Кб
Скачать

71. Тема боротьби за волю народу в ліриці п.Грабовського (“Не раз ми ходили в дорогу”, “Уперед”, “Надія”). Громадянська лірика п. Грабовського. Мотиви й образи. І. Франко про поета.

Громадянська поезія П.Грабовського тенденційна. В основному він розробляв три її аспекти: нужденну долю народу ("Робітникові", Швачка", "Трудівниця"), захоплення жертовністю народників і пропаганду боротьби з існуючим ладом ("До Н.К.С.", "Надія", "Уперед", «Не раз ми ходили в дорогу") та проблему митця і суспільства ("Поетам-українцям", "Я не співець чудовної природи", "До парнасців", "Співець"). Серед віршів про тяжку долю трудящих особливо цікавий "Швачкц" в основу якого ліг дійсний факт: сестра поета, білошвейка, від тонкої роботи втратила зір, а також "Трудівниця", де П.Грабовський вивів образ народної вчительки, яка довгі роки була порадницею всьому селу. Серед другої групи віршів вирізняються присвячені Надії Костянтинівні Сигиді, яка стала ідеалом для поета (див. біографію). Вірші-заклики "Уперед" та "Не раз ми ходили в дорогу" все-таки мають песимістичне, надривне звучання. Анафора (єдинопочаток) "уперед» у першому вірші не стільки підкреслює потребу боротьби, скільки вражає відчаєм і зневірою. Питання поетичного кредо і служіння митця народові були актуальними для П.Грабовського. У етапі "Дещо про творчість поетичну" він справедливо виступав проти "дзенькання-бренькапня", але, на жаль, не міг осягнути, що "мистецтво для мистецтва" все-таки можливе. У поетичному доробку П.Грабовського погляди з цього приводу теж не завжди правильні. Хоча у вірші "Я не співець чудовної природи" він проголошує: "Де плачуть, там немає вже краси!", та все-таки недооцінює роль творів на історичну тему, які виховують, будять національну свідомість. У поезії "Справжні герої"" автор нехтує навіть художніми творами про козаччину. Франко: Його поезія переважно стогін мученого серця, крик болю й туги за рідною Україною.

72. П.Грабовський про роль митця і мистецтва в громадянському житті (“я не співець чудовної природи”, “Справжні герої”).

Гостро полемічним, програмно-декларативним у кращому розумінні цього слова є вірш «Я не співець чудовної природи». Про те, якої ваги надавав Грабовський цьому творові, свідчить факт, що після першої його публікації у збірці «Пролісок» через чотири роки поет надрукував у збірці «Кобза» його другу, поліпшену редакцію. Поділяючи й пропагуючи думку про потребу громадянської поезії, продовжуючи шевченківські традиції, автор вірша різко виступає проти тих піїтів, які серед кривд і лиха «співають нам на всякі голоси про райські сни й куточки благодатні».

Грабовського, що страждав народними болями, не могла затуманити творчість естетів про «блакить... пташки». «Серед ясних, золочених просторів» він бачив «люд без житнього шматка», а «соловйові хори» не могли заглушити стогону селянина-бідняка. Краса природи меркне від людського горя, і тому з громадянською відвертістю і прямотою поет проголошував: «Де плачуть, там немає вже краси!»

Вірш «Я не співець чудовної природи» вважається виявом найзаповітніших естетичних настанов Грабовського. У творі заперечуються принципи «чистого мистецтва», стверджується соціально активна позиція митця, підноситься творчість, що живе народними турботами, сподіваннями, прагненнями.

У дусі гасел передової естетики, репрезентованої Шевченком, Франком, Лесею Українкою, Грабовський заявляв про вірність поета-демократа високим народним ідеалам, про його щире вболівання недолею безправних мас. Звідси та різка антитеза, що визначила композицію всього твору:

                                                       Я не співець чудовної природи

                                                       З холодною байдужістю її;

                                                       З ума не йдуть

                                                       знедолені народи — їм я

                                                       віддав усі чуття мої.      Образ такого поета — захисника людини, натхненника визвольних змагань мас, їхнього проводиря й керівника — постає з вірша «Співець». Громада вимагає від співця бути в передових шеренгах борців, нести «поперед інших стяг новий», боротися проти зла і насильства. І тут пафос твору випливає з зіставлення протилежних естетичних концепцій: поет має не додавати «знесиленим журби», не Добивати «зневір'ям підупалих», а кликати «до життя», розбуджувати людей «на діло боротьби», карати зло «своїм словом віщим».

У цьому диптиху вирізняється й інший мотив: не судити поета жорстоко, коли він не все зробив, чого чекали від нього. Доля також не завжди прихильна до митця, жорстокі обставини не раз дошкульно тиснули на нього, відбирали здоров'я і сили, але тоді та ж громада виявляла байдужість до співця. І таке ставлення оточення болісно відбилося в творчості поета, зумовило її настроєвість, її мінорність;

Не судіть же співця так жорстоко,

Що пісні його вкрай сумовиті,

Що сльоза туманить йому око,

Що він скрізь одинокий на світі!

Такий поворот теми також звучав та й завжди звучатиме актуально.

Поет пристрасно бажав національного возз'єднання українського народу, розшматованого штучними кордонами реакційних імперій. Він закликає і наддніпрянців, і наддністрянців до спільної дружної праці на благо рідної землі, Національну свободу можна здобути тільки власними силами — така ідея вірша «До Русі-України», що завершується промовистими рядками:

Щоб Русь порізнена

устала З-під віковічного

ярма і квітом повним

розцвітала

                                              У згоді з ближніми всіма!

     «Моя хвала живим, як і помершим, отим борцям за будуче Русі».   Цими рядками з вірша «Справжні  герої», поет засвідчував вірність тим  суспільним ідеалам, які давали натхнення  не одному поколінню борців, що виступали на герць з антилюдською суспільною системою. Розвінчуючи рожеві барви «вигадки пустої» про «героїв» «кривавих справ», Грабовський підносить хвалу «трудівникам незнаним, що двигли мисль по селах, хуторах», тим, хто обрав у житті невдячні «шляхи колючі», часто жертвуючи не тільки матеріальним благополуччям, душевною рівновагою, а й здоров'ям і навіть життям.

73. Тема народної недолі в поезії П.Грабовського (“Швачка”, “Трудівниця”). Грабовський намагався сам втілювати такі естетичні заяви в творчість. Він пише про важку щоденну працю трудівників, показує їхнє бідування. Безпросвітна доля наймита, що всі свої сили витрачає на глитаїв, розкривається у вірші «Робітникові», Зворушливий образ трудівниці постає з поезії «Швачка», в якій показано не тільки тяжкий труд, що «кров висисає», а й передає внутрішній біль жінки від того, що її «прокляте нишком шиття» вередливе, зманіжене паненя може викинути геть.

Туга проймає вірш «Трудівниця», де йдеться про передчасну смерть молодої сільської вчительки. Скупо пише поет, але майстерно відібрані ре'алістичні деталі створюють виразний образ народної інтелігентки, що всю себе віддала самовідданій праці на ниві освіти, а також передають глибокий смуток селян і особливо їхніх дітей-школярів, які втратили єдиний «промінь» у своєму гіркому житті.

Типи простонароддя виведені поетом у кількох пластич­них віршових малюнках, зокрема «Робітникові», «Швачка», «Сироти» («Сердешні діти... батька взято...»), «Допусти». Ідея конкретної, діяльної участі в порятуванні народу від «тьми» образно розкрита у вірші „Трудівниця” (про передчасну смерть сільської вчительки), де образ героїні вибу­довується не тільки шляхом деталізованого означення її вчинків і дій, а й ще більшою мірою через емоційний ко­ментар автора, зображення того, як переживають утрату діти-школярі, їхні батьки, односельчани. Саме такий тип сумлінного, невибагливого до життєвих благ діяча, «чий вік минув за працею, як днина, сліпим братам торуючи межу», служить поетові для узагальнення у вірші «Справж­ні герої», де проголошується «хвала трудівникам незна­ним, що двнгли мисль по селах, хуторах» . Це само­віддане, багаторічне подвижництво відбувається в атмо­сфері морального ригоризму, взаємних іейних вимог това­риства однодумців, що, намагаючись відповідати ідеалу «передових людей» часу, стають, по суті, добровільними жертвами громадянського обов'язку. дея конкретної, діяльної участі в порятуванні народу від «тьми» образно розкрита у вірші „Трудівниця” (про передчасну смерть сільської вчительки), де образ героїні вибу­довується не тільки шляхом деталізованого означення її вчинків і дій, а й ще більшою мірою через емоційний ко­ментар автора, зображення того, як переживають утрату діти-школярі, їхні батьки, односельчани. Героїня віршів Грабовського неодноразове йменується «сестрою», «ангелом», зближаючись у цій функції заступ-ниці з образом святої, можливо, навіть Діви марії. Збірний образ жінки постає уособленням не тільки душевного за­тишку, а іі духовної опори та життєвого захисту взагалі. Образ жінки-борця відіграє важливу смислову роль у структурі всієї збірки: він надає винятково щирих, інтимних рис розумінню героєм револю­ційної боротьби — справи, за яку страждала кохана жінка..

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]