- •Міністерство освіти і науки україни
- •Isbn 978-966-8563-92-8 © Оформлення тов вб ммд, 2008
- •Передмова
- •1.1. Взаємозв’язок вікової фізіології та шкільної гігієни
- •1.2. Теоретичні та прикладні завдання курсу
- •1.3. Методи дослідження у віковій фізіології
- •1.4. Історія становлення вікової фізіології та шкільної
- •2.1. Поняття системогенезу
- •2.2. Принципи функціонування і саморегуляції складних
- •2.3. Пренатальний і постнатальний системогенез
- •Вікова періодизація за біологічними ознаками
- •(Соціальний принцип)
- •В постнатальному онтогенезі
- •3.2. Поняття вікової норми
- •3.3. Сенситивні та критичні періоди розвитку
- •4.1. Нервова система, її біологічне значення
- •4.2. Структурно-функціональна організація нервової
- •4.3. Поняття рефлексу. Рефлекторна дуга
- •4.4. Властивості нервової системи
- •4.5. Анатомо-фізіологічні та вікові особливості окремих
- •4.6. Порушення стану нервової системи та його
- •5.1. Умовні та безумовні рефлекси, їх формування
- •Ознаки умовних та безумовних рефлексів
- •5.4. Інтегративні процеси в центральній нервовій системі як основа психічних функцій
- •6.1. Загальна характеристика сенсорних систем
- •6.2. Зорова сенсорна система
- •Вікові зміни величини акомодації нормального ока
- •6.3. Слухова сенсорна система
- •6. 4. Вестибулярна сенсорна система
- •6. 5. Руховий (пропріоцептивний) аналізатор
- •6. 6. Інтерорецептивна аналізаторна система
- •6.7. Нюховий аналізатор
- •6.8. Смаковий аналізатор
- •6.9. Аналізатор шкірного чуття
- •7.1. Фізіологія крові
- •Функції білків крові:
- •Розчини для підтримки життєдіяльності організму
- •Вікові норми лейкоцитарної формули крові
- •Вікові особливості тромбоцитограми
- •Антигени та антитіла груп крові системи аво
- •Номенклатура факторів зсідання крові
- •У клітинному та гуморальному імунітетах
- •7. 2. Серцево-судинна система.
- •Зубці нормальної екг людини
- •Інтервали екг
- •І провідної системи на фронтальному розрізі серця
- •7.3. Будова органів дихання, їх функції та вікові
- •Вміст газів у вдихуваному, видихуваному та альвеолярному повітрі
- •Організації харчування
- •8.1. Загальна характеристика системи травлення, вікові
- •Гормони і біологічно активні пептиди шлунково-кишкового тракту
- •8. 2. Обмін речовин та енергії. Значення вітамінів
- •8. 3. Температура тіла людини та її регуляція
- •8.4 Загальна характеристика і гігієна органів
- •8.5. Фізіологія та гігієна шкіри
- •9. 1. Будова і функції ендокринних залоз
- •9. 2. Статеві залози. Статеве дозрівання
- •9.3. Запліднення і розвиток зародка людини
- •10.1. Працездатність учнів різних вікових груп та її зміна
- •Зовнішні ознаки стомлення при розумовій праці
- •Основні симптоми при різних ступенях перевтоми
- •10.2. Організація навчально-виховного процесу у школі
- •Допустима сумарна кількість годин (уроків) тижневого навантаження учнів
- •Коефіцієнти оцінки складності предметів
- •Копіювання групи точок
- •КоНтрольні питання
- •Додатки
- •Орієнтовний комплекс вправ для проведення фізкультурних хвилинок (фх)
- •Фх для покращення мозкового кровообігу
- •Фх для зняття стомлення з плечового поясу та рук
- •Фх для зняття стомлення з тулуба
- •Комплекс фізичних вправ для молодших школярів на уроках з елементами письма
- •Комплекс фізичних вправ для профілактики втоми очей
- •Орієнтовний комплекс для зняття втоми під час навчання в кабінетах інформатики
- •Комплекс вправ для зняття м'язового напруження
- •Орієнтовні таблиці для визначення вікових фізіологічних норм
- •(Шкала регресії по зросту)
- •Оцінка фізичного розвитку для чоловіків 18 років (ростова шкала регресії по а.В. Чоговадзе и м.М. Круглому)
- •Оцінка фізичного розвитку для чоловіків 18років (ростова шкала регресії по а.В. Чоговадзе и м.М. Круглому)
- •Юнаків на період закінчення шкільного навчання
- •Вікові зміни частоти пульсу
- •Рекомендовані середні показники потреби поживних речовин за віком (б.І. Ткаченко, 1994)
- •Добова потреба дітей та підлітків у вітамінах за віком (в.В. Єфремов, 1971)
- •Список літератури
Організації харчування
8.1. Загальна характеристика системи травлення, вікові
особливості її формування в процесі онтогенезу
Організм людини у процесі життєдіяльності витрачає різні речовини та значну кількість енергії. На покриття цих витрат із довкілля повинні надходити речовини, що відновлюють структурні й енергетичні потреби організму. Цими поживними речовинами є білки, жири, вуглеводи. Велику роль відіграють вітаміни, органічні кислоти, мінеральні речовини, без яких неможливе засвоєння речовин в організмі.
Вода, мінеральні речовини, деякі органічні речовини можуть всмоктуватися в кров у незмінному вигляді. Разом з цим організм людини не може безпосередньо засвоювати білки, вуглеводи, жири без попередньої їх обробки. Цю найважливішу функцію в організмі здійснює травна система.
Травлення – це складний процес фізико-хімічної переробки їжі, в результаті якого стає можливим всмоктування розчинних продуктів гідролізу в кров і лімфу, засвоєння їх організмом.
Шлунково-кишковий тракт має суцільну трубку, яка складається із ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкого і товстого кишечника. У шлунково-кишковий тракт поступають продукти секреції декількох органів, а саме слинних і підшлункових залоз, печінки (рис. 64). У шлунково-кишковому тракті відбуваються складні фізико-хімічні перетворення їжі, які здійснюються завдяки моторній, секреторній і всмоктувальній функціям. Крім цього, органи системи травлення виконують і екскреторну функцію, завдяки якій виводяться із організму залишки неперетравленої їжі та деякі продукти обміну речовин.
Починається процес травлення з фізичної обробки їжі (роздріблення, розмішування, розчинення) і виділення травних секретів. Хімічні зміни їжі здійснюються під впливом гідролітичних травних ферментів, які виробляться секреторними клітинами травних залоз.
Ферменти (ензими) – це біологічні каталізатори (прискорювачі) хімічних реакцій, вони мають білкову природу. Ферменти травних соків розчепляють білки, жири і вуглеводи на дрібні фрагменти, які здатні всмоктуватись (перетравлення). Разом з водою, мінеральними солями і вітамінами кінцеві продукти перетравлення поступають із просвіту кишечника через клітини його слизистої оболонки в кров і лімфу (всмоктування).
Із метою рівномірного і більш повного перетравлення їжі необхідне її перемішування і пересування по шлунково-кишковим трактом. Це забезпечується моторною функцією кишково-травного тракту, завдяки скороченню гладеньких м’язів стінок шлунка і кишечника, а також підшлункової залози і печінки.
Рис. 64. Загальний вигляд системи травлення: 1 – слинні залози; 2 – язик;
3 – стравохід; 4 – шлунок; 5 – печінка; 6 – жовчний міхур; 7 – підшлункова залоза; 8 – висхідна ободова кишка; 9 – поперечна ободова кишка; 10 – низхідна ободова кишка; 11 – червоподібний відросток сліпої кишки; 12 – тонка кишка; 13 – сигмовидна кишка; 14 – пряма кишка
Їх рухова активність характеризується перистальтикою, ритмічною сегментацією, маятникоподібними рухами і тонічним скороченням.
Шлунково-кишковий тракт має велику ентеральну, або внутрішню нервову систему, яка називається також „кишковим мозком”. Вона функціонує незалежно від зовнішньої вегетативної нервової системи і регулює моторну і секреторну функцію шлунка і кишечника. Значний вплив на моторну і секреторну функцію шлунково-кишкового тракту виявляє зовнішня вегетативна нервова система.
Секреторна функція шлунково-кишкового тракту здійснюється клітинами, які входять до складу слинних залоз порожнини рота, залоз шлунка і кишечника, а також підшлункової залози та печінки. Травний секрет містить розчин електролітів, який формує ферменти та інші речовини.
Основні властивості ферментів:
1) специфічність дії – кожний фермент розщеплює поживні речовини тільки певної групи (білки, жири чи вуглеводи) і не розщеплює інших;
2) ферменти діють тільки у певному хімічному середовищі – одні в лужному, другі в кислому;
3) найбільш активно ферменти діють за t тіла, а за t – 70-100˚С вони руйнуються;
4) невеличка кількість ферменту може розщепити велику масу органічної речовини.
Виділяють три групи ферментів, які приймають участь у травленні:
1) розчеплюючі білки – протеази;
2) розчеплюючі жири – ліпази;
3) розчеплюючі вуглеводи – карбогідрази.
Без хімічної обробки їжі у травному тракті більшість вміщених у ній поживних речовин ― білків, жирів, вуглеводів мають високо-молекулярні сполуки, не можуть всмоктуватися і використовуватись клітинами організму. У кров або лімфу поступають через стінку травного тракту лише утворені у ньому більш прості добре розчинні у воді та позбавлені видової специфічності хімічні сполуки. Такими речовинами є продукти розчеплення білків (амінокислоти і низькомолекулярні поліпептиди), жирів (ди- і моногліцериди, гліцерин і солі жирних кислот) і вуглеводи (моносахариди). Тільки вода, мінеральні солі і невелике число органічних сполук в організмі є незмінними.
Інкреторна, або внутрісекреторна функція полягає у вироблені ряду гормонів, які виявляють регулюючий вплив. Шлунково-кишковий тракт відноситься до органів, які найбільше зазнають гормональних впливів, як за різноманітністю діючих на нього гормонів, так і за діапазоном ефектів. Виявлено 18 видів клітин, які виробляють важливі для функцій шлунково-кишкового тракту гормони або пептиди. До класичних гормонів шлунково-кишкового тракту відноситься гастрин, секретин, холецистокінін, які виділяються в кров під дією спеціальних стимулів і впливають на ефекторні органи. В останні роки відкрито цілий ряд біологічно активних пептидів, які не будучи класичними гормонами, діють на шлунково-кишковий тракт в основному так само, як гормони (табл. 17).
Регуляція секреторної, моторної і всмоктувальної функцій шлунково-кишкового тракту здійснюється: 1) за допомогою цілого ряду гормонів і біологічно активних пептидів; 2) за рахунок скоротливої активності гладеньких м’язів; 3) вегетативної нервової системи.
Методи дослідження процесів травлення. Російський фізіолог І.П. Павлов розробив принципово нові методичні підходи, що дозволили відкрити закономірності слиновиділення, виділення шлункового соку і жовчі; зібрати чисті, не змішані з їжею травні соки, визначити їхній склад, вивчити регуляцію травлення у природних умовах. За ці праці І.П. Павлову було присуджено Нобелівську премію. Свої досліди він робив на собаках. І.П. Павлов розробив метод фістул. Фістула – це сполучення порожнини будь-якого органа зі зовнішнім середовищем.
Таблиця 17