Лекція 1.

Тема: Роль Стародавнього Єгипту у виникненні європейської культури. Художня культура Греції.

План:

1. Релігійні уявлення стародавніх єгиптян

2. Мистецтво Стародавнього Єгипту

А) Мистецтво Древнього царства

Б) Мистецтво Середнього царства

В) Мистецтво Нового царства

3. Створення нарисної системи письма.

4. Греція – колиска мистецтв.

За традицією культуру Стародавнього Єгипту поділяють на кілька періодів:

• Мистецтво Древнього царства ( 2800 - 2500 роки до н.е.).

• Мистецтво Середнього царства ( бл. 2150рр. ( 21ст ) до н.е. – поч. 1780 рр. (18ст.) до н.е.).

• Мистецтво Нового царства (1580рр (16ст) – 1070рр (11 ст.) до н.е.)

Після Нового царства настає Пізній час

1.Релігійні уявлення стародавніх Єгиптян

Зрозуміти сутність культур Стародавнього Сходу, включаючи й давньоєгипетську, можна лише тоді, коли брати до уваги, що вони тісно пов’язані з релігією, були її складовою.

Давні єгиптяни вшановували природу та земну владу. Їхнє життя було настільки залежним від примх природи, що вони у кожному їхньому явищі вбачали прояв божественних сил. Найбільшими богами вважалися сонце Ра та годівник Хапі, повінь якого приносила людям добрі врожаї, а відтак ситість, спокій, злагоду. “ Слава тобі, Хапі! - проголошувалося в давньому гімні до Нілу . – Ти прийшов у цю землю, з’явився , щоб відживити Єгипет”. Більшість своїх богів Єгиптяни уявляли звіроликими, що є певним проявом тотемізму. Бог з головою шакала Анубіс , допомагав вічно живучому богу Озірісу вершити суд над душами померлих, бог-бик Апіс був символом плодючості, богиню – левицю Сохмет називали “матір’ю царів”, бог з головою (ібіса ) Тот навчив людей рахувати і писати, винайшовши ієрогліфічне письмо, бараноголовий бог Хнум виліпив перших людей на гончарному крузі. Священних тварин утримували при храмах, а після смерті бальзамували і ховали на спеціальних кладовищах.

Існують припущення, що єгиптянам був властивий монотеїзм, тобто вони вірили в одного бога Ра, а всі інші божества були проявом його найвищої сутності. сутності. Вагомих доказів цієї гіпотези не існує. Проте відомо, що деякі фараони намагалися проводити релігійні реформи, щоб зменшити кількість богів у єгипетському пантеоні, а відтак обмежити владу жерців, яка була досить сильною. Такі спроби було зро6лено в період Нового царства під час правління XVIII династії, зокрема фараонів Аменхотепа ІІІ та його сина Аменхотепа ІV. Останній, зійшовши на престол, заборонив відправляти культи усіх єгипетських богів, проголосивши єдиним богом держави Атона, уособлення сонячного диска. Навіть своє ім'я він : змінив на Ехнатон (відрадний Атону), а столицю країни переніс з Уасета (сучасний Луксор) до спеціально збудованого серед пустелі міста Ахетатона ( горизонт Атона). Вірною соратницею чоловіка стала його красуня – дружина цариця Нефертіті. Не дивно, що після смерті володаря жерці наказали знищити всі його зображення й написи, аби не збереглася навіть згадка про Ехнатона та його діяння.

Сам фараон (з давньоєгипетської <<великий дім>>) вважався живим богом, сином бога сонця Ра і спадкоємцем сина Озіріса , Гора. На честь єгипетських володарів зводилися граодіозні храми. Цар був оточений цілою армією придворної челяді, яка повинна була задовольняти будь - які примхи повелителя Обох 3емель. Служити при особі фараона було великою честю.

Придворний етикет зобов'язував кожного хто наближався до владики, плазувати на животі і цілувати землю біля його ніг. Володар, у свою чергу, нагороджував вірних йому вельмож ділянками землі, золотом та коштовностями. Існували спеціальні відзнаки, які були праобразом сучасних орденів. Своєрідний вигляд мав, наприклад, орден «Золотої доблесті», що являв собою золотий ланцюг з підвішеними на ньому 3 зображеннями мух.

Попри все це, єгиптяни були дуже миролюбною нацією. Вони раділи життю та насолоджувалися кожним прожитим днем. І хотіли так само існувати після смерті. За їхніми релігійними віруваннями, існувала особлива субстанція - двійник душі Ка. Щоб Ка жила вічно треба було дотримуватися певних правил. По-перше, для подальшого існування Ка було необхідно якомога довше зберігати тіло померлої людини. Джерелом цієї традиції став міф про Озіріса. Цього бога-царя вбив власний брат, підступний владика пустелі Сет. Тіло Озіріса розчленували і розкидали по всьому Єгипту. Дружина покійного, Ізіда, зібрала рештки, а її небіж Анубіс створив з них мумію. Після цього Озіріс ожив і став царем підземного царства.

Єгиптяни розробили складний і тривалий (приблизно 70 діб) процес бальзамування, в результаті чого тіло висихало, перетворювалася на мумію й зберігалося досить довго. Звісно, це коштувало дуже дорого і скористатися послугами бальзамувальників могли тільки заможні люди. Бідні єгиптяни задовольнялися більш спрощеною процедурою муміфікації, а зовсім убогих ховали прямо в пустелі, закопуючи в пісок, який також сприяв певному збереженню тіла.