3. Створення нарисної системи письма
Ієрогліфічне письмо склалося із малюнків, які, наприклад, знаходять на герзейській кераміці, датованій 4 тис. років до Р.Х. Перші протоієрогліфи були знайдені в гробниці додинастичного правителя в Абідосі, датованій 33-ім століттям до Р.Х. Перше речення, записане ієрогліфами знайдене на печатці часів другої династії з могили Сет-Перібсен в Умм ель-Ка'абі. В часи Раннього царства, Середнього царства та Нового царства існувало приблизно 800 ієрогліфів. До періоду греко-романської влади в Єгипті їхнє число перевищило 5 тис.
Єгипетське ієрогліфічне письмо виникло дещо пізніше від шумерського клинопису. Питання про те, чи знали єгиптяни про клинопис, і чи не вплинув він на становлення єгипетських систем письма залишається невирішеним.
Формальний та декоративний характер ієрогліфів зумовив те, що вони використовувалися здебільшого для монументальних записів та записів священих текстів. Для щоденних адміністративних і комерційних записів та для листування існувало простіше ієратичне письмо, яке, однак, не витіснило ієрогліфічне зовсім. Ієрогліфами продовжували користуватися як в період перського, так і греко-римського правління в Єгипті. Проте, до 4 ст. залишилося небагато людей, здатних читати й писати, використовуючи цю складну систему письма. Греки та римляни не особливо цікавилися нею, а з прийняттям християнства ієрогліфи вийшли із вжитку. В 391 візантійський імператор Феодосій Великий звелів зачинити всі поганські храми. Останній відомий стародавній запис ієрогліфічним письмом (графіті Есмет-Ахома) був зроблений в 396-му р. до н. е.
4.Греція – колиска мистецтв:
Давньогрецьку історію культури традиційно розподіляють на такі дещо умовні періоди:
Найдавніший період: егейська ( крито-мікенська) культура (ІІІ тис. – ХІ ст. до н.е.)
Гомерівський чи ранньоархаїчний період ( ХІ – VІІІ ст.. до н.е.).
Архаїчний період ( VIII – VI ст. до н. е).
Класичний період (V ст.. – остання третина IV ст.. до н. е).
Елліністичний період ( остання третина IV – I ст.. до н. е).
А) світогляд та релігійні уявлення греків
Щоб зрозуміти специфіку давньогрецької культури, треба брати до уваги соціальні зрушення тієї історичної епохи. На відміну від країн Стародавнього Сходу, в Греції на момент її найвищого культурного розквіту(кінець архаїчного - початок класичного періодів) склався не монархічно деспотичний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами державами правили колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, яка виховувала у греків особливий світогляд. Ідеалом суспільства стає вільна і політично активна людина, небайдужа до долі держави. Саме вона була об'єктом і змістом культури. <<Людина - мірило всіх речей>>, - казав грецький філософ Протагор. Герой культури Давньої Греції - реальна людина. Навіть грецькі боги є антропоморфними, тобто мають людську подобу, чесноти та вади. Грецька культура базується на міфологічній основі. Формування загальновідомого грецького пантеону відбулося лише в архаїчну епоху. Космогонічні уявлення греків майже не відрізнялись від уявлень багатьох інших народів. Вважалося, що споконвіку існували Хаос, Земля (Гея) та Ерос - життєва основа. Гея народила зоряне небо - Уран, який став першим володарем світу та чоловіком Геї. Від Урана та Геї народилося друге покоління богів - титани. Титан Кронос скинув владу Урана. В свою чергу діти Кроноса - Аїд, Посейдон, Зевс, Гестія, Гера, Деметра - під проводом Зевса скинули Кроноса і захопили владу над Всесвітом. Верховним богом став Зевс - володар грому, неба та блискавки, Посейдон – богом вологи, Аїд – повелителем підземного світу. повелителем підземного світу. Дружина Зевса Гера була покровителькою шлюбу, Гестіл - богинею домашнього вогнища. Як богиню землеробства шанували Деметру, дочка якої Персефона, викрадена Аїдом, стала дружиною цього бога. Сонячний бог Геліос, син титана Гіперіона, на колісниці, запряженій четвіркою вогняних коней, щоденно об'їжджав небо. Від шлюбу Зевса і Гери народились Геба - богиня юності, Арес - бог війни, Гефест- бог вулканічного вогню та ковальства. Серед нащадків Зевса особливо виділявся Аполлон - бог світлого начала в природі. Він вважався покровителем мистецтв, чоловіків, богом-цілителем і одночасно смертоносним богом, який розносить епідемії. Сестра-близнючка Аполлона Артеміда – богиня полювання і покровителька молоді. Багатосторонніми були функції Гермеса, спочатку бога достатку, потім- торгівлі, покровителя ошуканців і злодіїв, патрона ораторів і спортсменів. Також Гермес вважався опікуном таємних знань, магії та чародійства. Лише йому дозволялося безкарно входити до царства мертвих і вільно виходити звідтіля, оскільки Гермес виконував функції провідника душ до Аїду. Діоніса поважали як бога виноробства. Великою повагою користувалася Афіна- богиня мудрості та війни. Постійна супутниця Афіни - богиня перемоги Ніка, символ мудрості Афіни - сова. Афродіті, народженій з морської піни, поклонялися як богині кохання та краси. Син Зевса і смертної жінки Алкмени Геракл нібито заснував Олімпійські ігри, здійснив 12 подвигів і після смерті опинився на Олімпі, де також став безсмертним.
Б) Крито-мікенська культура
Еллінська цивілізація мала великих попередників, а саме Крито-Мікенську цивілізацію. На рубежі ІІІ тис. до н . е. на о. Крит виникають перші осередки розвиненої культури. В історії цієї цивілізації виділяють кілька етапів:
Стародавній, що продовжувався з 2600 до
2000 рр. до н. е., було названо ранньомінойським за іменем легендарного правителя Криту царя Міноса.
Розквіт культури припадає на першу половину ІІ тис. до н. е., від 2000 до 1425 року, - до періодів средньомінойського та початку пізньомінойського.
Час з 1425 до 1150 рр. був завершенням пізньо-мінойського періоду. На ці сторіччя припало руйнування як природними силами, так і ахейськими племенами міста Кноса, занепад могутності Крита, загибель його культури та поява ахейських центрів Балканського півострова.
Правили Критом царі, які виконували нерідко роль жерців, оскільки релігійним церемоніям відводилося значне місце. Існували армія, сильний флот. Критяни були відомі як безстрашні мореплавці, що підтримували жваву торгівлю з іншими народами. Природа цього середземноморського острова була багатою. Соковиті трави на пасовищах для худоби, пишна рослинність у родючих долинах, велика кількість винограду, оливкових гаїв, посіви льону, шафрану- всім цим славився Крит ще в сиву давнину.
Ця культура мала світський,переважно палацовий характер. Найбільшим був палац, споруджений у м , Киос ,Рештки його в 1900 р. знайшов англійський археолог Артур Еванс. Палац складався з сотень різних приміщень, згрупованих навколо великого центрального двору. В їх числі були тронний зал, колонні зали, оглядові тераси, навіть ванні кімнати. Стіни ванних кімнат прикрашають відповідні для такого місця розписи, котрі зо6ражають дельфінів і риб, що літають. Споруда мала надзвичайно заплутаний план , Ходи і коридори раптово переходять в підйоми і сходові спуски, до того ж палац був багатоповерховий. Не дивно, що людська уява створила легенду про Лабіринт, жахливе чудовисько Мінотавра та дівчину Аріадну, яка за допомогою клубка ниток вивела царевича Тезея із підземелля палацу.
На острові знайдено безліч невеликих скульптур, особливо статуеток богинь зі зміями: змії вважалися хранительками домівки. Богині в спідницях з воланами, вузькими відкритими ліфами і високими зачісками виглядають вельми кокетливо. Критяни були прекрасними майстрами кераміки: глиняні вироби красиво розписані, особливо ті, на яких з великою жвавістю зображено морських тварин, наприклад восьминогів, що охоплюють своїми щупальцями округлий корпус вази. Критські митці були й майстрами карбування, про що свідчать знахідки дорогоцінних ваз, келихів.
Наприкінці XV ст. до н. е. острів зазнав катастрофи, внаслідок якої мінойська цивілізація перестала існувати. Вчені припускають, що це було виверження вулкана на острові Тіра. Територію острова зайняли ахейські племена, а все корінне населення перебралося на материк.
Значного впливу критської культури зазнала мікенська цивілізація, розквіт якої припав на ХV- ХІІІ ст. до н.е. Жителі цих місць – греки-ахейці – будували свої міста-фортеці на високих пагорбах, звідки пішла назва «акрополь» - верхнє місто , де й зводились царські палаци. Ця культура була знищена в ХІІ ст. до н. е. під час навали дорійців. Та крито-мікенська спадщина відіграла велику роль розвитку грецького мистецтва.
Гомерівський період
Наступний період еллінської культури (XI-VIII ст. до н. е.) називається
<<гомерівським>>, тому що основні дані про нього вчені отримали з
двох епічних поем, автором яких був поет вже архаїчного періоду Гомер. Від
цього періоду майже не лишилося пам'ятників архітектури чи монументальної
скульптури. Однак ми маємо уяву про гончарне ремесло, близьке до мікенської кераміки. Найдавніший глиняний посуд був прикрашений геометричним візерунком із горизонтальних смуг коричневого лаку. Пізніше у розписах кераміки з'явились фігури тварин, птахів та людей. До VIII ст. відноситься дипілонська амфора, що служила надгробним пам'ятником на кладовищі
Афін. Виразні її монументальні форми; широкий масивний корпус, гордо піднімається високе горло. Вона здається не менш величною, ніж струнка колона храму або статуя могутнього атлета. Всю поверхню її розділено на фризи, в кожному з яких свій узор, з меандром різного типу, що часто повторюється. На найширшому місці представлена сцена прощання з померлим. Справа і зліва від покійного - плакальники із заламаними над головою руками. Про монументальну скульптуру є свідоцтва тільки в описах стародавніх авторів. Це так звані ксоани- статуї з дерева та каменю.
Архітектура та мистецтво архаїчного періоду
В архаїчний період Греція випередила в своєму розвитку сусІдні культури. Саме тоді було закладено підвалини всіх тих процесів, які яскраво проявилися вже у класичний період. На руїнах мікенських міст, знищених дорійцями, виникала нова культура. На зміну палацам і фортецям прийшли численні культові споруди, храми. Світське будівництво відійшло на другий план. Грецький храм був центром міського життя, релігійної, політичної та економічної діяльності. На священних ділянках, обнесених огорожею, біля східного фасаду храму просто неба ставився вівтар, а всередині - статуя божества. Розвиток грецького храму йшов від простих форм до складних, від дерев'яних до кам'яних. Поступово виник оточений з усіх боків колонами периптер. Вхід був зазвичай зі сходу. Основне приміщення- наос, або целла, де знаходилася статуя божества - розташовувалося за переднім - пронаосом. Позаду целли - в адітоні або опістодомі – зберігалися дари.
З VIII ст. до н. е. в архітектурі складаються два ордери: дорійський та іонійський. Дорійський відрізнявся тяжінням до монументальності, досконалості пропорцій. В іонійському ордері цінувалася легкість, вишуканість, примхливість ліній. Колони дорійського ордена розділені вертикальними жолобками – канелюрами, що мають гострі грані, увінчані простою капітеллю і стоять безпосередньо на верхньому ступені, не маючи бази. Дорійський фриз складасться з тригліфів і метопа, архітрав суцільний. У дорійському ордері переважають чіткі різкі лінії, деяка ваговитість форм. Будівлі його строгі за своєю зовнішністю, відчуття, виражені в них, мужні. Колони іонічного ордера стоять на базах, їх капітель утворює завитки-валюти ребра Канелюр по боках стесані й мають доріжки, замість тригліфо-метопного фриза - безперервний рельєфний. Форми в іонічному ордері більш вишукані, колони здаються тоншими і стрункішими, гнучкі лінії валют вносять примхливість до контуру архітектурної опори. Бази колон часто мають складну профілізацію. Іонічна
колона ніби покликана нести меншу тяжкість, ніж дорійська, в ній більше жіночності. Серед споруд того часу відомі храм Аполлона в Сиракузах; храм Гери на о. Самос та одне з семи чудес світу - храм Артеміди в Ефесі.
З кінця VII ст. до н. е. виникає монументальна грецька скульптура. Поширеними в цей період стають два типи скульптури: оголеного юнака (курос) та оголеної дівчини (кора). Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то скульптура з перших своїх кроків почала вирішувати проблеми пластики оголеного чоловічого тіла. Фігури куросів (їх ще називають <<архаїчними аполлонами >>) монументальні, мають підкреслено атлетичну статуру: широкі плечі, вузькі стегна. Кути вуст ледь піднято, що дозволило вченим ввести термін <<архаїчна посмішка>>, очі широко відкриті. Матеріалом для них слугували камінь, дерево, мармур, бронза. Статуї кор зустрічаються рідше. Оскільки жінки того часу не брали участі у спортивних змаганнях, то їх зображали одягненими в хітони та пеплоси. Це робилося також з етично-релігійних міркувань, адже давньогрецькі статуї мали ритуально-культове призначення. Очі кор. подовжені, широко розкриті, <<архаїчну посмішку>> ледь намічено. Звичайно кор. розфарбовували. В чоловічих фігурах підкреслено статичною лозою стриманість, мужність, силу. Стриманість, благородство при підкресленій жіночості, ніжності можна бачити в образі кор. Усе це відбивало моральні ідеали греків періоду архаїки. У VI ст. до н. е. великого поширення набули рельєфи. Майстри прикрашали ними храми, скарбниці, надмогильні або присвятні плити, що ставили на честь знатної події і були принесені в дар божеству.
Наука та літ –ра архаїчного періоду дом. Завд
Класичний період
Слідом за архаїчним прийшов класичний період, що характеризується розквітом демократії, мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики, права. Це був насправді зоряний час · Еллади, найвищий зліт її загальнолюдського
генію. Цьому підйому багато в чому сприяла блискуча перемога греків у війні з
Персією. Вона продемонструвала життєвість грецької демократії, її перевагу
у порівнянні зі східною перською деспотією. Греко-перські війни суттєво вплинули на соціально-економічний розвиток Греції, сприяли поширенню рабства. Особливо відбилися наслідки воєн на становищі Афін. Це місто стає центром політичного культурного життя Еллади.
Архітектура та мистецтво класичного періоду.
V cт. до н. е. позначалося будівництвом чудових архітектурних споруд у різних містах Греції. Було зведено багато храмів з пишним скульптурним оздо6ленням. Такими були храми на о. Егіна, в Олімпії, Дельфах, Афінах.
великого святилища.