36. Організація обліку витрат виробництва

Організація обліку витрат виробництва включає: визначен­ня переліку статей витрат виробництва та складу затрат, що ста­новлять кожну зі статей; порядку відображення витрат на рахунках обліку виробництва та способів включення витрат до вартості кожного об'єкту калькулювання; вибір методів оцінки та обліку відходів виробництва, обліку витрат майбутніх періодів, обліку браку у виробництві; розробку виходячи з форми обліку на підпри­ємстві методики і техніки обліку витрат виробництва; вибір регі­стрів обліку витрат за їх видами та об'єктами обліку (центрами від­повідальності) Перелік статей прямих витрат розробляється у спеціальній ін­струкції на основі П(С) БО 16 «Витрати» та Методичних рекоменда­цій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промис­ловості. Склад затрат за кожною статтею (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати) вста­новлюється підприємством виходячи із особливостей і специфіки технології і організації виробництва. Також розробляється мето­дика розподілу витрат, які безпосередньо не можна віднести на певний об'єкт обліку витрат (технологічне паливо, енергію, деякі види сировини, заробітну плату погодинників), а також методика оцінки й списання відходів виробництва, погашення витрат май­бутніх періодів, зносу інструментів.

При організації обліку втрат у виробництві розробляють кла­сифікатор причин та винуватців браку і простоїв; визначають по­рядок формування і склад витрат з остаточного браку і простоїв; обирають первинні документи з обліку браку та простоїв; розро­бляють методику обліку втрат від браку і простоїв; методику ви­явлення відхилень від норм втрат; систему оперативного обліку браку та втрат від нього.

Документи з обліку витрат обирають виходячи з особливостей технології та організації виробництва. Виробничий процес здій­снюється на підставі документів, які створюються саме у цехах і відділах підприємства, тому для їх правильного складання необ­хідно розробляти спеціальні робочі інструкції. У первинних доку­ментах, якими оформляються операції по використанню праці, виробничих запасів та необоротних активів, необхідно вказувати показники, які б забезпечували одержання інформації для органі­зації обліку витрат за центрами відповідальності, за місцями ви­никнення витрат та об'єктами калькулювання .

37. Організація калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Калькулювання - це обчислення собівартості одиниці продук­ції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Його ви­користовують для визначення фактичної виробничої собівартості одиниці обліку (виробу, деталі, замовлення).

Організація калькулювання собівартості продукції включає: розробку порядку вибору об'єктів калькулювання; переліку статей калькулювання; встановлення періодів та термінів калькулюван­ня, розробку методики і техніки калькулювання.

На промислових підприємствах перелік об'єктів калькулю­вання визначається галузевими підприємствами, на інших - без­посередньо виробниками. Головний бухгалтер підприємства разом із працівниками інших служб повинен щороку уточнювати перелік об'єктів калькулювання та калькуляційних одиниць. Необхідно розробити перелік об'єктів калькулювання основного виробництва, перелік об'єктів калькулювання продукції та послуг допоміжних (підсобних) виробництв, об'єктів калькулю­вання найважливіших видів продукції, за якими складаються роз­горнуті калькуляції з розшифровкою матеріальних статей витрат і заробітної плати робітників виробництва. Також необхідно визна­чити види продукції, за якими складаються групові калькуляції, виробів одиничного випуску продукції із тривалим виробничим циклом, по яких калькуляції складаються у розрізі окремих техно­логічних вузлів і агрегатів виробів, що мають різні модифікації.

Калькуляційні одиниці на товарну продукцію встановлюють­ся галузевими міністерствами. Продукція цехів, калькулювання окремих частин виробів або замовлень обліковуються у калькуля­ційних одиницях, що встановлюються безпосередньо на підпри­ємстві.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівар­тості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством у наказі про облікову політику. Номенклатура статей калькулю­вання залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Для калькулювання собі­вартості продукції цеху, дільниці статті калькулювання встанов­люються головним бухгалтером разом із керівником економічного відділу. При цьому, статті калькулювання у нормативних та фак­тичних калькуляціях повинні бути однаковими.

У проекті встановлюються калькуляційні періоди та терміни складання звітних калькуляцій. Як правило, періоди калькулю­вання співпадають зі звітними періодами (місяць, квартал, вироб­ничий сезон, рік). Терміни складання калькуляцій встановлюють із урахуванням строків, необхідних для узагальнення витрат звіт­ного періоду.

Важливою складовою організації калькулювання є вибір опти­мальних методів калькулювання, що найбільше відповідають технології і організації виробництва (простий, позамовний, попередільний, нормативний). Найбільш прогресивним є норматив­ний метод, який дозволяє визначити відхилення від норм витрат для аналізу собівартості продукції.

Основними принципами нормативного методу калькулю­вання собівартості продукції є: розробка нормативних кальку­ляцій як моделі калькуляції майбутньої фактичної собівартості продукції (готового виробу, вузла, деталі або машинокомплекту); визначення фактичної собівартості готової продукції шляхом ал­гебраїчного підсумовування нормативної собівартості із відхилен­нями та змінами норм витрат.

Для калькулювання собівартості продукції використовують регі­стри аналітичного обліку-калькуляції, (картки; вільні аркуші; книги; електронні носії інформації). їх заповнюють за показниками первин­них документів з використання виробничих ресурсів. Для кожного об'єкту калькулювання (виробу, замовленню, групі виробів, тощо) відкривають окрему калькуляцію.