18.2 Циклічне перемагнічування

Для характеристики властивостей феромагнетиків використовують криву намагнічування:

Якщо у котушці зі стальним осердям збільшувати струм, напруженість магнітного поля у котушці буде збільшуватись, що приводе до збільшення магнітної індукції у стальному осерді, майже лінійно. Залежність між напруженістю й індукцією зображується кривою ОА, яку називають кривою намагнічування (чи кривою початку намагнічування).

Кожний феромагнітний матеріал має характерну криву намагнічування, яку використовують для розрахунку магнітних кіл електричних апаратів і машин. Якщо далі збільшувати напруженість, то індукція вже не збільшується, а залишається постійною. Ця ділянка відповідає магнітній насиченості сердечника. Тепер зменшуємо напруженість до нуля. При цьому магнітна індукція зменшується, але не до нуля (крива АБ), а до певної величини індукції, яку називають залишковою. Тобто процес розмагнічування сталі відстає від процесу її намагнічування. Це явище запізнення зміни магнітної індукції від зміни напруженості зовнішнього поля називається гістерезисом. Щоби звести магнітне поля до нуля, тобто індукцію, потрібно змінити напрям струму і створити негативну напруженість поля, яку називають коерцитивною силою - напруженість, при якій індукція буде дорівнювати нулю (відрізок ОД). При подальшому збільшенні негативної напруженості ми знову отримаємо магнітну насиченість сердечника, але негативну. Змінюючи напруженість поля до нуля ми знову отримаємо залишкову індукцію (ОЕ). Змінив напруженість на позитивну й збільшив її до значення ОК, ми отримаємо індукцію рівну нулю. Збільшуючи напруженість поля далі, ми доведемо індукцію до магнітної насиченості (КА). Таким чином, однією зміною циклу струму отримуємо замкнену криву перемагнічування сталі, яку називають петлею гістерезису (рис.18.1).

Рисунок 18.1 - Петля гістерезису

18.3 Гістерезис. Втрати від гістерезису

Магнітний стан феромагнетику, який піддається змінному намагнічуванню, характеризується гістерезисним циклом. Крива, яка зображує зміну магнітної індукції в залежності від напруженості при намагнічуванні, називається кривою початку намагнічування. Крива при розмагнічуванні феромагнетиків піде вище за криву початку намагнічування й для одного і того же значення напруженості індукція при намагнічуванні та розмагнічуванні буде різна. Коли струм та напруженість поля буде дорівнювати нулю, магнітна індукція збереже деяке значення, яке назвали залишковою індукцією. Таким чином, величина магнітної індукції залежить не лише від напруженості поля, а й від попереднього стану намагнічування, в якому знаходився матеріал. Це явище називають гістерезисом. Щоб довести магнітну індукцію до нуля, потрібно змінити напрямок струму в обмотці й створити поле з певним значенням напруженості, яка називається коерцитивною силою. В результаті повторного циклічного перемагнічування магнітна індукція змінюється в залежності від напруженості поля по замкненій кривій, яка називається гістерезисним циклом чи петлею гістерезису. Свою кінцеву форму крива отримає після кількох циклів перемагнічування при одному й тому же значенні максимальної напруженості ( при магнітному насищенні ). Так як при намагнічуванні напруженість була максимальна, то отримана петля називається межовою петлею гістерезису. При різних значеннях напруженості гістерезисні цикли виявляються якби вкладеними один в одного. Геометричне місце їх вершин дає криву, яка називається основною кривою намагнічування й приблизно збігається з кривою початку намагнічування (рис.18.2).

Рисунок 18.2 - Гістерезисні цикли феромагнетиків

Циклічним перемагнічуванням можна скористатися для розмагнічування осердя (у розмагніченого осердя магнітна індукція дорівнює нулю). Для цього на зразок діють змінним по напрямку й поступово зменшуючи за величиною магнітним полем.

Перемагнічування сталі пов’язано з витратами енергії, яка перетворюється у тепло й нагріває осердя. Площа петлі гістерезису пропорційна втратам енергії при певному масштабі, яка витратилася на перемагнічування при одному циклі. Цю витрачену енергії не як не використовують, тому її називають втратами енергії на перемагнічування матеріалу осердя (чи втратами енергії від гістерезису). Досліди перемагнічування сталі були проведенні уперше руським вченим А.Г.Столетовим у 1872 році й положенні в основу розрахунку електричних машин та апаратів.

Питома потужність втрат від гістерезису визначається за емпіричною формулою Штейнметца й залежить від матеріалу, максимальної магнітної індукції та від кількості циклів перемагнічування у секунду. Позначається - .

де - сталий коефіцієнт, що залежить від марки сталі,

- частота перемагнічування,

α - показник ступені амплітуди магнітної індукції: α = 2 при В ≥ 0,8 Тл,

α = 1,6 при В < 0,8 Тл